хочу сюда!
 

Ксюша

38 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «чаес»

26-04-1986. Ми пам'ятаємо!

З ЕСЕ "ПЛАНЕТА ПОЛИН: ДОВЖЕНКО - ТАРКОВСЬКИЙ - ФОН ТРІЄР, АБО ДИСКУРС НОВОГО ЖАХУ":

"26 квітня 1986 року в Києві, в районі Шулявки пішов сніг.

Це тривало хвилину або, може, дві. День був уже майже-літній, сонячний, дерева стояли в повному цвіту, і над вишнями й абрикосами, що в цю пору року щасливо затуляють білосніжними весільними букетами потворство радянського житлобуду, бриніли бджоли – тепла, басова нота в міському шумі... Я висідала з переповненого тролейбуса, і перше, що мене вразило, щойно ступила на тротуар, була зміна освітлення: над проспектом на півнеба нависала з півночі гірським кряжем грозова хмара неймовірної, небаченої в тодішню - доцифрову - добу яскравости: немов підсвітлена зсередини, і захід з-під неї горів холодним, якимось металічним блиском - наче в атмосфері іншої планети.

- Красота яка! - охнув хтось за плечем.

Пам'ятаю зачаровані обличчя перехожих, залиті химерним сяйвом, як на дискотеці. Схожі кадри, тільки ще «синюшніше» насвітлені, можна нині побачити в «Меланхолії» Ларса фон Трієра, в епізоді, де герої виходять на ґанок дивитися на планету-вбивцю: задерті голови, завмерлі широкороті усмішки... І тут пішов сніг.

Він летів і зараз же танув. Пам'ятаю, як опускалися сніжинки на вилоги мого піджака, – піджак був білий, і я, сміючися з несподіванки, як і всі довкола (це ж треба: сніг серед весни! «сніг на зеленому листі», був такий український хіт 1960-х, ла-лала-лала!), ще встигла пошкодувати, що сніжинок на білому не видно: мені було двадцять п'ять років, і про сніг я знала тільки те, що він мені до лиця, - попередньої зими чоловік, у якого я була закохана, поцілував мене під снігопадом, намагаючись не обтрусити снігової опушки з мого волосся, і в ту мить я бачила себе його очима. І почувалася красунею.

А вже наступної миті завважила, що сніжинки на вилогах піджака щезли – на диво, не зоставивши по собі ані цятки вологи...

Якби мене попросили згадати всі, бачені мною на віку, випадки абсолютної, «надлюдської» краси – тої, за якою тужили романтики і яку Рільке так точно назвав «початком жаху, який ми ще годні стерпіти», - то на перше місце вийшов би не Міланський собор, не Тадж-Махал, не вид із підйомника на альпійську долину і не захід сонця над Атлантикою у вікні літака, а тих кілька хвилин радіоактивного снігу на київській площі Перемоги 26 квітня 1986 року. Ніколи, ні перед тим, ні по тому, не бачила я такого неба – і багато б дала, щоб ніколи більше не побачити. Тут пасує євангельський стих: «Страшна річ - упасти в руки Бога живого!» (Євр., 10:31). Те небо так і виглядало - наче в ньому от-от мав показатися живий Бог. Тільки ніхто ще не знав, що в ті хвилини Він примірявся, яка частина живої землі внизу має померти.

«І затрубив третій янгол – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона». (Об. 8, 10-11)

Полин, «чорнобиль», Artemisia vulgaris: перше слово української мови, яке вивчили на всіх континентах – за 5 років до того, як на мапі Європи з'явилося слово «Україна» (обидві події, втім, напряму між собою пов'язані, і нині можна вже сміливо стверджувати, що саме того дня, 26 квітня 1986 року, радянській імперії було винесено остаточний вирок, ніби десь на комп'ютері історії увімкнулось невидиме табло: «до кінця СРСР залишилось xx років yy місяців zz днів»). А через 25 років під тією самою зорею прийшли й «води», тільки вже на протилежному кінці євразійського материка: в Японії. Скільки тих вод «згіркло», і скільки від них «повмирає» - цього наразі ніхто з живих не знає, як не знали й ми тоді в Києві.

Так що Рільке не помилився (поети взагалі рідко помиляються, просто їх мало хто слухає): то справді був початок. Жах прийшов згодом.

А ще згодом з'ясувалося, що і з жахом – навіть тим «останнім», апокаліптичним, - людина здатна навчитися жити.

