осторожно: до 18 и их мамам!))
- 23.10.07, 17:15
- СМЕШИНКИ
Продолжаем выкладывать новые ролики с малышками для вас! http://video.i.ua/user/478848/3285/
А вот официальная страничка BRATZ http://www.bratz.com/
Продолжаем выкладывать новые ролики с малышками для вас! http://video.i.ua/user/478848/3285/
А вот официальная страничка BRATZ http://www.bratz.com/
Мені інколи здається, що певні події чи явища можна побачити лише на відстані, лише здалеку збагнути їх сутність. Про історію можна судити лише з висоти часу, коли стануть відомі відповіді на певні запитання. Отак і з легендарним гуртом “Брати Гадюкіни” — піонерами українського року — внесок у розвиток рок культури, який зробили свого часу “Хлопці з Бандерштату” помітний і сьогодні.
“Брати Гадюкіни” ведуть свою історію від 1988 року. Коли зібрався перший склад: Сергій Кузьминський (вокал, клавіші), Олександр Ємець (сакс), Андрій Партика (гітара), Михайло Лудін (ударні), Олександр Гамбург (бас, вокал). Першим бойовим хрещенням “Братів” став московський фестиваль “Сирок-89”. Московська публіка сприйняла їх набагато тепліше, ніж російських панк-музикантів. Тому “Брати” готують повністю україномовну програму і починають створювати український рок-н-рол, разом з гуртом “ВВ”. У 1989 вони записують свій дебютний альбом “Всьо чотко!”. Дві останні композиції з цього альбому стають справжніми хітами: “Наркомани на городі” та “Чуваки, всьо чотко”. Секрет простий — у майже розваленому Союзі, знімають будь-які табу. Публіка взнає купу нових слів та явищ, серед який і наркоманія. “Брати” розуміють, що про це потрібно співати:
“В школі вчителька казали
Жи б ви всі запам’ятали
Як побачиш наркомана
бий його, як таракана.”
Таки правда: «від людського гніву наркоманам не втекти”.
На “Червоній Руті” в Чернівцях “Гадюкіни” були другими, перше місце виборола їх сестричка Віка. Окремого слова варте стилістичне забарвлення текстів “Гадюкіних”. Мало того, що музика, яку вони грали це суміш року, фольку, регі, рок-н-ролу та блюзу, то ще й тексти пісень були абсолютно відсторонені від звичного радянського уявлення про пісню. Вони сприймалися насамперед як протест проти існуючої радянської культури, радянського способу життя, хоча водночас відкривали багатьом очі, змушували замислитись. У цьому й секрет популярності гурту.
Наступний альбом вийшов у 1991 році і дістав назву “Ми — хлопці з Бандерштату”. Він був записаний уже без “Шулі” Олександра Ємця, якого замінили на Ігоря Миколайчука. Тоді ж з’явився і Павло Крохмальов. Те, що робили “Гади” на сцені часто називали модним словом шоу. Ніхто більше не давав таких концертів. Новий альбом чітко асоціювався з Галичиною:
“Дехто говоре: "Бандити, хулiгани
З тої голоти людей не буде"
А ми ся подивим, як потреба стане
Хто полiзе в льох, а хто пiд кулi пiде!”
Відтепер “Брати Гадюкіни” не гурт, а творче об’єднання, головою якого є Олена Мархасьова. Разом з Братами до об’єднання входять ще кілька львівських гуртів: “Плач Єремії”, “Мертвий Півень”, “Клуб шанувальників чаю”. У вересні Брати проводять концерт-марафон під епатажною назвою — “Не проп’ємо Україну” і на півтора роки замовкають.
Відроджується гурт лише в липні 1994 року, Тоді Брати записали новий альбом “Було не любити”. Але не обійшлося і без втрат: команду залишили Юлія Донченко та Андрій Партика. Лідер гурту лікувався в Бельгії від наркотичної залежності. Саксофоніста Богдана Юра забрали до армії. Незважаючи на все це у грудні 1995 року розпочався запис нового альбому: “Бай, бай, мила”. У 1997 Мельничук та Крохмальов створили власну студію — “Гадюкіни рекордс”. Навесні 2000 побачив світ альбом “НАЖИВО”. Туди входили концертні записи 94-95 років. Згодом в Німеччині брати пояснили, чому ніколи не працюватимуть разом: “Те, що Гадюкіни не будуть разом працювати – це ми вирішили давно. Час змінює людей і виходити – як виходять “Shadows” і такі інші “повсталі з пекла” – ми б не хотіли. 15 років тому ми були як Beatles – виходили на сцену і дівчата починали кричати. У нас так само була ця харизма – і група повинна бути такою. А тепер – виходити на сцену? А для чого? Нагадати нашому поколінню як вони постаріли? Як вони втратили? Для чого?”
