И вспенит апрель Миллионы цветов, И стать пожелает Великим, И я помогу ему Каплями слов, И вечность размажу По книгам. 14.04.2016

Дороги на землі – лише пролог До вічного небесного роману, І схований в дорогах вічний бог, Вселенського володар океану. Не хочеш, та доводиться іти, Не рахувати час, а просто жити, Аби того володаря знайти Та зрозуміти, нащо ми на світі.14.04.2016

Чому в моїх долонях тільки зорі?Чому у них твоїх немає рук?Чому мої слова живуть в міноріІ кожен твій спіймати хочуть звук?Чому в очах шторми та буревіїІ океан виплескується з них,Блищить росою у крилатих віяхІ хвилею зворотною – під дих?Чому думок тиняються мільйони,Та чути тільки коротеньке «Стій»,І чорні, убиваючі прокльониНе можуть полонити розум мій?І кров чому пульсує в непокоріБездумним та безжалісним літам?Хоча в моїх долонях тільки зорі...

Читати далі...

Я что-то пишу, если честно, Не ради напитков и хлеба, Быть может, кому интересно, Что я существую под небом. Быть может, кого-то забавит, Что я ещё что-то умею, А может, он просто лукавит, Что волен от слов моих клея. Быть может, найдут в них уроки, Прогонят невольно тревогу, А может быть я, недалёкий, Беру на себя слишком много?13.04.2016

Чужой не манит за собой, Он окружает тишиною, Чужой на то он и чужой, Что наслаждаться глубиною Не может, не умеет он Понять, ну чем же привлекает? Хоть тормоши со всех сторон, Он как ледник зимой – не тает. И пусть другим судьбою дан, Пусть с ними что угодно может. Чужой… И сохнет океан, И стон крапивою по коже, И небо режет новый стих – Зачем придумали чужих? Молчит.13.04.2016

Пора весеннего огня, Пора горящего меня, Пора не нравиться, а быть, И за грехи поклоны бить. Пора по теням – каблуком, И не казаться стариком, Пора кричащего пера… Какая странная пора…13.04.2016

На поникшей ветке грач О своём, о птичьем, стонет, И стучит пятнистый мяч На зелёном стадионе. Дремлет псина в конуре, Старый – вот и вся причина, Где-то на чужом дворе Хрипло кашляет машина. И прищурившийся дом Дразнит тень оконным бликом, И застрявший в горле ком Пробивает радость криком.12.04.2016

Сидів поет середньої руки, Папери слугували йому ложем, У капелюх пірнали мідяки, Що кидали мовчазні перехожі. Він знав секрети потаємних слів, Які у ньому в речення складались, Він навіть дружбу з музами водив, А може, це йому лише здавалось. Поет, можливо, все ще не збагнув, Що він живе, що він не просто мріє, Але він до нестями щирим був, Так мало хто на цій землі уміє. І наближався час останніх снів, Коли пора збиратись в потойбіччя, І поруч з тим...

Читати далі...

Весна, ты не знаешь, зачем этот бег Горячего солнца по листьям? Зачем восхищенье, дрожание век И небо широкою кистью? Зачем огоньки неокрепших цветов, Разбросанных щедрой рукою, И новые орды несказанных слов, Что носятся шумно за мною?11.04.2016

Басом грім загуркоче, Сенс злякається слів, Я піду світ за очі – Світ мене не любив. Він топтав потаємне, Всі думки неземні, Та старався даремно – Це живе у мені. Це було в кожній миті, Відганяло біду, Й щоб його захистити Я зітхну та піду.11.04.2016