Гарує день. Стомився. Піт небесний
Тече струмками з сірих хмарних скронь,
Долає простір настрій безсловесний,
Тривоги залишивши осторонь.
Злітає голос, тихий й невагомий,
Бажаючи натхнення та наснаг,
І грає світ спектакль всім знайомий,
І, як завжди, збирає свій аншлаг.
11.11.2015
Всего лишь шаг – как будто бы пустяк,
Но шире расстоянье между нами,
И дни уходят молча в полумрак,
И время ускоряется с годами.
Глаза слезит ошибок прошлых дым,
Хотя надежд осталось ещё малость,
Но небо улыбается другим,
А мне оно уже отулыбалось.
Ещё рывок – и вот уже чужак,
И о потере вряд ли кто заплачет,
Всего лишь шаг – как будто бы пустяк,
Но как же много он в итоге значит.
11.11.2015
Время. Лица чужие. Знакомы едва,
Но чего-то хотят от меня.
Всё, что я накопил – это только слова,
Бриллианты прошедшего дня.
В каждом слове – тепло, в каждой грани – искра,
Кто заметит – возьмите бесплатно,
И когда постучит неземная пора,
Вам помогут они. Вероятно.
Я надеюсь на это.
11.11.2015
Спинився день.
Задумався.
Про що?
Що стурбувало?
Прагне що уваги?
Мабуть, судьба,
Що тягне у ніщо,
І тяга та
Життя міцніше
Спраги.
Міцніш настільки,
Що душа моя
В судомах, понівечена
Конає,
Тому з тим днем
Спинився разом я,
І йти куди? Навіщо?
Я не знаю.
10.11.2015
Відмови випита отрута
І стогне серце хворобливо,
Я намагаюсь Вас забути,
Та Вас забути неможливо,
Як неможливо залишити
Зомлілу душу на поталу,
І я продовжую бриніти,
Себе вбиваючи помалу.
І я продовжую любити,
Хоч сенсу це давно не має,
Тихенько з Вами говорити,
Але про це ніхто не знає,
Хіба що місяць. Та збагнути
Не може – із якого дива
Я намагаюсь Вас забути,
Бо Вас забути – неможливо.
10.11.2015
Какое время в октябре!
Мёд с благодатью!
Гуляет осень во дворе
В горящем платье.
Ах, восхитителен наряд
Неповторимый,
Но листья стаями летят
Неотвратимо,
И стынут капли в серебре
Неосторожно.
В такое время в октябре
Грустить несложно.
09.11.2015
Вкладає ногу день у стремено,
Забувши про вчорашній тьмяний смуток,
І тчуть дороги сіре полотно
Непосидючі човники маршруток.
Підставити б прийдешньому лице
І сяяти невпинно, але хто зна,
Відреагує як? Чи сприйме це
Юрба людей, що надто вже серйозна?
Все як завжди, і хочеться мені
Повторення спалити павутиння,
Роздати людям посмішки ясні
Й додати трохи райдуги цвітіння.
09.11.2015
Сотрутся годы, время пропадёт,
Закроется последняя страница.
И новый изумительный восход
Наследникам пришедшим повторится.
Заполонит пожарища трава,
Упряма жизнь, с ней спорить смысла нету,
И только мои нежные слова
Продолжат путь нелёгкий свой по свету.
09.11.2015
Котилась тихо осінь під укіс
Та колисало втомою природу,
І магія обплутувала ліс
Гірляндами палаючого глоду.
Багряно-жовтий доживав сезон,
І з ним ішли хвилини посивілі,
На землю опускався тихий сон
Про пахощі зими та заметілі.
08.11.2015
Она была чужой и неприступною,
Далёкою и в прошлом, и в реальности,
Она была моей находкой крупною,
Единственной в своей оригинальности.
Её не грызла заинтересованность,
Своих проблем хватало с перехлёстами,
И в каждом слове проявляла скованность,
И не моей руки ждала под звёздами.
А я пытался ей отдать себя…
08.11.2015
