хочу сюди!
 

Людмила

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-57 років

Замітки з міткою «балта»

Ніхто не забутий, ніщо не забуте

Славний наш Одеський науковець Шишко Олександр Григорович невтомно працює над реабілітацією українських патріотів. В Балті пройшло моє дитинство і я радий, що в цьому місті жили справжні українські патріоти, які загинули за Україну.



Додаток 2
до Типового положення про регіональну
комісію з реабілітації
(пункт 2 розділу VІ)

Регіональна комісія з реабілітації при Одеській обласній державній адміністрації _________________________

(найменування регіональної комісії з реабілітації)

Заявник

Шишко Олександр Григорович, 1965 р. н._

(професорб доктор історичних наук)____________________

(для фізичної особи - прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), рік народження;
для державного органу або іншої юридичної особи -
повне найменування юридичної особи, код за ЄДРПОУ)

Адреса

****** _______________________

(для фізичної особи - місце проживання або місцеперебування;
для державного органу або іншої юридичної особи - місцезнаходження)

Засоби зв’язку

[email protected] ___________________________

(номер телефону, адреса електронної пошти (за наявності))

Репресована особа
(особа, яка потерпіла
від репресій)*

Губаренко Євген Петрович, 1898, березень____________________

(прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), рік народження)

_________________________________________________________

(місце проживання або місцеперебування, поштовий індекс,
якщо такі відомі заявнику)

Заява
про визнання реабілітованим (потерпілим від репресій)

Прошу визнати реабілітованим(ою) (потерпілим(ою) від репресій)

Губаренка Євгена Петровича_______________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові (за наявності))

Відомі мені обставини вчинення репресій такі:

У березні 1995 р. прокуратура Одеської області повернула до УСБУ в Одеській області архівно-слідчу справу № 017437, фігурантом якої був Євген Петрович Губаренко,  «без рішення» у зв’язку з тим, що на бланку була відсутня верхня частина, де, зазвичай, було вказано орган, який приймав каральне рішення та дату прийняття цього рішення. Опрацювання протоколів засідання колегії Одеської губернської надзвичайної комісії (ОГНК) дало можливість встановити точну дату прийняття постанови та орган, який цю постанову затвердив. Отже, 1 лютого 1922 р. відбулось засідання колегії ОГНК, на якому було розглянуто справу № 13728, фігурантом якої був Євген Петрович Губаренко.

Таким чином, формальні причини у відмові у реабілітації усунені.

Витяг з протоколу засідання колегії Одеської губернської надзвичайної комісії

від 1 лютого 1922 р.

Присутні: голова Дукельський, Корнєв, Познанський, Кашутін.

Слухали

Постановили

Відмітка про виконання

11.

Справа № 13728.

Гр. Губаренко Євген Петрович, 23 роки, за обвинуваченням у контрреволюції.

Гр. Губаренка Є. П., як колишнього офіцера, який служив у банді Тютюнника – розстріляти, майно конфіскувати. Справу припинити й здати в архів.

 

 

Що стосується власне самої справи, тобто у чому полягала «контрреволюція» Є. П. Губаренка, то вона представлена у «Заключенні». Отже, «слідством» було встановлено, що у 1919 р., після того як радянська влада «пішла» з України, Є. П. Губаренко разом з братом Олександром, який був колишнім офіцером та учасником «банд» Тютюнника, брали участь в арештах громадян м. Ананьєва. Зокрема, серед арештованих була сім’я Фойгельман, над якою вони знущалися, звинувачуючи «у службі в НК та комунізмі». У «Заключенні» підтверджується той факт, що сімейство Фойгельман було пов’язане з НК, тому що їх син, Фойгельман-Тимощенко, був комуністом-чекістом. Також у «Заключенні» міститься запис про те, що Є. П. Губаренко «у всьому зізнався».

Враховуючи всі ці обставини, є всі підстави для реабілітації Євгена Петровича Губаренка.

Губаренко Є. П. народився у березні 1898 р., мешкав у с. Бакша, Бакшанської волості, Балтського повіту, Одеської губернії. Закінчив гімназію, володів німецькою, французькою та латиською мовами, працював вчителем. У нього була мати Євдокія (63 роки), сестра Неоніла Яворська (40 років) та брат Олександр (28 років).

