хочу сюда!
 

Татьяна

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 28-37 лет

Заметки с меткой «story»

Готик-диско или итало-дарквейв. / Истоки. Ч.1 /

<...>

   Смешение и разнообразие стилей сегодняшнего времени приводит к истокам, хочется разобраться, откуда всё это буйство возникло, почему на сегодняшний день имеем столько названий по сути одного и того стиля. Хотя, как говорится, "как лодку назови..."
   Итальянские авторы композиций в стиле диско, наверное, насотворили столько проектов, сколько нет ни в одном стиле. Одни вещи выглядели довольно попсовыми, другие были просто романтичными, и почти без вокала - инструменталки на синтезаторах. Но была категория диско-команд, игравших, в принципе, ту же самую смесь клавишных и ударных в драм-машине, но... Гар


мония - в этом всё и заключалось. Умелое сочетание клавишных с интересным грудным голосом вокалиста. И никаких гитар. На сцене, как правило, эти ребята выглядели готично... Откуда и пошли такие редкие сочетания, как gothic-disco & italo-darkwave.

   Позже именно эту манеры игры, ту самую гармонию песен у Италии переняли немцы, шведы и некоторые испанские группы того времени. Несомненно, появление неоромантичного течения оказало влияние на этот подстиль, а в свою очередь, эти маленькие проекты готк-электроники дали толчок для развития и становления многих сегодняшних готик-групп.
 

Fockewulf 190 (выступление в ночном клубе Милана, 1984 год)

   Сегодня слушаем итальянский проект "Fockewulf 190", названный в честь истребителя второй мировой войны. Выпустив всего лишь два-три сингла, трио собирается выпустить дебютный релиз-лонгплей только в этом году, спустя почти 25 лет с момента написания первого своего сингла "Gitano", который и предлагаю послушать.
 

Виктор Лайф, Дарио Дель-Айере и Стен Афтер, 1985 год.

  Дело в том, что на момент создания группы, как минимум двое из троих её участников являлись мимами, то бишь актёрами одного из итальянских театров лицедей и уже были широко известны в узких кругах. А группа - это как хобби. ;-) Грудной необычный вокал Дарио Дель Айере с писклявыми вставками на бэк-вокале его жены Норы, а также игрой на клавишных Виктора Лайфа Де Нуаре - самого экстравагантного участника коллектива, и перкуссионными партиями Стена Афтера - всё это создало интересный готик-дарквейв-коктейль, под который в то же время хотелось танцевать... Главная клавишная партия вышла что надо - узнаётся с первых аккордов.  Слушаем...;-)

 

Виктор Лайф (при записи сольного альбома 1987 года - "Ninett")

© I.-D. 16.02.2009

Ягода на наковальні

Смерть. Вона настільки близька. А ми цього і не відчуваємо. Бо важаємо, що захищені в своєму суспільсві. А хто це вирішує крім вас? Цікаво б почути відповідь. Бо я сам колись так думав, а тепер ось подивіться на мене- дві-три хвилини і...смерть. Мовчите? Так, я також не знав відповіді на це запитання. Але продовжував жити у безперервному русі. Можливо, тому що отримав імпульс, а може, тому що боявся зупинитись. Безглуздо, та всеж. Тепер мені це допомогли зробити, поставивши підніжку. Кляті вороги! Чому я?! Чому не той хлопчина з бездумними, водяними, ні- скляними очима, що біжить, спотикається, встає, підіймається, і знову біжить; і так вже вічність?! Що він зробив, чи не зробив такого, що йому зберігло життя? Де я помилився? Вороги мовчать. Вони ще жодного слова не сказали. “Безмовні глиби”-подумав я. Їх двоє. У таких старомодних костюмах, з руками-цеглинами і, що дійсно погано- з автоматами ...Де ж я таке бачив?! А-а, згадав- у “Хрещеному батьку”. У кожній його частині. Невже ці теж гангстери, чи, краще сказати,- мафіозії. -Агов! Ви мене чуєте?!- Намагаюсь їх хоч якось розворушити, бо вже і нудно якось.-Вбийте мене, чи що!- Все собі стоять. Навіть не рухаються. Все дивляться за часом, що біжить, наче спринтер якийсь. Перша година- Бім!.. Друга- Бім-Бом!.. Якщо ж вони дійсно ті, про кого я думаю, то...То я взагалі анічогісінько не розумію. Точніше розумію, але далеко не все, а точніше- краплю з широченного океану. Як Атлантичний, чи який там з них найбільший. А за вікном- життя. Швидке і беззупинне. Як потяг, що рушує з пункту “А” в пункт “Б” без, навіть на секунду, якогось пригашення щвидкості. Ось двері зачиняються, і він неторопливо наберає ходу. Швидше...Іще швидше. За кермом точно Шумахер. Летить собі. Ще залишилось крила приробити і тоді підніметься, як птах, вгору. Граційно так, велично. І якщо де пункт “А” знають майже всі,то щодо пункту “Б”- коли? як? і де?-не знає ніхто. Хіба що он ті гангстари- бандюги. Бо вже надто в них морди розумні. Ось буде вільна хвилинка, руки звільню і вже точно занесу їх до свого блокноту. До списку ворогів. Якщо, звичайно буде така нагода. Бо може так статися, що руки звілняться від кандалів, а голова- від плеч. Ну...Тоді нехай думають, що їм пощастило. Бім-Бім-Бом! Ось і третя година пішла. А все без змін. Я маю на увазі у кімнаті. Бо на вулиці за цей час багато чого сталося. Добре хоч вікна великі. Тож вилупив очі у те саме вікно, і дивлюсь, як баран на нові ворота. Так кажуть. Чому б і мені не сказати. Було багато чого. На перехресті людину якусь збила вантажівка. Через секунду вже була “Швидка”- цього разу дійсно швидка. А потім...а потім я блимнув очима, а коли відкрив- вже нічого на тому перехресті не було. А ще бачив, як небо хмарами затягло. Пішов сильний дощ (це був той єдиний раз, коли я зрадів, що я ТУТ, а не ТАМ). Потім розвиднілось, і десь далеко заграла веселка, заспівали пташки. І все це за годину. Вороги все не рухались- все на годинник дивились, а я не рухався, бо й змоги такої не мав- лежав, прикутий до ліжка. Раптом я засміявся. Чомусь до голови ( як добре, що вона разом за мною. Покищо зі мною) прийшла така собі анологія: я на ліжку- ягода на наковальні. Смішно? Ні. А мені було. І риготав довго-довго, як свиня недорізана. Покищо не дорізана... Бом-Бом-Бом...І так одинадцять разів. Тільки почувши, як годинник відбиває одинадцяту, я перестав сміятися, хоча і до цього смішного нічого не було. Тут вже і ті “глиби” почали ворушитися. Рухались вони якось незграбно, мов оті лісні ведмеді, ледве-ледве рухаючи при ходьбі руками. Чудернацькі вони і все тут. Доречі, мабуть взагалі ВСЕ. А я їх так до свого списку і не заніс. Тож хоч покричу перед смертю, щоб вони запам’ятали, хто вони для мене: -Кляті вороги! Так, так! Вороги! Пам’ятайте, хто ви. Ви загроза суспільству! ЩОБ ВИ ПРОПАЛИ! А вони все йшли, незграбно так, але все ж рухались. Туди, до якихось пультів, засипаних, наче поле зерном, всілякими ричажками, кнопками. Дійдуть- тоді мені вже точно кранти. Хотів було помолитись на останок, та згадав, що й молитв не знаю. А мені вони б зараз не завадили. Тут, раптом, за вікном промайнув силует. Швидко, але не так як усе за вікном. Потім пролетів ще раз. Цього разу дуже і дуже повільно. І я встиг побачити, шо було у нього написано спереду- АНТИВОРОГ. У стилі того дядьки з фільму-супермена з його великою “S”. А потім він зник. БАБАХ! І провалилась стеля. І через піднятий пил, немов через туман увійшов він- АНТИВОРОГ. Далі все сталося дужу швидко. Лівою поклав одного, правою- другого. І ті гангстери, наче за моїм бажанням просто пропали...А я був врятований, повернений до суспільства, без якого не міг жити, хоч воно без мене- запросто. ... Я знов у потязі, що мчить із пункту “А” до пункту “Б”. Точніше тепер не мчить, а їде собі потихеньку. Та я й не проти, бо нікуди й не поспішаю...

