хочу сюда!
 

Marina

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Коровай любові




Назбираю раненько росиці на ганку,
Всиплю   пригірщ достиглого літа,
Попрошу прохолоди в рожевого ранку,
Який землю колише, в серпанок сповиту.

Чистоти  у небес, а у сонечка світла,
Не забуду додати ще й спів солов'їний,
Жабок кумкання, мальву розквітлу
Біля отчого дому - малої хатини.

Босоноге й таке  безтурботне  дитинство,
Що   водило мене  в  неполохану казку,
Хрускіт чорного  хліба  скоринки
І натруджених рук теплу мамину ласку.

Замішаю усе на джерельній водиці,
Пересіявши гарно на ситі добра.
І спечу коровай, для усіх, як годиться,
Щоб любов до Вкраїни в серцях їх цвіла!


Рожевий квіт любові



Бабусенька, тоненька, наче свічка,
Свою хатинку в айстрах колисала.
А в серпні квіточки розкрили вічка
І подорожнім людям око милували.

"Немов дитина, Варко, - їй сусідка, -
Не посадила б ти картопельки ще трохи?
А то вкладаєш свою душу...в квітки!
Неси хоч на базар - заробиш  гроші!"

А бабця перед вереснем зробила
Букетики і роздала сусідським дітям.
Нехай полум'яніють айстри милі
В руках школяриків осіннім квітом!

А в грудні свічечки уже не стало -
Так самотиною  недовгий вік і збіг...
Біля її сповитку діти з сумом клали
Рожевий квіт любові на холодний сніг.



Свідомість зґвалтувавши …

 

Почнімо ранок з пляшечки міцного,

 Свідомість зґвалтувавши надбрутально.

 Свій дух, тіла фізичне та ментальне –

 В нокаут! Вузликом язик і ноги

 Зв'язавши, подаруймо привітальний 

Плювок нечистий - слово вбоге...

 

 06.09.2012

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: сатирические стихи

Свидетельство о публикации № 14198


На шальках терезів

 

Розкіш врівноважте зубожінням

На мільйон убогих – мільйонера з-пів;

Рабським упокоренням й терпінням

Зрівноважте власника рабів,

 

 

Боягузством мовчазним – сваволю,

Ницість вчинків і нахабство слів.

Врівноважте власну вбогу долю

Мудрістю глибокою ослів.

 

 

 

05.09.2012

 

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика гражданская

Свидетельство о публикации № 14180

 

Цирк



Минув серпневий диво-карнавал,
Як Чацький, повертаюся із корабля на бал.
Із каравели білої до цирку чи вертепу,
Де на людей уже розставлені тенета.

[ Читати далі ]

Говорите: я не люблю Вкраїну



Говорите, що не люблю Вкраїну,
Бо вірші лиш пишу про очі її сині,
З жалем оспівую її  давно минуле,
І лиш малюю образи й картини?

А хто, скажіте,  судді всеочисні,
Що знають те, якою має бути
Ота любов до рідної Вітчизни,
Що світом і людьми  забута?

І на яких  аптечних точних терезах
Ви важите, чия любов міцніша?
В того не вистачає двадцять грам,
У іншого вона на двісті більша?

У кожного із нас своя Вітчизна,
І кожний віддає свої  тривоги і жалі.
Можливо, теж її люблю безмірно,
Хоча б тому, що я живу на цій землі.

Не соромно сказати принагідно,
Що не покинула її в часи скорботи.
Що сію в  віршах слово рідне
І на сьогодні виховала роту патріотів.

Але не ждіть мене на барикадах,
Я не бажаю буть ні там, ні тут.
Для цього є чоловіки, вважаю,
Захисники. Жінки ж терпляче ждуть.

Не хочу бути лялькою із глини,
Щоб мною керували карлики і блазні.
Так, я пишу про Батьківщини очі сині.
А чи люблю її - я говорить  не стану!

                                         
                           

Вечір, бабця і котик

Скрипить сапа, мелькають вправні руки,
Бур'ян щемливим зойком тишу рве.
Було усе: любов, світанки і розлуки -
Зостались вечір, бабця й поле світове.

На сідала пістряві ряби посідали,
Коза в повітці, Мурчика -  чортма...
Поволі бабця із города почвалала,
Криничну воду п'є прямісінько з відра.

Мов вихор, котик мчить, хвоста - трубою!
Очиці мружить, треться біля ніг.
Змахнув солоний піт з чола рукою
Самотній день. Й за обрій спати ліг.

Горила в черевиках

Замітка одного з віртуальних друзів надихнула.
Є 2 варіанти, з невеличкою відмінністю.
Викладаю 1-ий варіант вірша.




                                                                                 варіант 1


Блискучим, модним черевиком –
Напевно, з шкіри крокодила, -
Над-Cамовпевнена горила
Мені на мізки наступила.


Прорікши безапеляційно,
Що думка – розкіш завелика.
Від мізків втерши черевика,
Пішла, замріяна, граційно…



05.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112060232

Україні

Україно, рідна моя мати,
Слів бракує, біль уже тупий,
Щоб тобі найпотаємніше сказати
Про любов свою, ненависть і про гнів.

[ Читати далі ]

БОМЖИ

Пара бомжей -
Синие руки-конечности.
[ Читати далі ]
Страницы:
1
3
4
5
6
7
8
9
предыдущая
следующая