хочу сюда!
 

Cветлана

43 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 25-45 лет

Заметки с меткой «story»

Love will accompany you till the end

One fine day, an old couple around the age of 70, walks into a lawyer's office. Apparently, they are there to file a divorce. Lawyer was very puzzled, after having a chat with them, he got their story.
 
This couple had been quarreling all their 40 over years of marriage nothing ever seems to go right.
 
They hang on because of their children, afraid that it might affect their up-bringing. Now, all their children have already grown up, have their own family, there's nothing else the old couple have to worry about, all they wanted is to lead their own life free from all these years of unhappiness from their marriage, so both agree on a divorcereenex
.
 
Lawyer was having a hard time trying to get the papers done, because he felt that after 40 years of marriage at the age of 70, he couldn't understand why the old couple would still wants a divorce.
 
While they were signing the papers, the wife told the husband. "I really love you, but I really can't carry on anymore, I'm sorry."
 
"It's OK, I understand." said the husband. Looking at this, the lawyer suggested a dinner together, just three of them, wife thought, why not, since they are still going be friends.
 
At the dining table, there was a silence of awkwardness.
The first dish was roasted chicken, immediately, the old man took the drumstick  for the old lady. "Take this, it's your favorite."
 
Looking at this, the lawyer thought maybe there's still a chance, but the wife was frowning when she answer. "This is always the problem, you always think so highly of yourself, never thought about how I feel, don't you know that I hate drumsticks?”
 
Little did she know that, over the years, the husband have been trying all ways to please her, little did she know that drumsticks was the husband's favorite.
 
Little did he know that she never thought he understand her at all, little did he know that she hates drumsticks even though all he wants is the best for her.
 
That night, both of them couldn't sleep, toss and turn , toss and turn. After hours, the old man couldn't take it anymore, he knows that he still loves her, and he can't carry on life without her, he wants her back, he wants to tell her, he is sorry, he wanted to tell her, "I love you."
 
He picks up the phone, started dialing her number. Ringing never stops. He never stop dialing.
 
On the other side, she was sad, she couldn't understand how come after all these years, he still doesn't understand her at all, she loves him a lot, but she just can't take it any- more. Phone's ringing, she refuses to answer knowing that it's him. "What's the point of talking now that it's over. I have asked for it and now. I want to keep it this way, if not I will lose face. "She thought. Phone still ringing. She has decided to pull out the cord.
 
Little did she remember, he had heart problemsreenex.
 
The next day, she received news that he had passed away. She rushed down to his apartment, saw his body, lying on the couch still holding on to the phone. He had a heart attack when he was still trying to get thru her phone line.
 
As sad as she could be. She will have to clear his belongings. When she was looking thru the drawers, she saw this insurance policy, dated from the day they got married, beneficiary() is her. Together in that file there's this note.
 
"To my dearest wife, by the time you are reading this, I'm sure I'm no longer around, I bought this policy for you, though the amount is only $100k, I hope it will be able to help me continue my promise that I have made when we got married, I might not be around anymore, I want this amount of money to continue taking care of you, just like the way I will if I could have live longer. I want you to know I will always be around, by your side. I love you."
 
Tears flowed like riverreenex
.

Готик-диско или итало-дарквейв. / Истоки. Ч.1 /

<...>

   Смешение и разнообразие стилей сегодняшнего времени приводит к истокам, хочется разобраться, откуда всё это буйство возникло, почему на сегодняшний день имеем столько названий по сути одного и того стиля. Хотя, как говорится, "как лодку назови..."
   Итальянские авторы композиций в стиле диско, наверное, насотворили столько проектов, сколько нет ни в одном стиле. Одни вещи выглядели довольно попсовыми, другие были просто романтичными, и почти без вокала - инструменталки на синтезаторах. Но была категория диско-команд, игравших, в принципе, ту же самую смесь клавишных и ударных в драм-машине, но... Гар


мония - в этом всё и заключалось. Умелое сочетание клавишных с интересным грудным голосом вокалиста. И никаких гитар. На сцене, как правило, эти ребята выглядели готично... Откуда и пошли такие редкие сочетания, как gothic-disco & italo-darkwave.

   Позже именно эту манеры игры, ту самую гармонию песен у Италии переняли немцы, шведы и некоторые испанские группы того времени. Несомненно, появление неоромантичного течения оказало влияние на этот подстиль, а в свою очередь, эти маленькие проекты готк-электроники дали толчок для развития и становления многих сегодняшних готик-групп.
 

Fockewulf 190 (выступление в ночном клубе Милана, 1984 год)

   Сегодня слушаем итальянский проект "Fockewulf 190", названный в честь истребителя второй мировой войны. Выпустив всего лишь два-три сингла, трио собирается выпустить дебютный релиз-лонгплей только в этом году, спустя почти 25 лет с момента написания первого своего сингла "Gitano", который и предлагаю послушать.
 

