Розвіваю усі думки Хай за вітром у даль полинуть… Я побуду з тобою лиш Без думок хоч одну хвилину. Я тебе обійму дощем Чи осінньо-тремтливим листям, А на серце вогненний щем, Коли ти так до болю близько… Розіллюсь я в тобі за край, Прошептавши шаленств сонату, Ти лиш тільки мене бажай, Як ніхто ще не смів бажати… Я тобі напишу про ніч, Що з’єднала крізь відстань руки. Ти мене хоч у сні поклич – І не буде для нас розлуки. У осінніх рядках мольби Прочитаю для тебе...

Читати далі...

Наллю у келих терпкого вина Напівгіркого – як життя чи доля. Ви не подумайте, я п’ю, ні, не одна, – Зі мною ніч і зір ясних доволі. Напівпорожній келих пригублю, Смакуючи краплинами самотність, І що комусь люблю чи не люблю? – Байдуже. Навіть сни зі мною згодні. В вікні спітнілому сльозити буде ніч І умиватись в місячнім проміння, Торкнись думок, очей моїх і пліч Своїм теплом крізь дотики осінні. Почуй мене, в політ мене візьми, Бо я без тебе гасну і німію. Я п’ю вино, щоб...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Про тебе я мрію… Зігріваючи ночі осінні, у світанку крадучи проміння, бо інакше не можу… не вмію… Про тебе я мрію… Твої очі малюю зірками, твоїх уст знов торкаюсь дощами і плечей… хоч мабуть і не смію… Про тебе я мрію… Про твою найніжнішу усмішку, «Добрий ранок!» цілунком у ліжку, від якого я вкотре сп’янію… Про тебе я мрію… Кожну мить, кожну долю секунди моє серце з твоїм битись буде… якщо навіть немає надії… про тебе я мрію…

Осінь листям золотим землю покриває, Різнобарвні кИлими до ніг простеляє. А в очах твоїх іскряться золоті краплинки – То душі твоЄї сяйво, серця намистИнки. Золотою фарбою зорі ніч малює, А я золото кохання тобі подарую. Найцінніший скарб у світі, подарунок неба – То великий дар любові, то душі потреба. Золотою квіткою серце розквітає, Бо його твоє кохання ніжно зігріває. Золотим ключем світанок новий день відчинить, Знов мелодії любові із сердець полинуть. ...

Читати далі...

Ти підеш, не лишивши й слідів, озирнутись назад не посмієш, а я буду сльозами віршів розмивати сполохані мрії… Ти підеш, залишивши мені лиш думки, дико сплутані снами, що стікатимуть знову по склі то чорнилом, то сіро дощами. Ти підеш… Я присплю крадькома всі бажання і пристрасті ночі, та коли тебе поруч нема, то чомусь не всміхаються очі… Ти пробач… за цей сум у рядках, за ці сльози дощу і чорнила… Ти від мене втікай, але так, щоб тебе я знайти не зуміла…

Сплітаючи міць духу, силу волі Ти йдеш дорогою своєї долі Та не завжди була приємною хода… Були хвилини смутку і дні болю, Був рік жорсткого бою і неволю Тоді тихесенько з ниток сплітало зло… Та все минулося…Водою дощовою Омилося життя твоє й спокоєм Наповнилося наче джерелом…

Зупинюсь. Обніму. Пригорнуся. Помовчу разом з серцем твоїм. Миті вітром повз нас пронесуться, А ми будемо заздрити їм. Поцілую тихенько у щічку І сховаю тебе я від лих. Ти не став нашим мріям ще свічку, Краще, знаєш, повірити в них. Нездійсненні... Нехай нездійснені! Та які! Але скільки в них нас! – Світ в долоні і ти біля мене, А все інше – дрібниці і фарс... Світ в долоні… Мов крихітна зірка, Та яка! Як вогнем пломенить! Блиску, шарму в ній, пристрасті скільки!.. Світ ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Блакитне сяйво зоряної ночі, Ясне проміння сонячного дня, Перлинки неба – найніжніші в світі очі… Стежинку мрії в них знайшла любов моЯ. Спасибі, сонечко, за кожне тепле слово, За те, що полум’я сердець оберігав Від пересудів, від плітОк і вітру злого. В долонях сильних почуття наші тримав. Легких доріг до щастя не буває. На перехресті часу ми обрали шлях. Тепер щось більше, ніж кохання, нас єднає, А відповідь ти вже знайшов в моїх очах.

Дві дороги. Дві долі. Одне перехрестя. Дві планети. Два сонця. А небо одне. Я твоя. Я для тебе. Я тінь твого серця. Я твоя і без тебе немає мене… Дві печалі. Дві мрії. Одне божевілля. Два бажання. Сльози дві. Розлука одна. Ти скажи де знайти відворотне чар-зілля, Щоб тобою не марити більше у снах? Дві надії. Два «хочу». Сердець один стукіт. Дві любові. Дилема. Один болі штрих. В забутті до безумств ніжно сплетені руки І дві різні колючі обручки на них.

В запітніллому промені ночі Подивися на тінь тіла мого, як згоряють засліплені очі від одного лиш подиху твого. Дотокнись до обличчя рукою й загуби у волоссі цілунки, і на тілі своєю жагою намалюй із бажань візерунки Подарованим ніччю серпанком, ледь торкнувшись, тебе залоскочу, буду в світі найкраща коханка, якщо тільки ти цього захочеш. Я збиратиму краплі в долоні Й буду струмом по тілу горіти... Що тоді всі табу й заборони, коли двоє в загубленім світі!