Ты будешь моим несчастьем?

Говорят, что слишком красивая жена - несчастье для мужчины. Ну не тянет меня на мышей серых. Мне ноги подавай длинные, мордочку классную, и чтобы умненькая была конечно, и секс любила да еще и умела. Будешь моим несчастьем? Интересно, что бы она ответила мне...

Не спросил...

Летняя ночь, молнии и первая гроза режет темноту. Ветер с запахом дождя влетает в комнату сквозь распахнутый большой витраж. Звук мокрых листьев создает эффект старой пластинки присущим шипением, а проезжающие машины, как стая дельфинов оставляют море брызг и белые следы на воде.

Мне хорошо и спокойно как никогда, наше сердце работает как новый мотор (с), и мы будем делать все, что мы захотим, а сейчас мы хотим только друг друга. И больше нет ничего, все находится в нас... Фары, блики бегают по потолку и стенам, свет не горит. Мне жарко и холодно одновременно. Уже поздно, но сон не имеет шансов получить хоть малость.

Самый огромный кайф в жизни - быть с такой девочкой. Она не любит меня, она не знает, что любит уже, она уже не знает, что еще полюбит. А я, а что я? Вижу и чувствую ее тепло, и это ощущение невозможно передать словами. Она кричит и пытается сдержать себя, а я прошу громче... Терпение заканчивается и все, что я хотел получить сегодня - мое! Пытается прикрыть рот, кричит в подушку, мнет простынь, сжав ее в кулак. Что может быть лучше этого, и есть ли еще хоть что-то кроме? Нет... наверное нет... у меня нет... Волосы разбросаны по измятой постели и она похожа на греческую статую - она спартанка, это точно. Красива, как богиня и строптива, как буря. А я, а что я? Просто ценитель культурных ценностей древней Греции. Дрожь пробегает через все тело, и только одно слово - "Останься."

Гроза уходит и ночь берет свое, гром доносится уже из далека, а горизонт все еще вспыхивает раз за разом. Она засыпает, прижавшись ко мне, как к любимой мягкой игрушке и вздрагивает, как ребенок. Может ли быть в жизни мужчины что-нибудь лучше? Нет, не думаю.

"Не отпускай меня никогда, чтобы я не говорила тебе." - Говорит уже шепотом и улыбается проснувшись вдруг.

Спи... 

Гроза уже совсем далеко, она крепко спит и все равно не отпускает руку, какие-то обрывки снов и фраз. Я счастлив, люди. Она приедет ко мне сегодня вечером, она уже близко.

Желаю и вам хорошего субботнего вечера.

 

"ТОП придурков" или "Люди, которых я ненавижу!"

Мне, как и любому нормальному (хочется думать) человеку, по разным делам приходится путешествовать в маршрутных такси. И вот происходят там всякие вещи, которые я не перевариваю, а ежели и перевариваю, то потом, сами понимаете, чувствую себя неважнецки.

[ Читать дальше ]