Виктор Лайф, Дарио Дель-Айере и Стен Афтер, 1985 год.

  Дело в том, что на момент создания группы, как минимум двое из троих её участников являлись мимами, то бишь актёрами одного из итальянских театров лицедей и уже были широко известны в узких кругах. А группа - это как хобби. ;-) Грудной необычный вокал Дарио Дель Айере с писклявыми вставками на бэк-вокале его жены Норы, а также игрой на клавишных Виктора Лайфа Де Нуаре - самого экстравагантного участника коллектива, и перкуссионными партиями Стена Афтера - всё это создало интересный готик-дарквейв-коктейль, под который в то же время хотелось танцевать... Главная клавишная партия вышла что надо - узнаётся с первых аккордов.  Слушаем...;-)

 

Виктор Лайф (при записи сольного альбома 1987 года - "Ninett")

© I.-D. 16.02.2009

Ягода на наковальні

Смерть. Вона настільки близька. А ми цього і не відчуваємо. Бо важаємо, що захищені в своєму суспільсві. А хто це вирішує крім вас? Цікаво б почути відповідь. Бо я сам колись так думав, а тепер ось подивіться на мене- дві-три хвилини і...смерть. Мовчите? Так, я також не знав відповіді на це запитання. Але продовжував жити у безперервному русі. Можливо, тому що отримав імпульс, а може, тому що боявся зупинитись. Безглуздо, та всеж. Тепер мені це допомогли зробити, поставивши підніжку. Кляті вороги! Чому я?! Чому не той хлопчина з бездумними, водяними, ні- скляними очима, що біжить, спотикається, встає, підіймається, і знову біжить; і так вже вічність?! Що він зробив, чи не зробив такого, що йому зберігло життя? Де я помилився? Вороги мовчать. Вони ще жодного слова не сказали. “Безмовні глиби”-подумав я. Їх двоє. У таких старомодних костюмах, з руками-цеглинами і, що дійсно погано- з автоматами ...Де ж я таке бачив?! А-а, згадав- у “Хрещеному батьку”. У кожній його частині. Невже ці теж гангстери, чи, краще сказати,- мафіозії. -Агов! Ви мене чуєте?!- Намагаюсь їх хоч якось розворушити, бо вже і нудно якось.-Вбийте мене, чи що!- Все собі стоять. Навіть не рухаються. Все дивляться за часом, що біжить, наче спринтер якийсь. Перша година- Бім!.. Друга- Бім-Бом!.. Якщо ж вони дійсно ті, про кого я думаю, то...То я взагалі анічогісінько не розумію. Точніше розумію, але далеко не все, а точніше- краплю з широченного океану. Як Атлантичний, чи який там з них найбільший. А за вікном- життя. Швидке і беззупинне. Як потяг, що рушує з пункту “А” в пункт “Б” без, навіть на секунду, якогось пригашення щвидкості. Ось двері зачиняються, і він неторопливо наберає ходу. Швидше...Іще швидше. За кермом точно Шумахер. Летить собі. Ще залишилось крила приробити і тоді підніметься, як птах, вгору. Граційно так, велично. І якщо де пункт “А” знають майже всі,то щодо пункту “Б”- коли? як? і де?-не знає ніхто. Хіба що он ті гангстари- бандюги. Бо вже надто в них морди розумні. Ось буде вільна хвилинка, руки звільню і вже точно занесу їх до свого блокноту. До списку ворогів. Якщо, звичайно буде така нагода. Бо може так статися, що руки звілняться від кандалів, а голова- від плеч. Ну...Тоді нехай думають, що їм пощастило. Бім-Бім-Бом! Ось і третя година пішла. А все без змін. Я маю на увазі у кімнаті. Бо на вулиці за цей час багато чого сталося. Добре хоч вікна великі. Тож вилупив очі у те саме вікно, і дивлюсь, як баран на нові ворота. Так кажуть. Чому б і мені не сказати. Було багато чого. На перехресті людину якусь збила вантажівка. Через секунду вже була “Швидка”- цього разу дійсно швидка. А потім...а потім я блимнув очима, а коли відкрив- вже нічого на тому перехресті не було. А ще бачив, як небо хмарами затягло. Пішов сильний дощ (це був той єдиний раз, коли я зрадів, що я ТУТ, а не ТАМ). Потім розвиднілось, і десь далеко заграла веселка, заспівали пташки. І все це за годину. Вороги все не рухались- все на годинник дивились, а я не рухався, бо й змоги такої не мав- лежав, прикутий до ліжка. Раптом я засміявся. Чомусь до голови ( як добре, що вона разом за мною. Покищо зі мною) прийшла така собі анологія: я на ліжку- ягода на наковальні. Смішно? Ні. А мені було. І риготав довго-довго, як свиня недорізана. Покищо не дорізана... Бом-Бом-Бом...І так одинадцять разів. Тільки почувши, як годинник відбиває одинадцяту, я перестав сміятися, хоча і до цього смішного нічого не було. Тут вже і ті “глиби” почали ворушитися. Рухались вони якось незграбно, мов оті лісні ведмеді, ледве-ледве рухаючи при ходьбі руками. Чудернацькі вони і все тут. Доречі, мабуть взагалі ВСЕ. А я їх так до свого списку і не заніс. Тож хоч покричу перед смертю, щоб вони запам’ятали, хто вони для мене: -Кляті вороги! Так, так! Вороги! Пам’ятайте, хто ви. Ви загроза суспільству! ЩОБ ВИ ПРОПАЛИ! А вони все йшли, незграбно так, але все ж рухались. Туди, до якихось пультів, засипаних, наче поле зерном, всілякими ричажками, кнопками. Дійдуть- тоді мені вже точно кранти. Хотів було помолитись на останок, та згадав, що й молитв не знаю. А мені вони б зараз не завадили. Тут, раптом, за вікном промайнув силует. Швидко, але не так як усе за вікном. Потім пролетів ще раз. Цього разу дуже і дуже повільно. І я встиг побачити, шо було у нього написано спереду- АНТИВОРОГ. У стилі того дядьки з фільму-супермена з його великою “S”. А потім він зник. БАБАХ! І провалилась стеля. І через піднятий пил, немов через туман увійшов він- АНТИВОРОГ. Далі все сталося дужу швидко. Лівою поклав одного, правою- другого. І ті гангстери, наче за моїм бажанням просто пропали...А я був врятований, повернений до суспільства, без якого не міг жити, хоч воно без мене- запросто. ... Я знов у потязі, що мчить із пункту “А” до пункту “Б”. Точніше тепер не мчить, а їде собі потихеньку. Та я й не проти, бо нікуди й не поспішаю...