___________________________________________________________________________________

(обставини вчинення репресій, посилання на документи, інші докази, якими підтверджується факт вчинення репресій)

Цією заявою надаю згоду на збір та обробку моїх персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» з метою, передбаченою Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

До заяви додаються**: (зазначається перелік додатків у разі їх надання)

Олександр Шишко ___________________                                                   Шишко

                          (посада (за потреби), ім’я та прізвище)                                                              (підпис)

29 січня 2024 р.

_________________
* Зазначається лише у разі, якщо заявник подає заяву в інтересах іншої особи. У разі якщо особа, в інтересах якої подано заяву, померла, про це зазначається у заяві.

** Якщо заяву подає представник заявника, до заяви додається оригінал (засвідчена копія) довіреності або іншого документа на представництво інтересів заявника.

 

Сталінська епоха і геноцид українців 1


«Раніше ми жили при комунізмі, тільки ми цього не знали». – Не раз у дев’яності я чув ці слова від літніх жінок сільського вигляду. У двохтисячні роки такі голоси вже майже затихли. Час взяв своє. Навіть ті, хто в молодості нищив ближніх своїх, виживаючи за їх рахунок, в більшості відійшли в інший світ. Але осінь приходить до всіх. Прийшла вона ідо мене. Захотілося розібратись у своєму житті, згадати всіх своїх рідних, з’ясувати історію свого роду і зібране передати далі, своїм прямим і непрямим нащадкам. Так я потрапив в Одеський обласний архів. Як з’ясувалось, всі мої родичі з давніх давен проживали в одному селі на півночі Одеської області. Я зміг прослідкувати свій родовід до п’ятого покоління і по лінії батька, і по лінії матері десь до 1800 року. Далі пошук слід було продовжити вже в архіві колишньої Подільської губернії, що зберігається за межами Одеси. З приємністю спостеріг, що всі мої предки, без виключення, належали до селянського стану. Саме селяни були будівельним матеріалом потужних держав і імперій всіх часів. Римська імперія існувала доти, доки провідною верствою суспільства були дрібні вільні землевласники. Коли їх витіснили раби, імперія впала. В ті далекі часи селяни були аналогом нинішнього середнього класу. Володіння землею лежало в основі їх світогляду. Любов до землі, патріотизм, готовність загинути в бою за рідну землю мали для них буквальне значення. Проте в ряду інших держав Радянський Союз був унікальним явищем-виключенням. Більшовизм не був кроком вперед на шляху поступу людства. Це був крок назад у темні часи навіть не середньовіччя, а рабовласництва. Він споживав селянську кров у шаленому темпі. Він забрав у селян землю, а разом з нею і свободу, а у українських селян він забирав, по можливості, і життя. Їм нічого не платили за їх працю, вони працювали без вихідних і не можна були від праці ухилитись. Мати мого батька занедужала, не могла працювати в полі, і за кілька років померла. Та от, їй дозволили не виходити на роботу лише за умови, що її норму виконуватиме дочка. Так закінчились шкільні роки у дванадцятирічної дівчинки і все своє подальше життя вона вже не полишала цю роботу. Навіть юридично колгоспники, а вони в сталінські часи становили більшість населення країни,  не були повноправними громадянамикраїни. До Хрущовської відлиги у них не було паспортів і вони не мали права без дозволу влади відлучатись з села. Раби на землі і найдешевші у світі робітники у містах, безвідмовне гарматне м’ясо на війні – це була доля селян у радянські часи аж до смерті Сталіна. Люмпенізоване селянство було пізніше, одночасно і кадровим джерелом для самої правлячої партії. Партії були потрібні не здібні, а слухняні і серед сільського люмпену таких було чимало. Цілеспрямовано споживаючи селянські життя влада не розуміла, що разом з селянами вона споживає свій, фактично, єдиний ресурс для існування. Починаючи з шістдесятих провідною верствою радянського суспільства ставала інтелігенція, але вона вже не належала цілком, як ресурс,  партійно-державній бюрократії. Катастрофа для більшовизму сталася тоді, коли селянський ресурс був практично вичерпаний, а інтелігенція стала масовою.

