Дві жінки спрагло п'ють з долоні. Одна - вже мати. Друга ще у лоні дитину не носила, Їй щастя - лише мати, а другій вже несила... Проб'ється ніжність раптом Крізь руку... Пам'ять знов - Воскрешує любов... І Доля пестить їх обох, Від зла оберігає Бог. Та чи одягнуть ці жінки З ромашок степові вінки У сонячні щасливі дні - Не знать ні людям, ні мені...

А мені врешті-решт - все одно, Що про мене подумають люди... Я - немов недозріле вино - Граю, рвуся назовні... Й так буде - Красень-див, винороб молодий, Зірве пломбу із бочки-мене, Покуштує нектар золотий, Поцілує у душу... Хмільне Та іскристе вино - моя суть... Виллюсь в ківш молодцю-виноробу. І як схоче він так ризикнуть - Не забуде цю вкрадену пробу... )))

Упевнена грація кішки Майне через снів огорожу... Напевне, я заздрю їй трішки, Бо щезнути так я не зможу - Щоб м'яко й нечутно у чорну Примхливість зануритись плавко... ...Я ніч цю руками розгорну - Й перетворюся - на Мавку...

Усю печаль вселенську я вберу у себе. І сльози, що палили очі, розтоплю. Так довго й недосяжно - йти мені до тебе, Й від цього я ще більш тебе люблю...

Відчиняю я серце - лети! Та у нім залишаєшся вперто... Ні прогнати тебе, а ні стерти - Необачно заплутавсь в нім ти. Серед безлічі зайвих дрібниць, У тенетах мовчанок і бруду, Серед сліз, і зітхань, і облуди Ти завмер, нахилившися ниць. Мов маленький метелик у сітці, Втратив сили, принишк і завмер... Часом здасться, що ти в нім умер, Проклинаючи плетива всі ці. Та лиш сонечко зблисло - ожив! Тріпотів розфарбованим тільцем, І сяйнув життєдайним промінцем, Й знову серце моє...

Читати далі...

Кольору міцної кави, Гіркого шоколаду, Достиглого каштану, І меду гречаного, Обпаленої глини... Спокути і розради, І доторків невинних, Спокуси, зваби, ночі - Оті сяйливі очі, Припушені, І ледь примружені... Сьогодні - і востаннє - Промовити захочу Я фразу заповітну. Скажу я - лише вітру, Лиш снігу прошепчу. У себе - прокричу, А в тебе - промовчу...

Останній лист, О, чистий лист, Розхристані думки Збери у жмуток, Збери мій хист, Й, мов хитрий лис, Сховай в роки, В рудий свій смуток... Сховай в слова, У дивні фрази Мого життя Всі радості й обрАзи. Усі розписані дива, Що в слові оживають, Та не живуть - А лише на листі зринають. І будять душу До тепла... Протягується вже чиясь рука, Тут - ефемерна, Там - жива... Такі дива! Такі - слова. Така душа... Не поспіша За фатумним, Морганним, Напівживим...

Читати далі...

Душі лунка провінція... Наповнилась по вінця я Печаллю знов. І холодом Я обплела слова... Весна по світу ходить - І зроджує дива! Навколо - світло й кольорно! А в закутках душі - Все холодно... і холодно... На луках - спориші Плетуть свою небаченість, Кульбаби ген жовтять, І перші сни обачно так В повіках мерехтять. Скрізь - сонцесяйно й зелено! У радість увійти б! Набрати сміху в пелену, Жука в траві знайти, Тополевому пухові Розхристать світ тісний... Побачити б...

Читати далі...

Неначе місяць срібний, Неначе вечір тихий, Немов зоря вечірня - На серці стало тихо... І смуток - не потрібний, І біль, і в горлі стогін... Позвали на вечірню. Складу молитву стогом, Зітханнями притрушу І заквітчаю схлипом. Засушений квіт липи, ВасИльки і ромашки Вплету у хвору душу. Молися, ніч-монашка, За воскресіння серця... Закінчується липень, Плетуться нитки серпня У літнім візерунку. І я - мовчазним трунком В твої проллюся очі, Й русалкою злоскочу... До стогону, до ...

Читати далі...

Сама постелила. Лягла - сама. Навіть думати - заборонила. Його - нема. Підходить зима до свого останку... А завтра ізранку дивитимусь сумно в вікно. Давитимусь кавою. А вино - Залишу На свій вихідний. Й сумлінно запишу У пам'ять-сувій, Що - знову - не мій... Давно, як давно Ти щез, ти розтанув, У згадку лиш канув, У дні, що минули. І я не почула, Як тихо пішов... І смуток зійшов Великим, величним, Пробудженням вічним від спраглого сну. Я ляжу - Та знов не засну...

Читати далі...