Тобі іти,
Мені іти
В різні сторони.
Як далеко –
Не знає ніхто.
Візьми з собою
Оберег
Із сказаних слів.
І нехай їх у мене
Більше не залишиться,
Я буду спокійний від того,
Що зміг бути
Хоч у чомусь корисний
На цій землі.
01.05.2016
Зірвався вітер з хмарних товщ
І у листках дає виставу,
Давай послухаємо дощ,
Мені самому – не цікаво.
Мені самому все одно,
Чи грім гуде, чи в небі глухо,
Чи день шкребеться у вікно,
Я в самоті тугий на вухо.
Коли ж разом, тоді несе
У забуття нелегкі миті,
Давай послухаємо все,
Що тільки вміє говорити!
Реальним стане дивокрай,
І будуть погляди яскраві,
Давай послухаєм, давай,
Мені самому – не цікаво.
30.04.2016
Хвилини стукають ласкаво
В скляний годинника кружечок,
Я вип’ю ночі чорну каву
І місяця вкушу ріжечок.
Пустим подихаю подвір’ям,
Нові бажання загадаю,
І намалюю ті сузір’я,
Яких, нажаль, не вистачає.
30.04.2016
Дорожній куняючий дзен –
Невдала заміна нірвані,
І погляд блукає в тумані,
І глузд відганяє FM.
Монети летять в коробок
Бляшаний і стукають дзвінко,
І час наближає зупинку
Керуючих світом думок.
29.04.2016
Ношу свої слова
У пам’яті без дна,
Та образи, гарячі і пестливі,
Хай кажуть «Не такий»,
Ото вже дивина!
Я – еталон,
Упертий й немінливий.
У кожнім божім дні
Рівняйтесь по мені,
Вимірюйте баланс
У кожній миті,
Робіть не так, як я,
Любіть не так, як я,
І так, як я,
Не намагайтесь жити.
28.04.2016
Як важко бути не собою,
Обличчя муляє чуже,
І нескінченною добою
В спектакль грати супокою,
Та я й не пробую уже.
27.04.2016
У відчай грався декаданс,
Натхненно так, немов востаннє,
Життя шукало новий шанс,
Але знаходило питання.
І серед вишуканих слів,
І серед вічного мовчання,
Я із пергаментом сидів
Та лив у нього сподівання.
26.04.2016
І мед гіркий, і дрібка солі
В словах не нових, та живих,
І понаставлено бемолі
В моїх мелодіях простих.
У них і відчай, і прозріння,
І в пил розчавлені кліше,
І ледь відчутне стукотіння…
Я, мабуть, теж живий іще.
25.04.2016
У пожовклій душі
Листопадне свавілля,
То є хмарна пора,
То судьби веремія,
Я співаю дощі
Та їх сіре весілля,
І чаклую пером –
Це усе, що я вмію.
Це усе, що мені
В серце вклали хороше
Перед тим, як сюди
На спокути погнали,
Я співаю дощі
Й нікого не тривожу,
Навіть погляд чужий
Із холодної сталі.
Буде нова доба,
Буде сяюче світло,
І мільйони людей
І живих, і байдужих,
Я співаю дощі,
Аби інші розквітлі,
Я б того не хотів,
Бо не хочу. Та мушу.
25.04.2016
Земля і небо не всесильні,
Коли твої бажання хворі,
Найгірше рабство – добровільне,
Найбільша дурість – то покора.
Нехай об стіну та до крові,
Нехай це вигляда як впертість,
Хоча слова – вінки тернові,
Найперший ворог – це інертність.
Хто себе по шматкам дарує,
Той від народження багатий,
І хай це самого руйнує,
Та гріх найбільший – все проспати.
24.04.2016