                Як псевдотеорія, марксизм визрів частково в середовищі іудаїзму, частково в середовищі іудохристиянства. Самі марксисти були здебільше атеїстами, але відкидаючи ідею бога, вона наскрізь були просякнуті всіма найгіршими забобонами того середовища, можливо навіть не усвідомлюючи цього. В марксизм селяни не вписувались. Хоча вони становили у дев’ятнадцятому і навіть у першій половині двадцятого сторіччя більшість населення всіх європейських країн (80% в Російській імперії у 1913 році), їм не було місця в прокрустовому ложі марксизму з його зпрімитивленим поділом світу на два класи буржуазії і пролетаріату. Основою особистої свободи завжди є якійсь вартісний ресурс. В найпростішому варіанті це матеріальний ресурс, наприклад, земля, або рахунок в банку. Тепер ми розуміємо, що найвартіснішим насправді є духовний ресурс. Його найвищий прояв - це те, що ми називаємо талантом. Але селяни володіли землею. Їх особиста свобода підкріплювалась вагомим унікальним природним ресурсом і це викликало ненависть до них марксистів. Взагалі, вони ненавиділи все, що тхнуло особистою свободою і незалежністю. Разом з тим, багатих селян було мало. Більшість селян відстоювали свій статус вільних і незалежних людей важкою фізичною працею протягом всього життя. А це вже викликало презирство в середовищі марксистів Чого ніколи не було в цьому середовищі стосовно селян – це поваги і доброзичливості.

Я виявився нащадком чотирьох численних родів: Швеців, Мясковських, Кузенків і Чепелюків. В прізвищах мої предків відбилась географія всієї України від Сяну до Дону. На межі вісімнадцятого і дев’ятнадцятого сторічь кожний рід був представленим однією родиною. Це означає, що засновник кожного роду мав народитись десь у середині вісімнадцятого сторіччя. А що було перед тим? Думаю просто не було поіменного письмового згадування мешканців села в офіційних документах. Доленосною подією для села вважаю заснування в селі моїх батьків – Мошнягах греко-католицької церкви святого мученика Олександра у 1750 році. З цього моменту, мабуть, і почалась для більшості мешканців села письмова фіксація їх прізвищ. Цікавою є етимологія слова Мошняги. Молдавською слово «мошняг» означає мудру людину. Отже, Мошняги – це село мудрих людей. Переглядаючи метричні книги дев’ятнадцятого сторіччя, я практично не зустрів на їх сторінках молдавських прізвищ. Звідки ж така назва села? За даними Вікіпедії село засноване у 1176 році. Між дванадцятим і вісімнадцятим сторіччями багато чого могло статись, не зафіксованого на папері.

У 1794 році греко-католицька церква була перетворена у православну церкву святого Іоана Богослова. Це означає, що в тих роках Російська імперія на теренах Одещини почувала себе вже цілком впевнено. На ці землі прийшла Новоросія через шістсот років після заснування села! Всі записи в метричних книгах кінця дев’ятнадцятого початку двадцятого сторічь виглядають дуже охайними. Гарний каліграфічний почерк настоятеля церкви, що їх вів, викликає естетичне задоволення і легко читається, не зважаючи на суттєву відмінність орфографії тих років від сучасної. Вражає і наявність метричних книг за всі роки від 1890 до 1920 – до моменту утвердження радянської влади на цих землях. Але у 1918 році священика вбили, про що свідчить запис у метричній книзі. Революція докотилась вже і до Мошняг. Записи почала вести інша людину, хоча і духовного сану, але з нижчих щаблів духовної ієрархії. Корявий, неохайний почеркмалоосвіченої людини, велика кількість граматичних помилок. Схоже, навіть серед священників високоосвічених людей було небагато. Про те, що щось недобре діялось в Російській імперії після 1914 року можна зрозуміти з того, що з’явились нові причини смерті людей, як то тиф і іспанка – незмінні супутники війни Про те, що у 1920 році нова влада таки утвердилась в Мошнягах красномовно свідчить запис в метричній книзі про смерть чотирьох молодих людей в один день з зазначенням причини смерті – убитий. Можна лише здогадуватись про те, як це відбувалось. Після 1920 року функцію реєстратора громадського стану людей взяла на себе держава. Лаконічні і дуже інформативні записи в церковних метричних книгах були замінені на двосторінкові анкети, де потрібно було лише заповнити відповідні пробіли тексту. Інколи записи велись українською мовою, інколи російською, проте вкрай неохайно і безграмотно. Тепер церква вже була повністю виключена з громадського життя і стала непотрібною. Її проповіді про високі людські ідеали увійшли в протиріччя з класовою мораллю нової влади, з її приматом класової (бюрократично-партійної) доцільності над будь-якими загально людськими цінностями. Тому ще в роки дитинства моїх батьків церкву зруйнували.