хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 24-37 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

О Любви не говори...о ней всё сказано....

Я Ник твой пробую на вкус…

Твой Аватар, как мёд, арбуз!…

Смотрю на груди, не спеша,

О! как ты  Дева хороша!

 Как дыни спелые они…

О них я думаю все дни???!!!

Но вижу всё же я глаза

О чём хотят они сказать?!....

Безмолвны и твои уста…

И только руки, как мустанг,

 Они летят, они творят,

Спешат облечь слова в наряд

Воды чистейший бриллиант.

Они точны, как тот снаряд.

А на твоих щеках Заря…

Румянец нежный развела.

И как прилежный оркестрант

Играет чудный звукоряд.

Услышать музыку я рад…

Услышать музыку стихов.

Услышать музыку любви.

Десь у світах...

Лицар у латах
Із срібла зорі
Меч золотавий
З надії тримає.
Мчить він крилато -
День на порі,
Погляд ласкавий
Сонця шукає.
Вітер огорне
Тіло міцне,
Здибиться мрія
Стрілами щастя...
Світ іще чорний -
Та не засне,
Він не посміє
Легко так здатись.
Вперто торує
Здиблений шлях
В пошуках злету,
Істини, долі.
Й схлипів не чує...
Та десь в світах
Кине монету
Жеброму в полі.

Я не бажаю

Забутися -
В тобі забутися -
Я не бажаю.
Ні заблудитися,
Ні розгубитися
Й дійти до краю
Своєї совісті,
Своєї пам'яті,
Свого мовчання.
Лише - забути.
Все забути.
Твої зітхання
І доторки твої -
Такі розпутні!
І не почути,
Затулившись,
Слова забуті.
Та ти уперто будиш -
Розбуджуєш,
Пробуджуєш,
Роздмухуєш,
Розбуркуєш,
Розтуркуєш...
І знову будеш
Ковзати по межі
Мого терпіння,
Котитимеш
По пам'яті каміння,
Моститимеш,
Складатимеш
Споруду,
Якої у душі моїй
Не буде.

Давай...

Давай забудемо
про все -
Про те, хто ми
у цьому світі,
Про небо, землю,
сонце, вітер -
Хай лиш кохання
нас несе...
Давай забудемо,
що нас
Тримають міцно
інші пута -
Нехай летить
душа розкуто
На ніжно-пристрасний
Парнас...
Давай з'єднаєм
наші душі,
Відкинем
тиху ворожбу...
Пил забуття
вже тче журбу,
Й бажання
заметіллю душить!
Давай -
зірвемось у буран,
І закружляєм
диким смерчем!
Минуле і майбутнє -
стерто...
Й байдужість -
то легкий обман.
Давай дамо
серцям ковток
Бажання, жару
й сподівання.
Безвихідь пустоти
й страждання
Ми заженем
в глухий куток.
Нехай любов
нас поєдна -
Два серця
й дві легкі надії...
Й хай обвінчає
наші мрії
Цілунок
терпкого вина.

Вірність

Сині, жовті,
Зелені, білі,
Трохи з рожевим
І з фіолетовим -
Різні
за кольором
Всі мої біди.
І трохи - відверті,
І трохи
з секретами.
Мертві, живі,
Уявні, приховані,
Різні
за густотою
І наміром,
Та всі вони -
лише
До мене приковані,
Мої - за часом,
Об'ємом
і напрямом...
Приймаю їх щиро,
Тихо і зболено -
такі відразливі
Й дивно-покірні.
Мною,
моєю душею
Їх холено,
От і приймаю їх,
Бо вони мені -
вірні.

