Дощем зимове небо вмилось,

І про весну дзюрчить вода,

Вона завчасно заявилась,

Та це, насправді, не біда.

Мені співати їй хотілось,

Але вірші мовчать. Втомились.

І їх мені, чомусь, шкода.

02.02.2016

Зачекай, не зникай, не іди у минуле,

Не ховайся у пам’яті – бреше вона,

Наші дні ще за обрієм не потонули,

Хоч вертатись не хоче віджита весна.

Не зливайся із тінями – їх так багато,

Нащо множити те, в чому світла нема?

Ми ще можемо посмішки всім дарувати,

Душі рухом одним в небеса підніма.

Знаю, час мій минув, знаю, що розтривожу,

Знаю й те, що попутник знайшовся уже,

Та без тебе піднятись ніколи не зможу

Й відірвати від себе земне та чуже.

02.02.2016

Плив згусток сонця золотий,

Жива дорога гомоніла,

Та перекреслив день скупий

Прозорість неба снігом білим.

І обрій вже сховався. Сніг

Його тримає у полоні,

І на мою він душу ліг,

Бо думав, що вона схолоне.

01.02.2016

Когда откроются все тайны,

Когда все покорятся цели,

Что двигать нами будет дальше

И по утрам срывать с постели?

Что будет привлекать в итоге?

Что будет делать нас творцами,

Из мира вырывать земного

И поднимать над облаками?

Что станет тянущим магнитом,

Непокорённою вершиной,

Бить свежим ветром затхлость лени,

Срывая с душ болота тину?

Возможно что любовь,

Она непредсказуема.

01.02.2016

Вязь словес под старину

Отвергаешь с дракою?

Счастье любит тишину?

Счастье любит всякое.

Счастье любит сладость дней

И ночей загадочность,

Любит небо посиней

И добропорядочность.

Счастье любит даже хлеб,

Пусть чуть-чуть, но вовремя,

И детей – большой прицеп,

Были бы здоровыми.

А не любит на веку

Чёрствость безразличия,

И, немножечко, тоску,

Впрочем, для приличия.

31.01.2016

Разговоры – как патока,

Сладко, но приторно,

И выплюнуть некуда,

И, вроде бы, светит

Яркая радуга,

Да ведь кислотная,

Вот беда.

Казалось, красиво всё,

На словах, конечно,

До безобразия,

И, кажется, это продлится

Вечно,

Такая оказия…

И смысл… А смысла

И нету, всё всуе,

Забудьте советы, заветы,

Закройте рты – дует.

31.01.2016

Вітер блукає в стерні,

Я з ним блукаю на пару,

Спогадів п’ю Ніагару,

Я тебе вигадав? Ні.

Граєш на вічній струні,

Тінь мою ніжно лоскочеш,

Хоч ти того і не хочеш,

Я тебе вигадав? Ні.

Слово моє у вогні,

Разом палає і серце,

Мрії з реальністю – в герці,

Я тебе вигадав? Ні.

Не залишаєш мені

Погляду навіть п’янкого,

Як же ж не прагнути цього?

Я тебе вигадав? Ні.

31.01.2016

День дожигает свой последний свет,

И, не боясь казаться старомодной,

Танцует туча тихо менуэт –

Совсем немного ветрено сегодня.

Срывая гроздь своих последних лет,

Дрожу на грани рая с преисподней,

И помню ту, кого со мною нет,

Январь и поле.

Впечатления пустыни.

И полумёртвую траву

Припудрил иней.

Недостижимый горизонт

Чист и опрятен,

В небесном синем хрустале

Без белых пятен.

Лицо, открытое ветрам,

Морозом точит,

И солнце светит,

Но тепла давать не хочет.

30.01.2016