Проте у січні 2006 Гадюкіни зібрали аншлаг в столичному Палаці спорту. Як стверджують очевидці концерт вдався, шоу залишилося, тому всі повірили у воскресіння Братів. У фіналі історичного концерту вражений прийомом Кузя щиро подякував екстазованій публіці і з властивим гумором попрощався від імені Братів Гадюкіних ще на десять років. Але, здається, леді та джентльмени, то був жарт.
Що ж таке Гадюкіни сьогодні? Чи така ж вже історія? Можливо, якщо вдуматися в тексти їхніх пісень то і сьогодні ми знайдемо якусь актуальність. У пресі та на просторах інтернету знову з’явилася інформація про те, що Гадюкіни дадуть ще один концерт, а Павло Крохмальов в інтерв’ю газеті “Дело” (01,08,2007) висловив сподівання, що цього разу Гадюкіни таки повернуться. Можливо це знову протест? Цього разу проти сучасного стану справ, Гадюкіни просто знайшли в черговий раз причину для своєї музики, знайшли можливість стьобу, прагнення висловити щось нове, підігріти український рок-сегмент. Але реінкарнація Братів ще поки не є доконаним фактом. Ну що ж: “Було не любити!”
16 вересня 2007 року гурту «САД», учасників якого з упевненістю можна назвати монстрами концептуального хард року в Україні, виповнюється 25 років. Дата досить значна для музичного колективу, особливо враховуючи те, що він пережив зміну епох і, пройшовши крізь величезну кількість труднощів і випробувань, залишився вірним кращим традиціям року, не забуваючи при цьому і про національну самобутність свого народу, і про вірність вищим ідеалам людства. Невелика бесіда з лідером і ідейним натхненником гурту Сергієм Решетником або просто Сірим.
- Яка саме музика вплинула на тебе і спонукала стати музикантом? Чи це було щось іще?
- Я був музикантом від народження. Мій батько володіє грою на декількох народних музичних інструментах, і в нашому будинку щодня звучала музика в його виконанні. Коли мені було 3 роки, я ходив по нашому великому дворі і співав пісню (популярний на той час хіт) «В жизни раз бывает восемнадцать лет». Сусіди за це мені давали фрукти, цукерки і печиво. Потім, у вісім я сам пішов до музичної школи і домовився з викладачем по класу баяна про те, що вчитимуся музиці. Батькам залишалося тільки констатувати факт і оформити документи. І лише з дванадцяти-тринадцяти років я почав слухати рок-музику і освоювати гітару. Звичайно ж це був класичний hard rock.
- І не було ніяких заморочок, типу льотчика, водолаза, космонавта?
- Ні, я не морочився мріями про космонавтику та інші «популярні спеціальності». Музика була для мене єдиною мрією і метою. Хоча, ні, здається, я ще дуже сильно хотів стати чарівником, знову ж таки для того, щоб за допомогою чар володіти грою на всіх відомих музичних інструментах.
- Коли мова йде про рок-н-рол, звичайно ж встає питання СВОБОДИ, з якою власне і з'явився рок-н-рол на своєму знамені. І вашому колективу, з відомих причини, це прапор доводиться нести. Тому цілком закономірно виникає питання, що ви думаєте про свободу, і що вона означає для вас?
- Практично всі, хто тільки вступає на тернистий творчий шлях, відчувають надзвичайне натхнення і колосальний потенціал своїх можливостей, вимагаючи їх сьогохвилинної і успішної реалізації, не підозрюючи, що свобода (у тому числі і творча) не може бути абсолютною, що це цілий комплекс усвідомлених самообмежень. Успіх же, який в результаті такого незнання раптом і нібито на порожньому місці чудово виникає, як правило, є ілюзією, банальним безкоштовним сиром в мишоловці, а не проявом свободи.
- Змінюються часи, люди, змінюється музика і її роль в суспільстві. Як гадаєшь, які завдання рок-музики тепер, коли сам факт її існування вже не є викликом системі або яким будь-яким засадам?
- Нести світло усвідомлення людству - завдання музики, як одній з вищих форм мистецтва. Якщо цього не відбувається, музика стає простим набором звуків. Рок-музика зобов'язана вирішувати ту ж задачу.
- Ну і хотілося б дізнатися, як ви відноситесь до відомого рок-гасла: "Секс, наркотики, рок-н-рол"?
- Як до гасла західної молоді 70-х. У СРСР реалізувати це хіпарське гасло в повному об'ємі було практично не можливо. Сьогодні зовсім інші пріоритети, тому "Секс, наркотики, рок-н-рол" – це вже історія, з якої потрібно брати тільки те, в чому є сенс і необхідність.
- Могли б ви якось визначити девіз власної групи?
- Heavy metal - в кожну хату!
- Як різні періоди впливали на вашу музику?
