Замітки філософська лірика

Замітки з міткою «філософська лірика»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Кожному - своє

Не ступить на мерзенний, підлий шлях
Людина, сповнена високої культури.
Навчатися на власних помилках
Ніколи не захоче впертий дурень.

Не зможе християнин нанести
Ворожий погляд ближньому у спину.
Безкрилому увись не вознестись,
Забуде перекинчик Батьківщину.

Сліпий з пітьми не виведе народ,
Слабкий не зможе керувати сильним.
І скільки не давай йому свобод,
Не стане безхребетний колись вільним.

Той не забуде мальви і вербу,
Хто в душу упустив навік Вкраїну.
Свої закони, кредо і табу
Є на землі у кожної людини.

Коментарі: 53

Lesovichok

Вірш українською на конкурс

09.11.18, 12:29
вірш мій, на конкурс, філософська лірика

А сонце - то Бог
-----------------------

Торбинку з коханням повісив на цвях
В коморі бажань, та закрив навіть дверці.
Шукаю десь сонце, десь там – в небесах,
І Бога шукаю в розбитому серці.

А сонце то – Бог, а Бог – то кохання,
Та тільки існує ще якийсь лиходій.
Він хмари збирає всім на страждання,
Бо зимно завжди від тих його дій.

Так, сонце закрито! Ми як, посліпли, –
Все хмари над нами – під сонцем ті хмари.
І я вже не птах з крилом білокрилим,
І тут про кохання ніхто вже не марить.

Лишилось мені блукати у снах
Неначе примара – істота без плоті.
Та сон той один – вбігаю на дах,
Щоб хоч вгамувати себе у польоті...

Скоріше за все… Так! - потрібно на дах,
Ще трішки і буду ось там – на звороті.
Мій Бог, заблукав я в дарованих днях,
Пробач, що бажаю літати без плоті…

Торбинку з коханням повісив на цвях,
А з нею і крила свої там зоставив.
Понуро вже йду, бо – зовсім не птах,
Бо мрія крилата мене вже не вабить…

18.02.18

© Copyright: Віталій Тугай

а конкурс цей тут: http://blog.i.ua/community/6924/2250921/
там є посилання на всі конкурсні роботи

Коментарі: 35

sonce-33

Ім'я

Ім'я приходить із появою на світ
В міцну сім'ю малого немовляти.
І скільки б не було людині літ,
На нього не потрібно нарікати.

Адже воно репрезентує міць
Петро ось означає "скеля", "камінь".
Чи "миловидність", "грації" політ,
Як-от шевченківське імення Ганна.

Одні з імен, як лілії, цвітуть,
А другі запах мають. "Пахне миром"
Мирон, наприклад. Треті вірно "ждуть".
Четверті, як Людмила, "людям милі".

Олекса - "захисник", Назарій - "Божий",
А Северин - "серйозний" і "суворий".
В житті Микита - тільки "переможець"!
"Царицею" ми нарікаєм Дору.

Несе Олена "світло" в білий світ,
Софія - "мудрість", "мир" дає Ірина.
Карпо із грецької - це значить "плід",
А Володимир - "володіти миром".

Із гордістю ім'я своє носіть,
Імен негарних просто не буває.
Ім'я ви добре по собі лишіть,
Щоб ним нащадків внуки називали!

Коментарі: 44

sonce-33

Розмова з осінню

Ти, може, скажеш, осінь золотава
(Бо це мене бентежить як людину),
Чому одних вважають мудрецями,
А інші душу сушать на скорину?

Однакові ж усі, із плоті й крові,
Та лиш поглянь: не чоловік - гібрид...
І , в створеному для добра й любові,
Зника навічно і наймення, й вид...

Який же генетичний код народу
Залишимо в доньках ми і в синах?
Вона мовчить, лиш душу ворохобить,
Настояна на тЕрпких полинах...

І, уже традиційно, вірш-відповідь Ягуара 65
http://blog.i.ua/user/479006/1225994/

Споконвіків на нашім білім світі
І ситі, і голодні біч-о-біч.
Одні себе знаходять в оковитій,
І їхня гра давно не варта свіч.

