По ялинку внучка з дiдом
Йшли по лiсi навмання.
А за ними бiгло слiдом
Довговухе цуценя.
Задивилась, мабуть, внучка
На ялинку, на сосну
I зронила якось з ручки
Рукавичку хутряну.
Рукавичка невеличка
На снiгу собi лежить.
Раптом мишка тишком-нишком
З нiрки вилiзла й бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Тiльки голосу з хатинки
Щось нiхто не подає.
Влiзла мишка в рукавичку
I сама в нiй стала жить.
Раптом зайчик-побiгайчик
З-пiд ялиночки бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Чує зайчик — iз хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто? Що за гiсть?
— А я зайчик-побiгайчик,
Довгi вуха, куций хвiст!
Влiз i зайчик в рукавичку,
Стали вдвох у хатцi жить.
Раптом бiлка — стриб iз гiлки!
Та по стежечцi бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Чує бiлочка — з хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвiст!
— А я бiлка — тепла шубка,
Невеличка я на зрiст!
Влiзла й бiлка в рукавичку,
Стали втрьох у хатцi жить.
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
Попiд соснами бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Чує лиска — iз хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвiст,
Є тут бiлка — тепла шубка.
Ну, а ти хто? Що за гiсть?
— Хто ж не зна мене, лисичку,
I вигадливу, й метку? —
Влiзла й лиска в рукавичку,
Примостилась у кутку.
Ще й кабан прибiг iкластий,
I куниця, й жачок.
Тут i голцi нiде впасти!
Скiльки смiху й балачок!
Рукавичка невеличка
На снiгу собi лежить.
А з барлогу на дорогу
Вийшов заспаний ведмiдь.
— Що за зборище зiбралось?
Що за хата? Хто тут є?
Хто здiймає смiх та галас,
Зовсiм спати не дає?
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвiст,
Є тут бiлка — тепла шубка,
Що малесенька на зрiст.
Ще й лисиця є, сестриця,
I вигадлива, й метка,
Є кабан, жак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?
— Я ведмiдь, я хочу спати,
Смiху-жартiв не люблю!
Сяду я на вашу хату,
Всiх вас разом роздавлю!
Злий ведмiдь гарчить, лютує,
Ломить всi кущi пiдряд.
Що робити?! Хто врятує
Переляканих звiрят?!..
А тим часом дiд та внучка
Вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
Що аж зашпори зайшли.
— Рукавичка де ж подiлась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побiжи, мiй песик милий,
Рукавичку вiдшукай!
Песик дiвчинку послухав,
Хвiст — угору, в землю — нiс,
I примчався скiльки духу
На те саме мiсце в лiс.
Рукавичка, як живая,
Ходить ходором, тремтить.
А до не пiдступає
Розлютований ведмiдь.
Як загавкав пес на нього —
Аж ведмiдь оторопiв,
Зразу втiк i до барлога
Причвалав i захропiв.
Тут звiрята всi зрадiли,
Стали песика хвалить,
Що прогнав ведмедя смiло,
Не злякався нi на мить.
Каже песик: — Дуже прошу
Iнше мешкання знайти.
Треба дiвчинцi хорошiй
Рукавичку вiднести.
— А хiба ж це рукавичка?! —
Загукали всi. — Невже?!
В нас нема тако звички
Забирать собi чуже!
Всi ми пiдемо з тобою
Рукавичку повернуть! —
I веселою юрбою
Звiрi вирушили в путь.
До дiвчатка за хвилинку
Рукавичку вiднесли,
I всi разом круг ялинки
Танцювати почали.

 автор вірша - Наталя Забіла

.

Міняли варту близ Бакингемського палацу...

Кристофер Робин з Алісой гуляли.

Аліса побралась з одним вартовим.

"Ой, важко служити отим вартовим",

Аліса гадала.

.

Міняли варту близ Бакингемського палацу...

Кристофер Робин з Алісой гуляли.

Побачили варту у будці.

"Розувся. Шкарпетки поцупив",

Аліса гадала.

.

Міняли варту близ Бакингемського палацу...

Кристофер Робин з Алісой гуляли.

Чекали на Круля, але той не вийшов.

"Нехай. Короля хай боронить Всевишній",

Аліса гадала.

.

Миняли варту близ Бакингемського палацу...

Кристофер Робин з Алісой гуляли.

У палаці співано, ще й таночки були.

"Королем я б не стала й за тисячу фунтів",

Аліса гадала.

.

Міняли варту близ Бакингемського палацу...

Кристофер Робин з Алісой гуляли.

Майнуло лице, але не королівське.

"Мабуть, в Нього дуже папірів на підпис",

Аліса гадала.

.

Міняли варту близ Бакингемського палацу...

Кристофер Робин з Алісой гуляли.

"Ймовірно, Король зна про мене усе.

Авжеж: чаю випив, льодяника ссе",

Аліса гадала.

.

ОГО

В почивальні за темною, темною шторой

хтось живе, але я ще не бачив Його.

Він тікає кудись, коли смикаю штору,

він ся зветься, так мама гадає, Ого.

Не спитає:" Як ся поживаєш, синочку?"

Сірий звір, спілкуватись з дитиной не хоче.

.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Не хОчу знати, не хочУ

ні чути, ані пам"ятати:

"Не лізь. Мовчи. Гайда до хати"

Кажу вам це, я не мовчу.

Вам навіть важко зрозуміти:

Це дідівщина, не просвіта.

Там де вулиці, аж три-

перехрестя ріг у ріг,

перехожі "грим" та "брик"

тОвчуться о сій порі.

Пара бабиних пантофлів.

Ззаду- Петрик у чоботях:

"Рип....Рип....Рип..."

.

На неї- жовтенький чепець,

а ще-і плаття надзелене.

Як вітер з півдня потягнЕ,

вона йому поклін кладе.

На сонце радісно погляне:

"Ми разом-ніби помаранчі"

і знов сусіді прошепоче:

"Зима померла?"

"Овшем, точно".

.

Хвилі гойдають лілеї:

леле, леле.

Хвилі квиточки гойдають-

королівна спочиває.

Вітер пелюстки пере.

Хто царівну забере?

Візьму! Візьму!

Схаменись-но!

Спить на білих пелюсткАх

наче царська донечкА.

Вітер гойдає лілеї.

Чи надійде хтось за нею?

Посміхається зпросоння -

річка посмішку розносить.

Почекай!

Е, за пізно. Повертай!

Задубають квіти, квіти.

Повертайте , діти, діти.

.