Скрипить сапа, мелькають вправні руки, Бур'ян щемливим зойком тишу рве. Було усе: любов, світанки і розлуки - Зостались вечір, бабця й поле світове. На сідала пістряві ряби посідали, Коза в повітці, Мурчика - чортма... Поволі бабця із города почвалала, Криничну воду п'є прямісінько з відра. Мов вихор, котик мчить, хвоста - трубою! Очиці мружить, треться біля ніг. Змахнув солоний піт з чола рукою Самотній день. Й за обрій спати ліг. [Приєднана картинка]

Замітка одного з віртуальних друзів надихнула. Є 2 варіанти, з невеличкою відмінністю. Викладаю 1-ий варіант вірша. варіант...

Читати далі...

Україно, рідна моя мати, Слів бракує, біль уже тупий, Щоб тобі найпотаємніше сказати Про любов свою, ненависть і про гнів. [ Читати далі ]

Пара бомжей - Синие руки-конечности. [ Читати далі ]