хочу сюди!
 

Natalia

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Сталінська епоха і геноцид українців 1


«Раніше ми жили при комунізмі, тільки ми цього не знали». – Не раз у дев’яності я чув ці слова від літніх жінок сільського вигляду. У двохтисячні роки такі голоси вже майже затихли. Час взяв своє. Навіть ті, хто в молодості нищив ближніх своїх, виживаючи за їх рахунок, в більшості відійшли в інший світ. Але осінь приходить до всіх. Прийшла вона ідо мене. Захотілося розібратись у своєму житті, згадати всіх своїх рідних, з’ясувати історію свого роду і зібране передати далі, своїм прямим і непрямим нащадкам. Так я потрапив в Одеський обласний архів. Як з’ясувалось, всі мої родичі з давніх давен проживали в одному селі на півночі Одеської області. Я зміг прослідкувати свій родовід до п’ятого покоління і по лінії батька, і по лінії матері десь до 1800 року. Далі пошук слід було продовжити вже в архіві колишньої Подільської губернії, що зберігається за межами Одеси. З приємністю спостеріг, що всі мої предки, без виключення, належали до селянського стану. Саме селяни були будівельним матеріалом потужних держав і імперій всіх часів. Римська імперія існувала доти, доки провідною верствою суспільства були дрібні вільні землевласники. Коли їх витіснили раби, імперія впала. В ті далекі часи селяни були аналогом нинішнього середнього класу. Володіння землею лежало в основі їх світогляду. Любов до землі, патріотизм, готовність загинути в бою за рідну землю мали для них буквальне значення. Проте в ряду інших держав Радянський Союз був унікальним явищем-виключенням. Більшовизм не був кроком вперед на шляху поступу людства. Це був крок назад у темні часи навіть не середньовіччя, а рабовласництва. Він споживав селянську кров у шаленому темпі. Він забрав у селян землю, а разом з нею і свободу, а у українських селян він забирав, по можливості, і життя. Їм нічого не платили за їх працю, вони працювали без вихідних і не можна були від праці ухилитись. Мати мого батька занедужала, не могла працювати в полі, і за кілька років померла. Та от, їй дозволили не виходити на роботу лише за умови, що її норму виконуватиме дочка. Так закінчились шкільні роки у дванадцятирічної дівчинки і все своє подальше життя вона вже не полишала цю роботу. Навіть юридично колгоспники, а вони в сталінські часи становили більшість населення країни,  не були повноправними громадянамикраїни. До Хрущовської відлиги у них не було паспортів і вони не мали права без дозволу влади відлучатись з села. Раби на землі і найдешевші у світі робітники у містах, безвідмовне гарматне м’ясо на війні – це була доля селян у радянські часи аж до смерті Сталіна. Люмпенізоване селянство було пізніше, одночасно і кадровим джерелом для самої правлячої партії. Партії були потрібні не здібні, а слухняні і серед сільського люмпену таких було чимало. Цілеспрямовано споживаючи селянські життя влада не розуміла, що разом з селянами вона споживає свій, фактично, єдиний ресурс для існування. Починаючи з шістдесятих провідною верствою радянського суспільства ставала інтелігенція, але вона вже не належала цілком, як ресурс,  партійно-державній бюрократії. Катастрофа для більшовизму сталася тоді, коли селянський ресурс був практично вичерпаний, а інтелігенція стала масовою.

                Як псевдотеорія, марксизм визрів частково в середовищі іудаїзму, частково в середовищі іудохристиянства. Самі марксисти були здебільше атеїстами, але відкидаючи ідею бога, вона наскрізь були просякнуті всіма найгіршими забобонами того середовища, можливо навіть не усвідомлюючи цього. В марксизм селяни не вписувались. Хоча вони становили у дев’ятнадцятому і навіть у першій половині двадцятого сторіччя більшість населення всіх європейських країн (80% в Російській імперії у 1913 році), їм не було місця в прокрустовому ложі марксизму з його зпрімитивленим поділом світу на два класи буржуазії і пролетаріату. Основою особистої свободи завжди є якійсь вартісний ресурс. В найпростішому варіанті це матеріальний ресурс, наприклад, земля, або рахунок в банку. Тепер ми розуміємо, що найвартіснішим насправді є духовний ресурс. Його найвищий прояв - це те, що ми називаємо талантом. Але селяни володіли землею. Їх особиста свобода підкріплювалась вагомим унікальним природним ресурсом і це викликало ненависть до них марксистів. Взагалі, вони ненавиділи все, що тхнуло особистою свободою і незалежністю. Разом з тим, багатих селян було мало. Більшість селян відстоювали свій статус вільних і незалежних людей важкою фізичною працею протягом всього життя. А це вже викликало презирство в середовищі марксистів Чого ніколи не було в цьому середовищі стосовно селян – це поваги і доброзичливості.