Усі ми при народженні однакі,
У кожного є вибір у житті.
Одні стають духовно голосракі,
А інші щиро слідують меті.

І ось, коли закінчиться дорога,
У кожного спитають в судний час,
Коли в одвіті станем перед Богом -
Яку залишим пам'ять після нас?

Коментарі: 58

sonce-33

Стерня тоді серденько не колола...

Стерня тоді серденько не колола
І сонце душу не пекло безжально.
Були побачення й сльоза солона
За першим втраченим коханням.

Короткі ночі, зорепадів чудо.
Під стук коліс далеких поїздів
Ридав Ромео (більше так не буде),
Чуттєвість і любов в мені будив...

Тепер вже наші діти чи онуки
Вслід потягам махатимуть рукою.
І запах матіоли, птаства згуки
Їм не даватимуть вночі покою.

І це природньо: крутиться планета -
Старієм ми, а їм ще жить і жить...
Проста циклічність, нескладні сюжети...
Але чому серденько так щемить?

Коментарі: 41

sonce-33

Я ж багато, Отець, не просила...

Не радіючи літу,
Зневаживши розуму глас,
Дисгармонії суть метушливу,
Я втікала від світу,
Батожила відліку час,
Скакуна поганяла щосили.

Але кінь спотикнувся -
Виснажливий здолано путь.
Дай же, Господи, віри і сили
На кругИ повернуться
Та спокій назад повернуть -
Я ж багато, Отець, не просила...

Коментарі: 41

sonce-33

Ворони

Позліталися ворони в зграї,
Лапи їх нагадують корчі.
Живляться паскудними плітками,
В смітті душ шукаючи харчі.

Каркають птахи на непогоду,
Трупам вони віченьки клюють.
Мовчазним горіхам твердолобим
Дроблять череп, мозок Ясний п'ють.

У бундючних темних кардиналів
Чорне горло, злісний силует.
Тож тримайтеся від них подалі -
Цілим буде мозок і хребет!

І серед ворон бувають винятки! БІЛА ВОРОНА

Коментарі: 50

sonce-33

Хочеться радості, весен і свіжості

Хочеться радості, весен і свіжості,
Вітру, кохання по вінця,
Хочеться шалу і разом з тим вічності,
Простору хочеться жінці.

Хочеться щирого, ніжного посміху,
Сонця на рідних повіках,
Щоби прокинутись якось удосвіта
З любим навік чоловіком.

Наче для пташки, що в співі хлюпочеться
Напередодні причастя,
Так небагато, виходить, і хочеться
Жінці для повного щастя!

Коментарі: 34

sonce-33

Вагітна сонцем

Змагають одне одного знайомці -
Свята і будні... Так минають дні.
Народжується в лоні сонце
І визріває осінню в мені.

Пори цієї менше світла:
Дощі в роботу дружно запряглись.
Хай злегка сонечко поблікло -
Тай менш ймовірно стало обпектись.

Хтось скаже: "Світить, та не гріє!" -
Тепло дарує сонце й восени!
І тріпотить в душі надія:
Поволі зріє осінь у мені!

Коментарі: 45

sonce-33

Подорожник з великодніми очима

Через асфальт, твердий, мов кремінь,
Тендітний пагін до людей пробився.
Наївно-великодніми, відвертими очима
На світ Господній зокола дивився.

Повз нього байдуже снували люди,
Обличчя відсторонені, усі в собі.
А він, щасливий, роззиравсь повсюду,
Чемнесенько вітався, усміхаючись юрбі.

Вже скоро подорожника не стало:
Загоїв рану чи... була ж якась причина...
На тому ж місці, під асфальтним шквалом,
З'явися інший пагін - з великодніми очима.

І ти, мій друже, в вихідний і в будень
Довбеш свій камінь серед скель німих.
І вже не думаєш, чи ти потрібен людям,
Найголовніше - знаєш, що живеш для них.

А у житті велося й далі існувати буде:
Є люди -подорожники і люди-будяки.
Через бетонний холод і байдужість
Цілющі трави проростають і квітки!

Коментарі: 66