Моя душа, коханням розігріта, Замріяна, як дівчинка мала, Упала в трави скошеного літа – Вона себе до краплі віддала. Чом ти лежиш, лице своє воложиш? Що дасть земля, крім пагорбів могил? Вставай. Іди. Я знаю, ти це зможеш, Я дам тобі останні крихти сил. Поганого боїшся? Це вже сталось, І вже згоріло в полум’ї пожеж. Вставай, душа, бо осінь зачекалась, А ти до неї й досі не ідеш.[Приєднана картинка]

Зіграйте розвеселе щось, музики! Хай знає світ, який є дар у вас, Життя не всі стоптало черевики, Нехай танцює, поки є ще час. Аби усе, що мало бути стерто, І далі було змістом дивини, Нехай усі, хто хизувався смертю, Побачать, що проґавили вони. Усе, що не купується за гроші, Усе, що зігріває в холоди. Зіграйте-но, музики, щось хороше, Щось на слова безсмертні доброти. [Приєднана картинка]

Повзи, хробак, бо небо – то чуже, Немає сенсу марити спасінням, Той в цьому світі падає лише, Хто сміє виклик кинути тяжінню. Чого ти ще чекаєш звідтіля? Навіщо молитви, хрести, кадила? Ти є хробак, твоя юдоль – земля, Бо ти боявся змайструвати крила.[Приєднана картинка]

І прийде час і доля змінить масть, І зорі розбіжаться врізнобіч, І до останку день себе віддасть, І забере усі дарунки ніч. У землю переродиться трава, Старі пісні забудуть солов’ї, І про життя допишеться глава, А потім хтось читатиме її. [Приєднана картинка]

Я бачу сни у таїнстві ночей. Я бачу те, чого немає нині: Тендітну недоторканість плечей І контури неляканої тіні. Я чую голос, що живить мене (хоча йому навіщо це уміння?) І прийдешнє уже не головне, І ранків так не хочеться прозріння. [Приєднана картинка]

Кепський настрій дають понеділки, Що не крок – то суцільні шифри, Генерали малюють стрілки, Урядовці – малюють цифри. Похоронки малюють «гради», Пишуть риси образ насмішки, Журналісти малюють зради З перемогами вперемішку. Але світ цей інакше може, Він не всі ще згубив відтінки, Намалюйте хоч щось хороше, Добре слово чи добрі вчинки.[Приєднана картинка]

Не ворожи мені, мольфаре. Що майбуття? Примарний плин. Там білобокі ходять хмари По сивим хвилям полонин. Там певне є усі чесноти І невідоме слово «страх», Там чути музику та ноти Ховає вітер по ярах. Там навіть в довгу ніч не темно Із естетичних міркувань, Там почуття усі – взаємні Й нема гірких розчарувань. У майбутті забуті чвари, Не заривається талант… Не ворожи мені, мольфаре, Я сьогодення арештант. [Приєднана картинка]

Зачиняю двері ночі, Звуків – цілий океан, Сонця промінь б’є у очі Наче справжній хуліган. На щоках – потоки солі (мабуть, снилось щось сумне), Сіє ватою тополя, Небо – в кольорах Моне. По вікну повзе комашка, В роті тане карамель, У руках – порожня чашка, Точна роздумів модель.[Приєднана картинка]

Життя мов копійка котиться, Дзеленьк – і уже нема, Прости мені, Богородице, Що я його не трима. Його запахи полинові Тривожать буття моє… А може… розкажеш Синові, Що я на Землі ще є? Що поміж добром і злобою Тримаю баланс сяк-так, І навіть кохати пробую, І в тому шукаю смак… [Приєднана картинка]

Прозора ніч, а місяця не видко (лише відбиток зоряний у склі), І чути як за стінами сусідка Вже вкотре крутить фільм про Амелі. Їй хочеться, напевне, до Монмартру, Схвильовано почути там «je t’aime», Сходити до якогось ще театру І потонути в морі хризантем. В сусідчинім бажанні стільки смутку, Оскільки вже давно відомо їй, Що завтра будуть чай, під’їзд, маршрутка Із сірими обличчями. Без мрій.Малюнок olivkus спеціально до вірша[Приєднана картинка]