Між Теребовлею і Микулинцями всього кілька кілометрів. Проїзд маршруткою коштує 2 грн 83 коп.
Микулин згадується ще у "Поученні" Володимира Маномаха 1096 року, як північний форпост теребовлянського князівства. З 1387 року Микулин підпав у складі Галицької землі під владу Польщі і з цього часу його назва змінюється на Микулинці. У 1595 році на основі наданого місту магдебурського права воно стає містом-фортецею. З тих часів збереглися руїни замку 16 століття, збудованого Анною Йордановою з роду Синявських для захисту міста від постійних набігів кримських татар. Під час визвольної війни українського народу від ляхів у 1648-1657 років замок був частково зруйнований повстанцями, але його відбудували. Великої шкоди фортеці завдали війська Ібрагіма Шишмана у кінці 17 ст. Пізніше замок належав Любомирським, Мнішекам, Потоцьким, а з 1792 року барон Ян Конопка пристосував замок під суконну фабрику, заснував грязелікарню біля сірчаних джерел.
Вийшовши на зупинці десь в центрі містечка, ми трохи пройшли вперед до моста через Серет, а далі, як звичайно буває, побачили вершечки фортеці і подерлися вгору навпростець по стежці. Вигляд фортеці дещо розчарував... Вона не виглядала такою вже неприступною і була побита війнами та часом.
На обному з країв фортечних мурів виднівся житловий будиночок. За легендою, яка може бути і билиною, у 20-х роках 19 століття остання графиня замку, не маючи власних нащадків, залишила палац служниці Анні, родичі якої і до нині живуть у прибудованому (чи уцілілому) будинку на краю фортецних мурів, про це нам розповів один з робітників замку , що реставруть його. Такий собі дружелюбний "замковий-домовий". Реставрація замку почалася нещодавно з вирубки кущів та бур"яну. Зараз вони заздрять Теребовлянським робітникам, у яких вже є бензопила та бензокоса . У них лише 4 пари рук, лопати та кирки .
Біля замку знаходиться палацовий комплекс у стилі барокко збудований у 60-х роках 18 століття на кошти Людвіки Мнішек з Потоцьких. Палац був перебудований у середині 19 століття. Зараз тут знаходиться обласна  бальнеологічна лікарня, а навкруги дещо запущений парк. (На жаль, ми вже втомилися, а палац-лікарня нас не вразив, тож фото цього архітектурно-паркового шедевру у нас нема  )
Ще одна архітектурна перлина Микулинців це троїцький костел 1761-1779 років. Це велетенський храм зі скульптурами святих у нішах стін, що вражає своєю красою та величчю. Виглядає він дійсно помпезно на фоні будиночків провінційного селища.
Мабуть він не втратив би своєї величі і серед храмів Києва та Чернігова.
Зараз же місто славиться своїм "Микулинецьким пивом". Перша броварня тут була заснована ще у 1698-му році. Пиво тут і досі смачне і не дарма у Києві коштує вдвічі дорожче Оболонського пійла. На Тернопіллі ж "Микулинецьке" є досить поширеним і навіть у найдорожчих ресторанах півлітра коштує не більше 7 грн. Саме таке пиво ми і сіли пити у придорожному кафе.

До Тернополя поверталися старим ЛАЗом. Приїхали досить рано, то ж ввечері ще пішли гуляти нічним містом.
Потроху догуляли до парку Шевченка біля Тернопільського ставу. З причалу якраз збирався відпливати прогулочний катер... Квиток на 25-хвилинну прогулянку коштує лише 10 грн. Ми сіли в носовій частині і насолоджувалися свіжим нічним вітерцем та тихими розмовами компанії з 4 молодих людей, що згадували свої подорожі до Єгипту та мріяли про подорож до Арабських Еміратів та Ізраїлю...