Я виявився нащадком чотирьох численних родів: Швеців, Мясковських, Кузенків і Чепелюків. В прізвищах мої предків відбилась географія всієї України від Сяну до Дону. На межі вісімнадцятого і дев’ятнадцятого сторічь кожний рід був представленим однією родиною. Це означає, що засновник кожного роду мав народитись десь у середині вісімнадцятого сторіччя. А що було перед тим? Думаю просто не було поіменного письмового згадування мешканців села в офіційних документах. Доленосною подією для села вважаю заснування в селі моїх батьків – Мошнягах греко-католицької церкви святого мученика Олександра у 1750 році. З цього моменту, мабуть, і почалась для більшості мешканців села письмова фіксація їх прізвищ. Цікавою є етимологія слова Мошняги. Молдавською слово «мошняг» означає мудру людину. Отже, Мошняги – це село мудрих людей. Переглядаючи метричні книги дев’ятнадцятого сторіччя, я практично не зустрів на їх сторінках молдавських прізвищ. Звідки ж така назва села? За даними Вікіпедії село засноване у 1176 році. Між дванадцятим і вісімнадцятим сторіччями багато чого могло статись, не зафіксованого на папері.

У 1794 році греко-католицька церква була перетворена у православну церкву святого Іоана Богослова. Це означає, що в тих роках Російська імперія на теренах Одещини почувала себе вже цілком впевнено. На ці землі прийшла Новоросія через шістсот років після заснування села! Всі записи в метричних книгах кінця дев’ятнадцятого початку двадцятого сторічь виглядають дуже охайними. Гарний каліграфічний почерк настоятеля церкви, що їх вів, викликає естетичне задоволення і легко читається, не зважаючи на суттєву відмінність орфографії тих років від сучасної. Вражає і наявність метричних книг за всі роки від 1890 до 1920 – до моменту утвердження радянської влади на цих землях. Але у 1918 році священика вбили, про що свідчить запис у метричній книзі. Революція докотилась вже і до Мошняг. Записи почала вести інша людину, хоча і духовного сану, але з нижчих щаблів духовної ієрархії. Корявий, неохайний почеркмалоосвіченої людини, велика кількість граматичних помилок. Схоже, навіть серед священників високоосвічених людей було небагато. Про те, що щось недобре діялось в Російській імперії після 1914 року можна зрозуміти з того, що з’явились нові причини смерті людей, як то тиф і іспанка – незмінні супутники війни Про те, що у 1920 році нова влада таки утвердилась в Мошнягах красномовно свідчить запис в метричній книзі про смерть чотирьох молодих людей в один день з зазначенням причини смерті – убитий. Можна лише здогадуватись про те, як це відбувалось. Після 1920 року функцію реєстратора громадського стану людей взяла на себе держава. Лаконічні і дуже інформативні записи в церковних метричних книгах були замінені на двосторінкові анкети, де потрібно було лише заповнити відповідні пробіли тексту. Інколи записи велись українською мовою, інколи російською, проте вкрай неохайно і безграмотно. Тепер церква вже була повністю виключена з громадського життя і стала непотрібною. Її проповіді про високі людські ідеали увійшли в протиріччя з класовою мораллю нової влади, з її приматом класової (бюрократично-партійної) доцільності над будь-якими загально людськими цінностями. Тому ще в роки дитинства моїх батьків церкву зруйнували.

2

Коментарі