І ось це, як на мене, і є найважливіше в усій цій історії. А може навіть, в усій історії 20-го століття. Давні книги про це не писали - для цього, донедавна, в культурному арсеналі людства взагалі «не було слів». Ми, ціла наша сучасна цивілізація, уражена «меланхолійним» чеканням свого кінця, як організм радіацією, тільки-тільки починаємо їх намацувати - обживати зону німоти.

Схоже, нам варто з цим поквапитися".

(Повний текст див. у зб.: Оксана ЗАБУЖКО. З МАПИ КНИГ І ЛЮДЕЙ, с.185-238).

Польща налаштовує МАГАТЕ проти України

Схвалений в третьому читанні Сеймом Польщі законопроект, що передбачає кримінальну відповідальність за заперечення "злочинів українських націоналістів", незаслужено відволік увагу від іншої антиукраїнської провокації з боку польських чиновників. Тепер вони висловили невдоволення початком будівництва ЦСВЯП-2, направивши скарги в міжнародні інстанції. Незважаючи на участь в реалізації проекту відомої на весь світ компанії Holtec International і докладне опрацювання питань майбутнього зберігання радіоактивних відходів, директор Департаменту атомної енергетики Міністерства енергетики Польщі Йозеф Соболевський поскаржився заступнику гендиректора МАГАТЕ Хуану Карлосу Лентіхо на небезпечність будівництва сухого сховища відпрацьованого ядерного палива в Україні, а також висловив сумнів в здатності нашої країни забезпечити безпеку об'єкта і зберігання радіоактивних відходів.

Втім, як і завжди, польські претензії виглядають абсолютно необґрунтованими і відірваними від реальності і не повинні ввести в оману керівництво МАГАТЕ. По суті, Варшава ставить під сумнів компетентність Асамблеї донорів "Рахунку ядерної безпеки Європейського банку реконструкції та розвитку", яка схвалила проект договору з Holtec International. При цьому польські чиновники, які абсолютно далекі від застосовуваних при будівництві ЦСВЯП-2 передових технологій, не тільки нахабно тицяють носа в чужий город, а й прагнуть завдати шкоди економічним інтересам України і її інвестиційній привабливості. Адже будівництво власного сховища відкриє можливості для зберігання відпрацьованого ядерного палива з усіх наших АЕС, а також палива з американських станцій. Якщо раніше ми щороку витрачали близько 200 млн. доларів на зберігання і утилізацію палива в Росії, то після здачі ЦСВЯП-2 схожі суми будуть платити вже нам. Таке відчуття, що поляки, які свою першу АЕС планують запустити лише в 2023 році, заздрять реалізації грандіозного проекту в зоні ЧАЕС і намагаються перешкодити розвитку нашої ядерної галузі, для якої в останні роки стало наріжним каменем питання зберігання відпрацьованого палива.

Дивно, як Польща, щодо якої Європарламент днями схвалив санкції за "загрозу європейським цінностям", мерзенними кляузами в МАГАТЕ вже вступає в протиріччя з інтересами Комісії з ядерного регулювання США, що не менше НАЕК "Енергоатом" розраховує на експлуатацію ЦСВЯП-2. Буде символічно, якщо польська верхівка, яка зазвичай у всіх суперечках розраховує на підтримку Вашингтона, нарешті, зламає зуби на своїй українофобії, ставши політичним посміховиськом та ізгоєм, як для ЄС, так і для США.

Фототур у Чорнобиль

Фототур у Чорнобиль – це зoвсім нoвий підхід дo пoдорожі. Це гарна можливість пoбачити Зoну зсередини, а не з вікна задушного транспорту. Серед дикої прирoди і напівзакинутої культури радіoактивного Пoлісся.

 

Про пільги

Щодо питання про пільги

Сижу, розглядаю документ, отриманий нещодавно. За цим документом можна було б звернутися до певних органів, щоб отримати статус учасника бойових дій. Це дає неабиякі пільги, проте я вже маю певний досвід, знаю.


У 1986 році я вже був на ліквідації аварії на ЧАЕС. Отримав посвідчення ліквідатора. Маю пільги, причому дагато, я все ж там був з початку травня і до льодоставу в радіоекологічній розвідці. Тож пільги неабиякі, тільки.... Частина тих пільг взагалі щороку відключається ВР України, І їх взагалі нема. А ті, що є цілком описуються словани коміка з мініатюри:

«- Скажите, я имаю право...

- Имеете.

- А могу ли я....

-Не можете.»

Спробуйте сісти на маршрутку і сказати, що ви – пільговик! На маршруті це взагалі не має смислу, бо

- В мене уже є .

