Серая птичка молчит, смотрит в небо,
Боль не унять.
Проще для птиц разломать клетку,
Сложнее понять…
Вот обрывается стрелка секундная,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пульс к горлу бьет.
Обернулся, с грусти своей в облако, —
В добрый путь… — полёт,
Покуда,
. . . . . . . . . . . . . . глаз тебя в небесах достаёт.
Некуда ему убежать, и скрыться чудом,
От любви, от тебя…
Река неба в глаза расплескалась, а
Что осталось в груди запекло…
В каждом,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . — Пока!
Смятённое небо, и степи переплелись
В каждой строке трав…
Мечутся облака, я прижался спиной к земле…
— Уйми рану в груди земля, боль поправ.
Ожидание, точкой малою,
Меж небес теплится…
Это, неслышная меж облаков, — Ты! —
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Песня моя,
Белоснежное облако.
Далеко то ты как, — А?
Что молчишь? — Немые замерли облака…
Серая птичка молчит, смотрит в небо,
Боль не унять.
Проще для птиц разломать клетку,
Сложнее понять…

Вирусные атаки,
Газу — добавьте газу...
Мечутся Хира-симы,
Хлещут спирт, — Нага-сакэ.
Трети-я мировая...
Допьёшь спирт, —
В дребезги-бей,
На счастье... Наша жизнь.
Всё в осколки,
По указке сытой всё... власти.
Не грусти, лист кленовый,
Где от корня, вечно развилка...
Слева, — красно-багряный,
Справа — зелень в прожилках.
Палачи начистят всё зубы,
И болтать до блеска у теле...
Две недели, ещё...
Пролетели...
У порога осень и слякоть.
Так налей себе Хирасима,
Чокнись о стекло с Нагасаке...
А потом не чокаясь,
За тех... кто,
Не дожил до этой контратаки...
Вот налью кофейка,
Чтоб не спать, я...
Кока-колы как ускоритель,
Для кого Алжир и Ангола,
А кому вся жизнь отрезвитель.
И спадают листьев завесы,
Всё как есть,
На миру стоит голым.
И короли и невесты,
Мимо проносящийся город.
Радиация в моих мыслях,
Проникает в вашу столичность...
Я не яд, я голая совесть,
От того пою неприлично... е.
Если оборвусь, так струною,
Замолчу — ветры завоют.
Но держите кулачки
В пол распада,
Может обману вновь
Бабу с косою...
А коли моя песня осталась,
Даже если разобьётся пластинка,
Про себя играйте, про Нага...
Саке пейте отчаянно
Залпом...
Поминая мирный час,—
Не грустите.


© 2006[ Читать дальше... ]

"ГОРМОНИ ТА МЕТАБОЛІЗМ"

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . "Просвітились! та ще й хочем
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Других просвітити,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сонце правди показати
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сліпим, бачиш, дітям!"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Т. Г. Шевченко, "Кавказ".

