«…..Я в серці маю те, що не вмирає »

Леся УКРАЇНКА

    Коли дивлюсь глибоко в любі очі,  в душі цвітуть якісь квітки урочі,  в душі квітки і зорі золотії,  а на устах слова, але не тії,  усе не ті, що мріються мені,  коли вночі лежу я у півсні.  Либонь, тих слів немає в жодній мові,  та цілий світ живе у кожнім слові,  і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,  та вголос слів тих вимовить не вмію…  Якби мені достати струн живих,  якби той хист мені, щоб грать на них,  потужну пісню я б на струнах грала,  нехай би скарби всі вона зібрала,  ті скарби, що лежать в душі на дні,  ті скарби, що й для мене таємні,  та мріється, що так вони коштовні,  як ті слова, що вголос невимовні.  Якби я всіми барвами владала,  то я б на барву барву накладала  і малювала б щирим самоцвітом,  отак, як сонечко пречисте літом,  домовили б проречистії руки,  чого домовить не здолали гуки,  І знав би ти, що є в душі моїй…  Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…  2.09.1904, Тифліс