Ніщо не змінилося в світі,

Так само сніжинки кружляють,

Так само лютує вітер,

І хтось десь на когось чекає.

Цей вечір такий загадковий.

Когось він теплом огортає,

І здійснює мрії казкові,

А когось назавжди розлучає.

В цей вечір тобі побажаю

Нарешті знайти свою мрію,

Яка ніжне серце зігріє

Й кохання твоє зрозуміє.

Завтра спогад розтане холодний,

Знову ранок мені посміхнеться.

Абонент недосяжний сьогодні,

У цей вечір я вимкнула серце.

Куди прийшли? Й чого чекали?

Хіба ж так довго ми цього шукали?

А потім скажем, що не відали й не знали,

Закрили очі нам і просто зомбували.

Тиран нам обіцяє шлях широкий,

Куди поведе ця дорога? На Голгофу…

Так і Христа колись у славі зустрічали,

А потім зрадили й бездушно розіп’яли.

Нам право вибору завжди згори дається,

Що оберемо собі, те і відгукнеться.

Це не прокляття і не кара це від Бога,

Це в прірву нами вибрана дорога.

Сліпці ведуть…Сліпці ідуть за ними,

Захоплюючись ідеалами чужими.

Нам заповів Господь за ворогів молитись,

І просвітління розуму для них просити.

Попереду – важка хрЕсна дорога.

Та все ж за НАМИ буде світла перемога.

Ми не дамо її порвати на частини!

Жила і буде жити незалежна Україна!

Викину я з серця хуртовину,

І запалю в ньому зіроньку-свічу.

Я в думках своїх до тебе лину,

І у снах своїх до тебе я лечу.

Мить без тебе вічністю здається,

У твоєму погляді я загубила світ.

А ім"я твоє записане у серці,

Ти подарував мені душі політ.

І коли у в твої очі я дивлюся,

Як від вітру свічка,я палаю.

Наче віск,від ніжності топлюся,

Бо нестримно я тебе кохаю.

Чому у серці знов невидима тривога?

І куди далі поведе нас ця дорога?

Де правда і чия у тім провина?

Є наслідки,отже була й причина.

І замість того,щоб невпинно нарікати,

Потрібно час від часу логіку включати.

Десятиліттями нам очі закривали,

Святині нищили і віру руйнували.

Хіба за рік чи два можливо відновити

Те,що роками намагалися убити?

Самі ж своє майбутнє обираєм.

Хто ж винен,що ми маєм те,що маєм?

Назад шляху нема,вперед важка дорога.

То ж,може,час вже навернутися до Бога?

До світла із пітьми уже зробили кроки,

До перемоги залишИлось мало...20років.

В священній книзі все давно розкрито,

Хто хоче бачити,для того це відкрито.

З пустелі вийдемо,здолавши перешкоди.

Бо гідні зватися Його святим народом.

Ми до мети дійдем під гаслом світлим

Іще у єдності й соборності розквітне

У сонця променях під небом синім

Золотокупольна свята наша Вкраїна.

Я у Ангела свого спитаю,

Чому часто так в світі буває?

Чому діти невинні вмирають?

А стихії і війни життя забирають?

Я у Ангела свого спитаю,

Чому СНІД і чума процвітає?

Хтось грошима на вітер жбурляє,

Хтось від голоду й сліз потерпає.

Я у Ангела свого спитаю,

Чому радості в світі так мало?

І яке нас майбутнє чекає?

І чому всі байдужими стали?

Я у Ангела свого спитаю,

Чому ті, хто на діток чекає,

І роками надію у серці плекає,

Їх безглуздо і страшно втрачає?

Тихо Ангел мене запитає –

Чи ти дійсно це знати бажаєш?

Бо лиш ваша у тім провина,

Що надходить розплати година.

Чому заздрісні ви і жорстокі?

Чому в ваших серцях неспокій?

Недовіра і гордість між вами,

Душі рвете їдкими словами.

Плачуть Ангели в небі над вами,

Просять в Бога прощення сльозами.

Та не чують їх люди й не вірять…

Через те всі страждання і біди.

І знову бачу я тебе у своїх снах,

І розумію, що нестримно я кохаю.

Й не уві сні, а наяву, понад життя,

Хоча про тебе небагато зовсім знаю.

Твій погляд,наче струм,мене обпік,

Пронизав всі клітинки мого тіла.

У серце він без дозволу проник,

І розігрів закрижанілі крила.

Твій дотик-наче зоряний політ,

В тобі себе знахожу по краплині.

Не зможеш замінити ти мій світ,

Але і світ тебе вже не замінить.

Я так легко по землі ступаю,

Мої очі вдивляються в небо.

Знаю, кращого в світі немає,

І думками я лину до тебе.

Ніжно - ніжно тебе обійму,

Зазирнувши у лагідні очі,

“Я до тебе так довго йшла”,

Моє серце тобі прошепоче.

Ти–як сонячний ясний день,

У душі твоїй- тепле літо.

Сонця промінь в долі моїй,

Неможливо тебе не любити.

Не вбивай мене поглядом синім,

Не шукай знов моєї провини.

Не твоя й не одна, ти це знаєш,

То ж навіщо усе повертаєш?

Ти кричав, що пропАду без тебе,

Та, як бачиш, живу і цвіту.

Знову квіти, і зоряне небо…

Ти ж не вірив, що я це знайду.

То ж прошУ, ти не край моє серце,

Бо і так вже частинку його ти украв.

Більш ніколи ім‘я в нім твоє не озветься,

Бо давно ти для мене чужим уже став.

Уже настав той вирішальний час,

Залежить все від кожного із нас.

Чи світлою дорогою вперед іти,

А чи залишитись назавжди у пітьмі.

 Багато зараз дуже вміють нарікати,

Але чомусь не хочуть того знати,

Що наша влада і усе, що навкруги,-

Це відображення того, чим є вони самі.

І не потрібно зовсім голосно кричати,

Від цього світ не зможе кращим стати.

А докорінно все навколишнє життя міняти

Потрібно кожному із себе починати.

І хай там що говорять, та я знаю,

Що скоро ясним світлом засіяє,

Розквітне і підніметься з руїни

Найкраща моя рідна Україна!