- Совок нас забороняв, ми шифрувалися, шифруючи музику і тексти. Офіційно совок помер, але він продовжується в свідомості людей. Ми змінили шифр.
- Ваш склад неодноразово мінявся, як це позначалося на творчому процесі?
- З одного боку негативно, оскільки доводилося втрачати час на пошуки і підготовку заміни музикантів, що залишали гурт, замість створення нових творів. З іншої – позитивно, оскільки раніше створена музика отримувала нові можливості за рахунок іншої її інтерпретації новоприбулими.
- Чи є окрім музики в тебе які-небудь хобі?
- Рок-н-ролл та наш гурт займають практично весь час в моєму житті, залишаючи невеликі його відрізки для релаксації з допомогою велотуризму і купання в холодних джерелах.
- А як впливає життя музиканта на його особисте життя?
- Дуже добре! Сім’ї немає, дітей також. Є тільки любов, музика та гурт.
- Ви маєте дивовижну можливість донести свої думки, почуття, ідеї до слухача. Чи завжди вдавалося це зробити? Не виникало відчуття, що щось залишається недомовленим?
- Ми завжди прагнули і прагнемо робити це з максимальною результативністю. І якщо з якихось причин в цьому сенсі виникали проколи, то переживали гостре відчуття провини, яке проте примушувало нас робити необхідні висновки і прикладати всі можливі зусилля для недопущення їх повторення.
- Чи були серйозні розчарування на твоєму творчому шляху?
- Швидше за все це стосується лише так званого «людського фактору». Надмірно завищене відчуття власної важливості, обман та зрада колег і ближніх.
- Чи влаштовує вас теперішнє становище гурту? Можливо, щось хотілося б змінити?
- Наше колишнє і теперішнє становище можна охарактеризувати як «підводний човен в степах України». Це нас цілком влаштовує. Проте, хотілося б в найближчому майбутньому здійснити кругосвітню підводну подорож.
- На ліричній сторінці вашого сайту http://[email protected] є слова:
“Кто света жаждет - должен сметь взглянуть тьме в самые зрачки, и выдержать и взгляда не отвесть..”
Чи довелося поглянути цій самій тьмі в очі? Адже ваша творчість наповнена саме жаданням світла.
- О, так! І не раз. Але лише на короткий проміжок часу. Приголомшливе відчуття! Хоча ми завжди пам'ятаємо про згубність і підступність передозування і пітьмою і світлом.
- Як виникла ідея об'єднати хард рок і поезії Тараса Шевченка в єдиний проект?
- Ми завжди прагнули до створення складної, концептуальної музики. Але для її наповнення була потрібна відповідна поезія. Класика – найоптимальніший вихід, вирішили ми. Так народилися композиції на вірші Данііла Андрєєва, Костянтина Бальмонта, Максиміліана Волошина, Шарля Бодлера, Мігеля де Унамуно і... Тараса Шевченка.
- Чи без проблем лягали вірші поета на музику?
- Легкість створення музики на вірші Тараса Григоровича пояснюється просто: збірка його віршів «Кобзар» з самого початку була призначена для співу. Тому сьогодні програма «Доле, де ти?!» налічує вже двадцять дві композиції. І процес творення продовжується.
- У вашому першому альбомі ви запропонували деякий новий варіант напряму рок-музики - mutant-rock. Хотілося б дізнатися докладніше, що це таке? І як це відбилося у ваших подальших альбомах?
- Часи для рок-музики тоді були дуже важкі, і випливати нам вдавалося дуже вкрай важко. Суспільство постсовкової країни мутувало, бандитизм і рекет процвітав, демократія народжувалася в муках. Звичайно нам захотілося відобразити цей процес перевтілення в музиці. Mutant-rock – це деякий скафандр, в якому ми занурювалися у це агресивне середовище, а альбом «Трансмутатор» - криве дзеркало, в якому ми спробували відобразити побачене при цьому зануренні. Так що в подальших альбомах ми творили вже без mutant-rock-скафандра.
Але якщо знадобиться знову пірнути - за нами не заіржавіє!
- Чи є у гурта нові проекти і ідеї? Над чим працюєте зараз?
- Поки що відбувається поступальна реалізація вже створеного. В надрах групи зріють нові речі, які ми ще поки що не оформили в якісь об'єднані програми. На даний час майже готовий до виходу другий сольник Сірого, а також йде організаційна підготовка до запису студійної версії шевченківської програми «Доле, де ти».
- Ну що ж, Сірий, щиро бажаю вам успіхів в реалізації задуманого, і якнайбільше нових творчих ідей! І на завершення нашої розмови, чого б хотілося побажати групам-початківцям, виходячи з вашого значного творчого досвіду і нелегкого шляху серед нетрів українського шоу-бізнесу?
- Завжди пам'ятати, що тільки колективними зусиллями можна домогтись бажаного результату!
Бесіду вела SkyЛилиt.