Напевне це уже було В якомусь там тисячолітті: Стікало сонячне тепло, Дощі ішли несамовиті. Людські шуміли голоси, Чинились підступи та вчинки, Під корінь зводились ліси Та будувалися будинки. Буяла віра почуттям, В богів, у гроші, щось іще там, Це називалося життям Із приголомшливим сюжетом.[Приєднана картинка]

Я тішивсь днем, Живим і модним, Ламав мовчання Рубежі, Та за законом Бутербродним Навколо були всі Чужі. Кудись летіли Дикі, в милі, Несли тривожність На плечах, І слів моїх Не розуміли, І клопіт бовванівВ очах.[Приєднана картинка]

Був літній день неначе у тумані, Блукала небом сонячна діра, І янголи в людському океані Ловили тих, кому уже пора. Хитались квіти у тремтінні вітру. І ніби ідучи на ешафот Якійсь «синяк» випрошував півлітра Під запис у пожований блокнот. Сварилась продавщиця галаслива, А поруч, на доріжці з камінців, Сиділо тихо дитятко щасливе І хлібом годувало горобців.[Приєднана картинка]

І світ чужий, і ти мені чужа, І голоси стираються вітрами, Минуле доїдає тихо ржа, А майбуття одягнуте в тумани. Молитися й прохати? Це пусте, Боги не люблять порпатись в болоті. Пішов би дощ… Та дощ все не іде. Він десь далеко чистоту наводить.[Приєднана картинка]

Абсолютний мінус – це не космос Не підспідок надр лабораторій, Не далекий недосяжний полюс І не цифри дивних категорій. Це не спокою першопричина І не інфантильності лекала, Абсолютний мінус – це людина, Що в житті ніколи не кохала.[Приєднана картинка]

Безсоння вікна поглядом клює, Думки ширяють, запитання б’ється, Бо кажуть, що у Бога книга є, В якій він пише все, що заманеться. Роки хитає часу океан, Минуле розчиняється завзято. Для когось в книзі пишеться роман, Для інших і рядку вже забагато. Одним – багатства, іншим – простоту, Помастить медом чи відсипле солі. І є бажання вкрасти книгу ту Та написати самостійно долю.[Приєднана картинка]

Скінчиться все, що зараз ще трива, Виблискує снігами на морозі, Залляє світ смарагдова трава Й потонуть дерева в метаморфозі. І стане біло. Вже від пелюсток. Озерний погляд вкриється блакиттю, Прийдуть нові отари помилок, А давні – переведуться в лахміття. Я перетворюсь в натяки у снах, На спомини численні та строкаті, Та буду під рукою. У книжках. А ти мене хоч іноді гортати.[Приєднана картинка]

Не ми є перші І не ми останні, Хто бігає за сонцем Слід у слід, Життя нас ловить У вербові верші І потім розчиняє наче лід. Не нам почати те, Що почалося, Не нам скінчити те, Що буде потім, Мандрівники ми, Ми є стоголосся, Еквілібристи На тонкому дроті. Ми у потоці вічному Краплини, І він не вміє бути Нестрімким, І серед нас Трапляються перлини, Які іще не знайдені. Ніким.[Приєднана картинка]

Як мало в цьому світі співаків. Поетів звуку. Носіїв гармоній. У певнім сенсі нотних кріпаків, Знавців усіх музичних церемоній. На голос співака і день клює, Його зустріти – вже велика вдача. Як добре там, де співаки ще є, І сумно там, де співаків нестача. Вони жонглюють подихом віків. Вони сплітають музику та вірші. Але у світі мало співаків, Куди не глянеш – виконавців більше.[Приєднана картинка]

Колись, як зникнуть небеса, І не запалять сонце півні, Як не народиться роса, Думки і погляди наївні, Коли замовкнуть всі вітри, Коли зіллються світло з тінню, Не стане низу та гори, На тлін розсиплеться каміння, Не стане болю і тривог, Клошари зникнуть та багаті, Скажи, кому довірить Бог Для тебе рими заплітати?[Приєднана картинка]