Це я, пане Сивохо. Войовнича меншість. Або по вашому - "воінствующєє мєньшінство". Це Дебальцевський Хрест. Холодний листопад 2014 року. Кінець того самого тижня, коли у нас в підрозділі були максимальні втрати. А через кілька днів загине мій найкращий друг. Так, це той самий рік, коли ви так щиро виступали на антимайдані. А пізніше, одурманена "мирна більшість" кричала "росія прийди!", і їм вторили в інших містах, і били в кров людей, що стояли на колінах, і були прив'язані до стовпів.

       А хтось вмирав на Майдані. А потім, мирні "пацифісти Донбаса", під керівництвом і прикриттям росії, взяли в руки зброю, і разом з "братами" почали нас убивати, і рвати країну на частини. І тоді ми, "войовнича меншість" пішли відбиватися. Від Росії, і тих, кого вона пов'язала кров'ю за їх власною дурістю. До них йшли російські "гумконвої", набиті зброєю, боєприпасами та іншими "ніштяками". А за ними їхали рязанські десантники, бурятські танкісти і чеченський спецназ.

       А у нас, з мисливськими карабінами проти них виходили добробати. А з іншого боку йшла розкрадена і зруйнована армія на шкільних автобусах. І вся осудна частина країни збирала по крихтах допомогу, щоб було чим воювати, щоб не здохнути з голоду і не замерзнути. І їхали нескінченною вервечкою волонтери, що тягнули на фронт цю допомогу, як мурахи.

       Це та сама "войовнича меншість" - робочі, фермери, айтішники, вчителі, бухгалтера, лікарі, бізнесмени, тощо - ті, кого висмикнула з мирного життя війна. Війна, яка була нам не потрібна. Війна, яку нам принесла росія, на плечах "мирних громадян", яких обдурив і зробив манкуртами телевізор. За активної участі вас і вашого преЗедента. Ви - тимчасове і абсурдне явище для України, жалюгідна клоунада, яка поспішає знищити те, чого боїться і не розуміє - Україну і Націю. І поставити все з ніг на голову. Ви ті, хто розповідають про "мир", а несуть хаос.

      Так. Можете називати нас "войовничою меншістю". Вам не зрозуміти нас. Коли ми вмирали - ви тусувалися в телешоу і їздили в Росію. Воїнів - завжди меншість. І поки вони живі - жива їхня країна. У вас нічого не вийде. Ми - на сторожі. Ми рятували і рятуємо Україну. Я Войовнича Меншість. Слава Україні!

         "Байки для терпіл". Вони говорять нам, що ми їм винні.

Ми повинні "перестати знущатися" над пенсіонерами Донбаса, які тягнуть пенсію як молоко двох корів. Чужої корови, яку вони так хотіли. І колишньої своєї, яку вони не бажали бачити у вічі.

Вони говорять, що тільки пенсій ми винні 33 мільярди

Тим, хто гучніше всіх кричали "путін прийди!", і зустрічали чужі танки з квітами.

Вони говорять про те, що ми повинні давати їм газ і енергію. Просто винні - і все.

Вони говорять, що ми повинні визнати документи орди про народження і смерть. Документи терористичних організацій.

Навіщо? Для того, щоб виникли фінансові зобов'язання. Як для громадян. По яким ми будемо винні.

А щоб все це відбувалося комфортніше - буде оновлено залізничне сполучення. І спрощено контроль на КПВВ.

А ще ми винні залишити свої позиції, пам'ятаєте? І просто перестати стріляти. І нехай нас продовжують вбивати. Це такий "крок до миру". За наш рахунок, звісно.

Й ще багато-багато виникає таких "винні", і буде виникати попутно. Нас привчають до слову "винні" у зв'язку зі словом Донбас.

По Штайнмаєру теж все винні ми.

Ми повинні прийняти результати виборів, проведених бандитами без нашого контролю. Ми повинні провести їх легалізацію та амністію.

Ми повинні дати їм "особистий статус", щоб зафіксувати на собі ярмо "боргу" - назавжди. З нас намагаються зробити терпіл, ви помітили?

Нам не винні нічого. Ані за спробу вбити країну. Ані за десятки тисяч вбивств. Ані за зраду. Ані за війну. Ані за що.

Ми не маємо права спитати ні за що, та ні з кого. Але винні всім без розбору... А я не згоден.

Після того, як росія вбереться за кордон, який ми (з миротворцями або без) закриємо на амбарний замок - ми почнемо зводити дебет з кредитом.

Правда, після того, як здасть зброю останній бандюк, що не втік у мордор.

Газ, світ, пенсія, та інше буде обов'язково відновлено. Але тільки після того, як запанує Закон України.

І кожен буде мати право отримати все, на що має право. Пенсію, виплати, субсидії, стипендії. Рівно як і строк за участь, або співучасть. Або амністію з поразкою у правах.

І вибори будуть. Тільки справжні. В тиху неділю. З пильними поліцейськими, нудьгуючим без діла. Зi спостерігачами, що лаються з комісією, і нікого не бояться. З пенсіонерами, що отримали пенсію в банкоматах Привата і Ощада, і прийшли до відкриття ділянок. І з вечірнім пивом, без будь якого комендантського часу.

I всі борги ми будемо повертати - а як же!

У нас попереду буде цілий ряд міжнародних судів. За якими росія буде сплачувати за зруйновану інфраструктуру Донбаса. Разом з компенсацією всім постраждалим і переміщеним. З поверненням всього віджатого. З відновленням кожної зруйнованої оселі. З довічним забезпеченням родин загиблих і понівечених.

І так, щоб хватило ще й на десятиметрову стіну, та рів з крокодилами та піраньями.

Оце буде мир. Ось це ми повинні! Досить впарювати нам "байки для терпіл".

Бо ми п'ять років саме тому й бились, щоб не бути "терпілами". Або можемо нагадати. Хто, кому і за що винен.

(Глеб Бабич, военнослужащий ВСУ. Из публикации в Обозревателе)