Прийди в мої сни

Прийди в мої сни -
Я прошу, я благаю...
Для тебе я серце
своє відчиняю.
В чеканні потужному
тої весни,
Що впаде, мов дощ,
в мої зболені сни.
Прийди в мої мрії,
у повінь думок,
У пісню, що ллється,
мов срібний струмок,
Що зблисне прозоро
і весну посіє,
Що створить із снів
ту посріблену мрію.
Ввійди у життя,
В кожен день,
В кожну мить!
Постань оберегом
у битві століть.
Мене розгорни,
немов книгу буття -
Ввійди в моє спрагле,
прогіркле життя.
Просійся пшеницею,
житом впади,
Простягся десницею
з сплеском води,
І сонцем яскравим
Мене ти зігрій,
І вітром ласкавим
у душу повій...
Зрости мене, милий,
З землі і з води,
Й люби - що є сили,
Люби - назавжди...

Вуста

Шершаві, спраглі, дикі -
Вуста - немовби скрики.
Вуста, мов сум, завмерли,
Вуста - мов біль - пошерхли...
Шепочуть злу молитву...
І прагнуть попалити
І м'якість, і відвертіть...
Ідуть у наступ вперто!
Торують шлях розлуки,
Вливають трунок муки,
Зшивають слово болем,
Ведуть у сон з собою...
У сон - німе чекання.
У сон - дзвінке прощання,
у дивний сон печалі,
Вуста - сухі коралі...

моя мета ))

Моя мета -
далеко не свята...
Для праведників -
Ні! - бо з бруду...
Чи світ не той?
Чи я не та?
Не тою -
не святою! -
буду.
Й, мабуть, довіку
я нестиму
Мету-каліку...
І нестримно
Хотітиму...всьогО!
Та більш за все -
Того,
Чужого,
Забороненого,
Вже - не мого -
Кохання.
Хеппі енду.
Відсунься, праведник!
Чекання
На рай -
Не буде.
Буде лише вкрай
Знервована особа,
Що вірить Глобі,
читає Камасутру
та зрідка посуд б'є...
І скрізь, усюди,
Завжди, всім
Безглуздо задає
Одне і те ж питання:
Чому?
Чому кохання
Загасло,
Лише розгорівшись?
І гасло:
Всім в любові -
Рівність! -
не актуальне.
І фаталіст
Мовчить фатально,
Романтик -
Створює роман,
Клонує клоун
Жартів клан,
Нудист все нудить:
Хочу ню!...
І пестить все
Звабливу форму
Закоренілий
Песиміст.
Хвастун -
показує всім хвіст,
своє подовжене
кохання...
А оптиміст -
о горе нам! -
Шукає зрАння
Любов у ідеалі...
Усі такі невдалі
Ці спроби
Знайти палке,
"до гробу",
Єдине,
вічне,
чисте,
Незаплямоване...
каліцтво! -
душі, очей,
вуст, серця...
Закоханий! -
не сердься
на ці слова -
люби собі...
на Бога!
Та не залиш
поза увагою
Ось цю -
такі дива! -
Скалічену
пересторогу.

Дві жінки

Дві жінки
спрагло п'ють з долоні.
Одна - вже мати.
Друга ще у лоні
дитину не носила,
Їй щастя - лише мати,
а другій вже несила...
Проб'ється ніжність
раптом
Крізь руку...
Пам'ять знов -
Воскрешує любов...
І Доля пестить їх обох,
Від зла оберігає Бог.
Та чи одягнуть ці жінки
З ромашок степові вінки
У сонячні щасливі дні -
Не знать ні людям,
ні мені...

метелик

Відчиняю я серце - лети!
Та у нім залишаєшся вперто...
Ні прогнати тебе, а ні стерти -
Необачно заплутавсь в нім ти.
Серед безлічі зайвих дрібниць,
У тенетах мовчанок і бруду,
Серед сліз, і зітхань, і облуди
Ти завмер, нахилившися ниць.
Мов маленький метелик у сітці,
Втратив сили, принишк і завмер...
Часом здасться, що ти в нім умер,
Проклинаючи плетива всі ці.
Та лиш сонечко зблисло - ожив!
Тріпотів розфарбованим тільцем,
І сяйнув життєдайним промінцем,
Й знову серце моє полюбив.