Твої очі – як блакить небесна,

З них тепло із серця струменить.

Як волошки дві, як два озерця,

Ніжним світлом наповняють кожну мить.

Так приємно в їх безмежності блукати,

Дивний погляд до безпам’ятства п’янить.

І про все на світі в глибині їх забувати,

Поринаючи в бездонную блакить.

Не уходи … Прошу тебя, не уходи…

Хотя …Уйди … Покой душе моей верни…

Не отпускай, прошу … И не держи…

Ты о мечте своей заветной расскажи…

Ещё мгновение … И ты опять уйдёшь…

Не обернёшься … И не позовёшь…

Ещё секунду… Предрассветною порой…

Ты подожди… Побудь ещё со мной…

Когось вона ніжно теплом обігріє,

Когось без жалю вогнем обпече.

У чийомусь серці поселить надію,

ЧиЄсь на шматки порубає мечем.

Як сонце весняне комусь вона світить,

Промінчиком Ясним веде крізь туман.

Когось, навпаки, аж до болю засліпить,

Насправді ж ілюзія все і обман.

Комусь вона стане солодким нектаром,

Цілющий бальзам свій у душу проллє.

Когось пригостить таємничим відваром,

Сп’янить,  одурманить, а потім уб’є.

Вона - наче фея, прекрасна, казкова,

Хоч раз у житті її кожен стрічав.

Та хтось з нею світ свій зробив кольоровим,

А хтось назавжди її з серця прогнав.

Молю, благаю, не приходь у мої сни,

І не порушуй спокій мого серця.

Бо ж знаєш, не для тебе вже вони,

Та знову з вуст чомусь ім’я твоє зірветься.

Давно вже всі зруйновані мости.

Та зовсім не твоя у тім провина,

Що я не можу і не хочу далі йти,

Не помічаючи швидкого часу плину.

Ти світлим спогадом з далекої весни

Проникнеш знову в серце на світанку.

Молю, благаю, не приходь у мої сни,

Щоб знову зникнути в ранковому серпанку.

Плаче вітер за моїм вікном,

Тихо плаче осінь золота.

Ми тепер вже більше не разом,

Розійшлися ми, я більше не твоя.

Плаче вітер, листям шелестить,

Він розвіяв всю нашу любов.

Плаче вітер, і душа тремтить,

Я до тебе не повернусь знов.

Плаче вітер, минуло кохання,

На прощання посміхаюся я.

Ти не перший, і ти не останній.

Більше я не іграшка твоя.

Плаче вітер…Чому плаче небо?

Плачуть очі…Чому плачу я?

Вже не разом ми … Ну і не треба.

Та не буде інша кращою, ніж я.

Уже осінь від нас відходить,

Вже з дерев облітає останній листок.

Білосніжна зима на підході,

У майбутнє ми робимо ще один крок.

Час біжить, нам його не спинити,

Рік за роком у вічність летить.

Все пройде, промине у цім світі,

І життя промайне, наче мить.

Коли ще один рік нас покине,

Завітає новий в кожен дім,

Світлий Ангел до мене прилине,

І пригорне крилом своїм .

Він нечутно мене запитає:

“Як прожила ти, душе, цей рік?”

Хоч насправді чудово все знає,

Бо найкращий Він мій оберіг.

“Скільки раз ти мене засмутила,

Заглушаючи поклик душі?

Скільки кроків невірних зробила?

Я ж кричав, та не слухала ти.

Коли серце налилось журбою,

Я незримо тебе потішав.

Посміхалась – радів я з тобою,

І веселку в душі малював.

Я молитви твої всі приймаю.

Радість, біль і печаль – все мине.

Я завжди тобі відповідаю,

Та ти часто не чуєш мене.

Був я даний тобі охоронцем,

Щоби душу твою у житті берегти,

Я для тебе сіятиму сонцем,

Лиш дозволь мені поруч з тобою іти.”

“ Ти пробач мені, Ангеле милий,

За небесні сльозинки твої.

Перед Богом заступник мій щирий,

Покриваєш усі Ти провини мої.

Не дозволь ти вогонь мій сердечний

Загасити холодним і лютим вітрам…”

“Ти моя найдорожча Людино,

Я нікому ніколи тебе не віддам…”

Ми живемо у різних світах,

Ми в галактиках різних родились.

Та між нами – Чумацький шлях,

Ми з тобою на ньому зустрілись.

В тихім сяйві  сріблястих зірок

Ми забули про біль минулий.

Наша зустріч – в майбутнє квиток,

Наші душі й серця це відчули.

Так багато в житті перешкод,

Щось будуєм, а потім ламаєм.

І в стрімкої буденності водоворот

Ми так часто від себе самі утікаєм.

Та сьогодні з тобою забудем про всіх.

Десь у просторі ми наші руки з”єднаєм.

Віддамося стрімкому польоту душі,

Сплячим Всесвітом ми у цю ніч поблукаєм.

Знову пам’яті крила незримі

Повертають мене у ті дні,

Де лунали пісні солов’їні,

Де не було тривоги й журби.

В час фантазій і снів кольорових,

В безтурботну країну надій,

У дитинства той світ казковий,

Де плели ми віночки із мрій.

Відлетіли у вирій лелеки,

Промайнули роки, наче мить.

Тільки спомин той чистий далекий

Світлим променем в серці горить.

Хочеш,буду Ангелом Твоїм?

Я до тебе прилечу на крилах ночі.

Подарую різнокольорові сни.

Ніжно поцілую твої очі.

Я нечутно твоїх вуст торкнусь,

І ніщо чарівний сон твій не нарушить.

А на ранок в синім небі розчинюсь,

Щоб увечері до тебе знов вернутись...

Серце жінки – це казковий сад,

У якому легко заблукати.

Це чарівний таємничий клад,

Та його не всім дано пізнати.

Серце жінки – ніжності скарбниця,

Шлях до того серця непростий.

У країні мрії  зможе опинитись

Хто знайде до нього ключик золотий.

Серце жінки – це кохання жар,

Що в  морози люті зможе обігріти.

Серце жінки – це дзвінкий кришталь,

Не дозвольте ви йому розбитись.