хочу сюда!
 

Лили

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «автобіографічне»

Про задрану спідницю

Була в нас у школі дівчинка, всі її звали Шмонька, хоча на зошитах писалося Наталка. Її всі хлопці тролили, нині це зветься булінгом. Кричали "Шмонька, покажи ляшку" або спеціально задирали їй плаття, вона десь плакала по кутках. В чому причина того тролінгу, я вже не пригадаю. В класі було 12 хлопців та 6 дівчат, такий собі колектив розбишак. Я гарно навчалася, але якось так сталося, що була лідером класу. Коли хлопці щось творили, мене викликала завуч і казала "повпливай". До того булінгу Шмоньки мені не було ніякого діла, але чомусь колись її мама прийшла до моєї на роботу, плакала й просила, щоб моя мама вплинула на мене, а я на хлопців. Вдома була серйозна розмова. Я тоді відморозилася й сказала своїй мамі, що нічого не можу вдіяти. Хоча могла, мабуть. З нового навчального року мене перевели в іншу, найкращу школу міста, "щоб дитина отримувала знання, а не дебілами верховодила".
З тих пір минуло років 27, а мені досі соромно. Наталка працює реалізатором на базарі, часто її бачу. Вона не вітається, наче ми не знайомі. А я увесь час хочу підійти перепросити, але чомусь не роблю того.

Діло було позавчора...

Начиталася я нашої дівчинки http://blog.i.ua/user/761746/1937097 , як часто буває, сидячи у автівці, трохи задумалася, згадала, як сама розлучалася, як до суду ходила, як на аліменти досі не подала, задовольняючися досі шістьма сотнями на місяць, що їх батько дитини "благородно" щомісяця скидає на мою приват-карту... Знову задумалася, чи не попсувати собі карму, все-таки подавши? Але згадала судові тяганини і подумала, що, мабуть, не варто, бо це втрачання часу. Ми ж горді, ми ж самі впораємося...
Глип на годинника: вже полудень, на мене люди скоро чекатимуть, треба їхати, досить мріяти. Завелася... задня передача... Тут необхідно вставити, що я дуже уважна водійка, однаково гарно їжджу передом та задом, все обдивляюся перед тим, як рушити з місця... Трохи газу.. Пумс! В щось вперлася... Постать, чоловік якийсь... Глушу, виходжу. Бльо... Колишній! Власною персоною. В якихось сільських спортивках з лампасами, морда радісно-допитлива така... Питаю, що під колеса сунешся... Каже, побачив, гарну кралю в білій машинці, почав ближче приглядатися, схожа на мене, підходив потихеньку, щоб позирити, не побачив, як вогні задньої передачі на машині загорілися)))) А тут поліція під'їхала, кажуть, бачили наїзд, давайте протокол складемо. Треба віддати належне колишньому, він відповів, що все ок, наїзду не було, я не рухалася, то він надто швидко до мене біг, і взагалі ми родичі.... Хвала Господу, правоохоронці нас покинули, бо він без претензій, на машині лише пилючка стерта... Я згодом, звісно (!) трохи побурчала, що нормальні люди підходять спереду, а не крадуться, як невідомо хто...
Отаке буває! Можна подумки людину притягнути!
Щастя вам, не сваріться з колишніми! Бо можуть знадобитися в неочікувану мить.