Мій друг, поет, що саме ти мені хотів розповісти?
І що з того, що вже сказав, було корисно і доречно.
Бо я вмирав в степу від спраги, мов квітка без води,
А ти, замість склянки води, що дійсно в час той мав,
Завзято й щиро так розповідав про недолуге й недоречне.
В дитинстві всі ми грали в різне, — в «імена», й в «міста»…
Щоб подолати нездоланий час, що тягнеться,
Начебто так повільно для дитини, — мабуть треба вітаміни?
Та ні, то діють так на час, гормони та метаболізм… єдино.
На злітній смузі, швидкість набирає оберти, та кожен з нас,
Щоб танути миттєво, летить вже стрімголов,
На  власній долі швидкоплинній мерехтливій смузі.
Ви начебто супроти танку безшабашні пацифісти,
Лілея форму вислову, лишили свої строфи змісту.
І все — і ваша радість, злість, провина і туга,
Як шторм, та в іграшці скляній збовтана пурга.
Чи це, як тренування перед справжнім боєм,
Чи це бажання щире складні рими подолати?
Ніхто не змушує порожнє вас творити, не неволіть
Ваш час, з яким ви в ілюзорному полоні
Себе стискаєте, мов вихід не змогли знайти.
І плине час, і рими наче хмиз, здіймають дим
Та попіл від багаття. А прогорить, й нічого не знайти.
Мій друг, чи все то було варто, щоб стільки крокувати,
А після, у залишку сухому, і сенсу і причини не знайти?
Присядь, спочинь, — я розумію, що все витерпить папір,
Але поглянь, бо осінь вже на дворі… Ти відливаєш дзвона,
Але над полем лине і змовкає дзвін, що тане у багатті, —
І споруджених дзвіниць, і недоречних та порожніх дзвонів.
Кажи! — Але ковтаєш ти слова, і начебто с задишкою пихтиш,
Так, сплинув час, а що було — гормони та метаболізм.
Я епіграм давно вже не писав, за те простить, тому
Така тривала й одночасно кисла вийшла моя «міна».
Але, якщо складатиме ви форму дійсно красоти,
Не лийте ви туди порожньої води, надайте зміст,
І байдуже, нехай не кожного рядка, а на строфу єдину…

«ВЕЧІР»
.
Опускається вечір на місто,
І мороз до ранку міцніє,
Вогнів розсипалося намисто,
Що з сутінків полум'яніє.
.
Ліхтарі, незвичні на вулицях,
Мабуть відступила війна?
Але не сховати на обличчях
Слідів, що залишає вона.
.
Не вчасно завірюхи й хуртовини.
Йде сніг, але ніхто його не помічає,
Умкнулися усі у зведення новин.
Я теж тримаю кулачки за близьких,
Щоб всім зустрітись потім, після бійні,
Зима? — Нехай ніщо, нас не зупинить!
.
І час розтягнутий, мов день на цілий рік,
Все лине в прірву й нікого не помічає…
І лютий нескінчений настигає,
І знову мерзлий б’є весни поріг,
Але весни, ще в нас немає.
Червоний сніг лише, і чорний сніг…
Та кожен день гуде по неба краю.
.
Чи бачене таке, щоб взимку грім?
Щоб попіл падав, а не білий сніг...
З буйної впертості, по дурості, по злості —
Даремно, хай ніхто нам так не завадить?
Непроханих ми випровадимо за поріг,
Бо з ядом й ножами, ніхто не завітає в гості.
.
Опускається вечір на місто,
І мороз до ранку міцніє,
Вогнів розсипалося намисто,
Щось з сутінків полум'яніє...
.
*
.
«ЛЮТИЙ»
.
Лютий демон, ходить колом,
Ходить колом, несе горе…
Лютий, ти прийшов й пітьма —
Цілий рік лише зима…
.
І страхів вже давно немає,
Лиш руди круговерть одна кружляє —
Лиш гар і дим, і не відроджує себе зоря,
Ти в темряву вже навмання стріляєш,
Бо схід закрила лицемірна пітьма... і йдуть,
Придивишся, а там людей немає...
Реве батіг і мелють жорна,
Від попілу, сніг білий — чорний...
Отруєна зневірою в людей, кривава й мерзла…
.
Така, як лютий, цілий рік, одна зима.
.
І страхи сплять, а демон бродить…
І навпіл рве тендітну людяну тканину,
Якби я міг, порвав би часу й світу пуповину…
Бо скільки душ вміщає прірва ця?
І за яку таку провину довічні зими?
І скільки ще, щоб досхочу
Нажерлася та клята пітьма,
Потрібно в її жорна напоїсти?
Щоб вже її поганицю рвало…
І накопивши карми злої короб повний,
Само себе згубило споконвічне зло…
.
Лютий демон, ходить колом,
Ходить колом, несе горе…
Лютий, ти прийшов й пітьма —
Цілий рік лише зима…
.
*
.
© 2023