Коли пустун з небес мою загасить свічку,
Із штампом «Сплачено» у розділі «Спокути»,
Піду до нього й заберу з собою звичку,
З якою було мене на весь всесвіт чути.
Посидимо разом ми біля річки,
Яка несе життя, що були, є та будуть,
І я навчусь ліпити оті самі свічки,
В яких бринить душа й палає доля люду.
Нечуваної зоряної слави
Не прагну я, навіщо грішним слава?
Та з пустуном побуду, бо цікаво,
У чому сенс божественої справи.
20.12.2015
Мій світлий друг, душі цвітіння,
Та одночасно сніговій,
Земне втрачається тяжіння,
Коли я чую голос твій.
В житті з’являється потреба,
Хай ненадовго, але ж є!
Тоді стає добрішим небо
І серце не болить моє.
Тоді в душі моїй ясніє,
Стають кордони замалі,
Тоді я знову розумію,
Що є ще радість на землі.
Тоді зникають небезпеки,
Вогнями сонце виграє,
Мій світлий друг, хоч ти далекий,
Мені достатньо, що ти є.
20.12.2015
Сеанс новин: отруйне слово,
Відро помий та келих гною,
І телезомбі лізуть знову
В мою країну сараною.
Їх не тримає зовсім совість,
Не зупиняє навіть страх,
Коли панує чорна користь,
Цар не потрібний в головах.
19.12.2015
Минали дні, бажали слави,
На небо пнулися разом,
Кружляли колом чорні ґави,
Мені шукали білий сон.
Скубли думки, їм було мало
Уже отриманих тривог,
Пливло життя та диктувало
Свій нескінченний монолог.
19.12.2015
Не смійся, доле, я – не клоун, чуєш?
Я не актор-приблуда, не вар’ят,
Чому ти над надією глузуєш?
Чому готуєш списки нових втрат?
Не смійся, я не сам сюди спустився,
Знайди дурного, хто б хотів сюди!
Напевне, хтось на мене розізлився,
Та вигнав вниз… Чекай, то була ти?!
18.12.2015
Ніхто не скаже, як тебе знайти,
Єдиним рухом серця притулити,
В полях душі вже повно лободи,
Хоча ще вчора розцвітали квіти.
Багато слів. Не віриш ти словам.
Вони вже червоніють від напруги.
І з ними разом червонію сам,
Носій невиліковної недуги.
16.12.2015
