Голубоокі пагони цикорію, Малює синю блискавку ріка, Колись це поле бачило історію: Якійсь Петро прохвиськав батога. Ще й бідкався, мабуть, словами тяжкими, Не голосно, а так собі, тихцем, Шукав між звіробоєм та ромашками, Кульбабками, пахучим чебрецем, А потім плюнув та поїхав зморений І цяткою розтанув вдалині… Батіг проріс, весною перетворений, І весело підморгує мені.[Приєднана картинка]

Цей ліс сьогодні ясно-синій, У ньому сутінки живуть, У ньому ходять світлі тіні, Ховають денну каламуть. І розквітають дивні квіти, Сріблясту струшують росу, І хочеш навіть трохи жити, Щоб пити поглядом красу.[Приєднана картинка]

На древніх вуличках Памплони, Де не трапляються таксі, Середньовіччя у законі Та неприхованій красі. Там чути срібний дзенькіт дзвонів – Відраду щирих християн, Там ходить древній дух Бурбонів Та іменитих громадян. Там час обмеження не має, Епох сплітаються шляхи, І коло сонячне дрімає, І сяйвом миються дахи.[Приєднана картинка]

Ви можете бути різними, Всілякою міряти мірою, Та прошу, не будьте залізними, З холодними душами сірими. Підтримуйте пісню і бесіду, Живіть, не шкодуйте взаємності, Додайте-но кольору всесвіту, Він теж полюбляє приємності.[Приєднана картинка]

Зірковий слід комусь майбутнє пише, Холодний двір тривожать співом барди, Скажи, мій Боже, я тобі навіщо, Якщо таких на світі вже мільярди? На що я обернуся у фіналі? Потішу чим земну й небесну сфери? Який є сенс від тихої печалі, Якій уже не вистача паперу? А може у мені мета є вища? А може просто скоїв необачне? Скажи, мій Боже, я тобі навіщо? Так жити в цьому світі легше значно.[Приєднана...

Читати далі...

Тут всі свої, Хто вірив і не вірив, Хто проклинав, Любив і не любив, Чи ясний день, Чи небо темно-сіре, Усі мовчать, У всіх немає слів. Ніхто не п’є, Ніхто не кличе мами, Ніхто не носить смутку на душі, Лише вітри Літають над хрестами, Й поволі камінь сточуютьДощі.[Приєднана картинка]

І там, де тихо падає роса, І там, де танці водять заметілі, Чомусь я й досі вірю в чудеса Світанків із відтінком кошенілі. У чисте сяйво місячного бра, У натяки далекого Едему, Я вірю навіть у буття добра, Хоча його знайти тепер проблема.[Приєднана картинка]

Себе довірити листам, Думки зібрати найясніші, Спитати, як у тебе там, І мило посміхнутись тиші. Перетворитись на луну, Та геть, допоки ніч не зникне, Щоб слів шукати таїну, І духом снів гасити вікна.[Приєднана картинка]

Я вчора був на виставці фігур, Їм заздрив мармур – свідок ренесансу, Приходив вітер – син температур І викладав із тих фігур пасьянси. І я тремтів, бо кидало у жар, Та у душі спліталася сюїта Від тих фігур, звичайних ніби хмар, Що відлітали, взявши крихту літа.[Приєднана картинка]

Пісок і кров останньою дорогою, У безвість кличе стоголосий дзвін, Утішся, нумо, ворог перемогою, І подаруй-но публіці уклін. Та не тряси ти, іроде, мулетою, Я втомлений. Мене чекає Рай, Ти йшов сюди, убивця, за монетою? Чого тягнути? Гроші відробляй! Нехай народ цілунками закидає, А мій по світу добігає путь. Радійте всі, знетямлені коридою, І хай вас всіхдо пекла заберуть…[Приєднана картинка]