Ты будешь моим несчастьем?

Говорят, что слишком красивая жена - несчастье для мужчины. Ну не тянет меня на мышей серых. Мне ноги подавай длинные, мордочку классную, и чтобы умненькая была конечно, и секс любила да еще и умела. Будешь моим несчастьем? Интересно, что бы она ответила мне...

Не спросил...

Летняя ночь, молнии и первая гроза режет темноту. Ветер с запахом дождя влетает в комнату сквозь распахнутый большой витраж. Звук мокрых листьев создает эффект старой пластинки присущим шипением, а проезжающие машины, как стая дельфинов оставляют море брызг и белые следы на воде.

Мне хорошо и спокойно как никогда, наше сердце работает как новый мотор (с), и мы будем делать все, что мы захотим, а сейчас мы хотим только друг друга. И больше нет ничего, все находится в нас... Фары, блики бегают по потолку и стенам, свет не горит. Мне жарко и холодно одновременно. Уже поздно, но сон не имеет шансов получить хоть малость.

Самый огромный кайф в жизни - быть с такой девочкой. Она не любит меня, она не знает, что любит уже, она уже не знает, что еще полюбит. А я, а что я? Вижу и чувствую ее тепло, и это ощущение невозможно передать словами. Она кричит и пытается сдержать себя, а я прошу громче... Терпение заканчивается и все, что я хотел получить сегодня - мое! Пытается прикрыть рот, кричит в подушку, мнет простынь, сжав ее в кулак. Что может быть лучше этого, и есть ли еще хоть что-то кроме? Нет... наверное нет... у меня нет... Волосы разбросаны по измятой постели и она похожа на греческую статую - она спартанка, это точно. Красива, как богиня и строптива, как буря. А я, а что я? Просто ценитель культурных ценностей древней Греции. Дрожь пробегает через все тело, и только одно слово - "Останься."

Гроза уходит и ночь берет свое, гром доносится уже из далека, а горизонт все еще вспыхивает раз за разом. Она засыпает, прижавшись ко мне, как к любимой мягкой игрушке и вздрагивает, как ребенок. Может ли быть в жизни мужчины что-нибудь лучше? Нет, не думаю.

"Не отпускай меня никогда, чтобы я не говорила тебе." - Говорит уже шепотом и улыбается проснувшись вдруг.

Спи... 

Гроза уже совсем далеко, она крепко спит и все равно не отпускает руку, какие-то обрывки снов и фраз. Я счастлив, люди. Она приедет ко мне сегодня вечером, она уже близко.

Желаю и вам хорошего субботнего вечера.

 

"ТОП придурков" или "Люди, которых я ненавижу!"

Мне, как и любому нормальному (хочется думать) человеку, по разным делам приходится путешествовать в маршрутных такси. И вот происходят там всякие вещи, которые я не перевариваю, а ежели и перевариваю, то потом, сами понимаете, чувствую себя неважнецки.

[ Читать дальше ]