Профіль

rutzit

rutzit

Україна, Кам'янець-Подільський

Рейтинг в розділі:

Пошук


Поиск заметок «вірші» в архіві користувача «rutzit»

Я Вас люблю. Пробачте мою душу...

Я Вас люблю. Пробачте мою душу,

І слабкість не засуджуйте мою,

Допоки небо очі тихо мружить,

Допоки на землі іще стою,

Допоки я в життєвій павутині –

Терпіть мене і слів моїх полин,

А там як є, не Ваша то провина,

Що я у Вашім світі не один.


Не бійся, спи, не все трагічно...

Не бійся, спи, не все трагічно:

Хвилини меле часу млин,

А за порогом ходить вічне

І спину чухає об тин.

У нього роги - місяць ясний,

У нього очі - дві зорі,

У нього помисли прекрасні,

І тінь, і кіт на димарі.

Ще триста літ і знову триста,

І скільки там пробуде світ,

Не бійся, все давно на місці -

І тінь, і помисли, і кіт.



Ішла весна по правий бік...

Ішла весна по правий бік,

По лівий – літо шелестіло,

І падав синій молодик

Над виднокраєм посинілим.

А я між ними ніс любов,

Не оглядався на вчорашнє,

І світ зі мною мій ішов,

І говорив ранковопташно.

 

Світанок липою цвіте...

Світанок липою цвіте.

Світанок в небі родить птицю.

Хмарина хмару в гості жде,

Ховає в торбі блискавицю.

Червоний сонця самоцвіт

Тримати ніч уже не в змозі,

І йдуть слова в далекий світ

Та слід лишають на порозі.


Прокинусь я, а темряви – немає...

Прокинусь я, а темряви – немає,

І, начебто, ніколи й не було,

Далекі стукотітимуть трамваї,

Ранковий дощ насіється на скло,

Живим думкам не стане знову ліку,

Болючих днів подінеться імла,

Бо темрява… бо темрява навіки

У свій барліг конати заповзла.


В чорну весну...

В чорну весну шаленіють люди.

В чорну весну перебор химер.

Сивий Бог нікого вже не судить,

Сивий Бог у людях тих помер.

Біла смерть потомлена, у милі,

У холоднім трансі німоти,

На полях, де щедро уродили

Трощене залізо і хрести.



Неначе хтось насіяв добрі чари...

Неначе хтось насіяв добрі чари,

Натішився роботою і зник:

Дуби гіллям вичісували хмари,

І потічка виблискував язик.

Упертий час тягнувся на аркані,

Кавалок сонця в тихім небі тлів,

І не лякали думки спотикання

Та брак доречних в цьому місці слів.



І я там був...

І я там був, де небо знає міру,

Де мак цілунком дістає зоря,

Де не живе знецінене і сіре,

Нема ані раба, ані царя.

Там табунами ходять епілоги,

Цвітуть сади межи зелених нив.

І я там був, куди нема дороги,

Та з вічністю про вічне говорив.



За доби спорожненим порогом...

За доби спустошеним порогом,

Де вляглося сонечко рябе,

Ходить вечір малиноворогий

І поля притишені скубе.

І хвилин уже нема неволі,

І слова не тягне в кабалу,

Бо у полі, у великім полі

Сонний мак вколисує бджолу.



За зорею зоря...

за зорею зоря

за горою гора

неописаний світ

дивні натяки раю

а слова не ідуть

а словам не пора

ніби щось у душі

їх надійно тримає

може то хараман

може розуму гра

може просто душа

не вернулась до тями

за зорею зоря

за горою гора

а над горами ніч

гомонить солов’ями



Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
26
попередня
наступна