хочу сюда!
 

Анна

30 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 27-35 лет

Заметки с меткой «монастир»

Печерний монастир




Печерний монастир Майцзишань, Китай

Монастир Георгія Хозевіта



Монастир Георгія Хозевіта, Ізраїль.

Монастир Кармелітів Босих (Бердичів)

Монастир заснував у 1627 році Януш Тишкевич - київський воєвода і генеральний староста київського краю. Для початку він подарував монахам свій замок, а 1634 року за міцними мурами почалося будівництво костьолу. За 8 років, у 1642 році монастир збудували, але вже 1648 кармеліти змушені були його залишити та тікати до Львова від війська Богдана Хмельницького, яке звільнило Бердичів та навколишні міста.

 На початку 18 століття після придушення повстання босоногі монахи повернулися в монастир та відбудували і зміцнили фортецю, а також спорудили новий костел в стилі барокко. Керували будівництвом архітектори з Польщі та Німеччини, а для розпису залучили художника з Італії. З середини 18 століття в монастирі активно діяла друкарня, яка стала відома випуском "Бердичівських календарів". 1768 року московське військо зруйнувало фортецю, а 1832 за наказом російського царя закрили монастирську школу та друкарню. 1866 російський генерал-губернатор вигнав монахів та розмістив у монастирі поліцію і війська. На початку 20 століття католики почали відбудову занедбаних споруд монастиря, та через громадянську війну вони знову були пошкоджені. 1925 року більшовики заснували у фортеці історичний музей, що врятувало монастир від повного знищення. Нарешті 1991 його знову повернули католицьким монахам.
(далі буде)

«Лаврівські палімпсести»

У 2007 році Лаврівському монастирю святого Онуфрія, що на Старосамбірщині (Львівська область), виповнилося 800 років. Про його історію і сьогодення розповідає документальний фільм «Лаврівські палімпсести».

Палімпсест  - це давній пергаментний рукопис, з якого стертий попередній текст і на його місці написаний новий; зазвичай давній текст усе-таки проступає з-під пізніших нашарувань…

Так і в Лаврівській святині з-під руйнівних відбитків буремних віків та епох проступає незнищенна історична пам’ять українського народу та притаманне йому прагнення до утвердження у вірі.

[ Читати далі ]

Підкамінь

До Підкаменю знову їхав повільний та жаркий ЛАЗ unsmile . 25 кілометрів, що лежать між Підкаменем і Бродами, ми "промчали" хвилин за 40-45. В селищі є автостанція, то ж ми спершу подивиися розклад. О 17:25 був автобус Тернопіль-Броди, о 18:10 повертався наш ЛАЗ з Жаркова. Це був крайній термін.

Далі ми пішли грунтовою звивистою дорогою в той бік де на горі виднівся монастир-фортеця... В довідниках пишуть, що камінь-велет і монастир видно з дороги, можливо ми не знали куди саме дивитися, але каменя ми не бачили, поки не дійшли до монастиря...

Від стін монастиря відкривався чудовий краєвид на навколишні поля і ліси, особливо ж дивовижно виглядав Чортів камінь. За легендою, монастир заснували ченці з Київської Печерської Лаври, що втекли від монголо-татар. А ще раніше, кажуть тут було язичницьке капище. Взагалі, ця місцина овіяна багатьма легендами і є дуже незвичайною.Сам же монастир вперше згадується у 1464 році, сучасного вигляду він набрав протягом 17-18 століть - з 1612 по 1761 рік. Круглі оборонні вежі дуже мальовничо доповнюють навколишні сосни. Тут дуже гарно і затишно на душі, незважаючи на пориви вітру. За стінами монастиря монахи стригли траву газонокосилками, кілька келій забрані у риштування для ремонту фасадів. Монастир повернули церкві у 1997 році. За радянської влади тут була в"язниця, а потім лікарня для душевно хворих. Зараз поступово монастир відновлюється. У місцевих жителів ми довідалися про стежку, що йде від монастиря до Каменя. Так як не знали скільки часу ми будемо йти до нього і як на довго затримаємося там, то зайвого часу просто посидіти під стінами та помилуватися у нас не було... Хоча і хотілося невимовно...Навколо каменя-велета, що височіє над сусіднім погорбом біліють хрести, що на вигляд схожі на старі козацькі. Є припущення, що у давнину камінь використовувася як пункт спостереження. Дійсно, зі східного боку каменя є вибиті ніші для ніг, тож піднятися на вершину не треба багато зусиль. Зверху відкривається чудовий краєвид на село, поля, ліси монастир та Почаївську Лавру.

За однією з легенд, цей Чортів камінь, що стоїть практично серед поля, має у висоту понад 17 метрів, а в діаметрі понад 14 метрів чорт взяв в Карпатах і кинув на Почаївську Лавру, яка у гарну погоду виблискує своїми куполами на горизонті, але Божа Матір відбила цю глибу і він упав тут серед поля (за 20 км від Почаєва), за іншою, чорти хотіли знищити місцевий монастир, але заспівали півні і вони не встигли донести каменюку до монастриря... З геологічної ж точки зору камінь є не що інше, як частина коралового рифу Сарматського моря, що вирувало тут кілька мільйонів рокув тому. Вірте у те, що вам ближче...

Зараз, з 2007 року, на полі біля каменю проводиться щорічний етнофестиваль "Підкамінь". От і цього року ми ледве з ним розминулися. Вже почали монтувати сцену та готувати дрова для польової кухні.

По всім прилеглим містам і селам у трьох найближчих областях висіли оголошення про цьогорічний фестиваль, що має відбутися з 22 по 24-те липня. Добре, що ми приїхали сюди ще без натовпу 20-го липня... Але скоро нам вже потрібно було спішити на автобус. Їхати прийшлось стоячи у меншому, але швидшому автобусі, що їхав з Тернополя, але стояти було не дуже зручно і жарко, а ще в автобусі їхали досить шумні і непосидючі діти... Та зараз, коли пишу ці рядки, дуже незвичайні і гарні спогади про цю місцину охоплюють мене. Місце дійсно дуже вражаюче і казкове! Решта мальовничих краєвидів цього чудового місця тут =>

П.С. у Бродах, коли ми повернулися в готель, у нас ще було вдосталь часу вмитися, зібрати речі і повечеряти в піцерії "Реджина".

 Коли йшли до вокзалу, з заходу на Броди насувався холодний атмосферний фронт. Дув поривчастий теплий передфронтальний вітер, небо осяювали блискавки, час від часу чулися розкати грому... Як я писав раніше, саме в таку погоду і в цей час на головній вулиці Бродів, вперше за вась час нашого перебування, чоловіків було в кілька разів більше ніж жінок... Перші краплі дощу впали на нас метрів за 100 від Вокзалу, але ми ще прийшли туди сухі, стомлені і задоволені... Через три дні відпустка закінчувалася... Будемо чекати іншу і будувати плани поїздки в інші цікаві міста та села Західної України...

P.P.S. Всі блоги написані з власних спогадів під впливом позитивних емоцій про чудову подорож. Історичні довідки з путівника  серії "Мальовнича Україна" під редакцією Л.С. Удовіка та карт ДП "Картографія" серії "Обличчя міста" та їх путівника по Західній Україні. Деякі цікаві факти з сайту Замки і храми України.