Одного дня, в одній теплій квартирці,народилась думка. Думка була смішна, і простанастільки, що старенький дідусь боявся її висловити. Та поглянувши в сумні очіонуків вирішив, що гірше не буде точно. Тоді й покликав він, свою дружину,дітей, онуків у кімнату, сів і попередив, що слухати доведеться довго.Почекавши, поки всі знайдуть собі зручне місце, він почав. Розповідав він, проте як був моряком, як плавав в далекі краї. Та не те розповідав, про що й всі,не про красивих жінок, не про піратів, не про довгі ночі проведені на судні, апро те, у що напевно, мало хто повірив би. Розповідав він про русалок, яких бачивсвоїми очима, про історії, що дізнався від мудреців, про дітей, що грались біляпортів, про загадкових створінь яким досі не вигадали назв. І всі хто був у тійкімнаті уважно слухали, стараючись не пропустити жодного слова, жодноїінтонації. А потім і вони переповідали ці історії всім, хто хотів їх почути. Ічим більше людей дізнавались про ці бачені й небачені дива, тим менше у нихвірили. І тоді, ці історії стали називати казками, бо нібито не може такогобути та й ніколи не було...

Сказати вам по секрету, лише діти, завждизнали, що все ці історії - правда.