А на кінцевій це можливо, і то не завжди, якщо в салоні є  менше двох пасажирів. Інакше – вже є – і плати. Доходить до смішного, у Києві заходжу в маршрутку, там сидить мурин і дві школярки. Водій зразу заявляє, що в нього вже є пільговики, місця, мовляв, зайняті. Я не втримався і попросив вказати, хто саме. Присутні в салоні підняли регіт, а водій на цей раз здався, хоча обпік мене таким поглядом, що радіація в Чорнобилі в порівнянні з ним була як лагідний промінь ранкового сонечка. А деякі автопідприємства, наприклад Ірпінське, взагалі, вирішили «підприавити Закон і прийняли внутрішню постанову, що правом безоплатного проїзду користуються лише чіквідатори першої категорії. Цікава правка. Ліквідатори першої категорії – інваліди і вже за цією ознакою користуються цим правом. А якщо я не інвалід, то що?  Пан Сотніков краще знає, користуюсь я чи ні? Певно краще, бо правити Закони України мають нахабство. Я сам бічив те ганебне внутрішнє розпорядження.

А з іншого боку – я мешканець передмістя Києва, спокійнісінько їжджу на електричці, та і на маршрутках випадаєх і на метро, трамваї, тролейбусі. А як цим правом користується мій побратим, який мешкає в забутому Богом селі? там ні метро, ні тролейбуса, ні хамовитої маршрутки не стріти. Отже реально він ен має цього права.

Ще аспект, маємо право на щорічну путівку для охдоровлення на курорт чи санаторій. Але у випадку, якщо треба щось лікувати. А мені не треба, я веду досить здоровий спосіб життя і не слабую. Отже, за весь час по аварії я жодного разу не міг скористатися цим правом.

так розглянути можна всі пільги і виявиться, що всі вони або не діють, або скористатися ними може вузьке, обмежене коло пільговиків. Чи не було б справедливіше їх взагалі скасувати, а натомість визнаити певну суму грошей, які держаава витрачає й так на субвенції перевізникам та іншим конторам, а просто передати їх у вигляді державної пенсії тим громадянам, які ними користуються, чи мають право на них, а вони самі понесуть їх тим, кому слід і належить. Таким чином буде дотримана рівність громадян по закону, справедлива оплата за комунальні послуги, прозд чи лікування. Тоді і отримають їх ті, хто справді допомагає людям, а не ті, хто будучи бізнесменом, завбачливо «прикупив» округ і сів у бюджетну комісію міста, щоб отримати субвенцію «по повній».

А пільговики не мотатимуть свої нерви в транспорті, благаючи прозду на пару зупинок чи ще там на що, бо зможуть оплатити їх із своєї кишені за державну цільову пенсію, отриману за особливі заслуги.

Отже чи варто гаяти час, добиватися пільг учасника бойових дій, якщо точно такі пільги я вже маю (по Закону) як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС ім. В.І.Леніна, ален е можу ними скористатися? Чи не будуть ці пільги додатковою причиною для тіпання нервів?

А заодно про пенсію – свого часу Микола Янович Азаров з Тігіпком, не червоніючи, відібрали в мене і в багатьох таких, як я чорнобильські пенсії=. Азарова разом з Януковичем прогнали, до влади прийшли «наші». І що? А нічого, як забрали ті, так ці і не повернули. То чим для мене персонально Яценюк кращий за Азарова!?

Чорнобиль. По кому подзвін?...

26 квітня 1986 року стався вибух 4 енергоблоку на Чорнобильській атомній станції. З цієї дати в лексиконі пересічного українця з’явилися такі  маловживані раніше слова, як  дозиметр, радіація, радіаційний фон.
Першими  на заваді аварії стали пожежники, які гасили полум’я, що палало в жерлі реактора. Гасили неправильно, водою, А треба – піском. (Про це також тепер відомо кожному українцеві).
Серед перших на ЧАЕС прийшли люди з кіноапаратом.
Це були режисер Володимир Шевченко, оператори Віктор Кріпченко, Володимир Таранченко,  весь творчий колектив фільму "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів".


http://torrents.net.ua/forum/viewtopic.php?t=55887

Державну премію Володимиру Шевченкові вручали
посмертно.

(Хоч у  Інтернеті й написано, що фільм знято на каналі 1+1, але я  свідчу, що фільм було знято, змонтовано, озвучено на Українській студії хронікально-документальних фільмів ("Укркінохроніка" )в 1986 році)

Про это нужно помнить (Чернобыль 26.04.1986)



"История нас ничему не учит, а лиш наказует за не выученные уроки"
Сделали ли мы (люди) вывод из того что случилось 22 года назад?
Если да, то какой и почему дальше продолжаем уничтожать свой мир стоя на пороге глобальной катастрофы?