Дорогі мої друзі! прохання оцінити мою творчість... :)
прохання не оцінювати якість монозапису, на жаль не маю поки що можливості робити нормальні студійні записи, з аранжуванням... тому вибачайте. вважайте це чорновиком, який мені потрібно вдосконалити завдяки вам... точніше вашим рекомендаціям.:)
Отож...

Последние минуты осени
(сл. и муз. - Лара Браток (с), исполнитель - Лара Браток)

Прикосновением руки к итак
Холодному сердцу твоему
Убивает зима итак
Почти остывшую любовь твою.
Все твои слова так холодны...
Скажи, зачем нужна была я тебе?
Последние минуты осени
Праздновать не буду, очень больно мне.

Знаю, что не забуду поцелуи твои.
Знаю, что напрасно мы были так влюблены.
Ведь любовь так жестока - она длится минуты,
Но и память жестока - она длится целые годы...

Желанием увидится вновь
Я мучаюсь, в венах застыла кровь...
Если хочешь, проверь, как сердце быстро стучит,
Секундная стрелка медленнее бежит...
Обменяемся мы взглядами
И в последний раз поцелуемся мы...
Эти последние минуты осени...
Не смогу забыть, как были счастливы мы...

зима пришла нежданно и негаданно... жаль что вся эта прелесть пока еще задерживается всего лишь на несколько часов... а потом под ногами творится невесть что... прям не хочется выходить на улицу... хотя очень хочется...вообще, а вы любите зиму?я наверно люблю ее... за Новый год, Рождество и День рождения мамы... а еще за белый пушистый снег...а когда погода НИКАКАЯ... то такую зиму я не люблю... не люблю ее за холод...наверно дурацкая у меня сегодня заметка...не судите строго... просто башка уже не варит...

- Хтось сказав, а ти повірив.
- Хто сказав?
- Та не важливо.
- Що сказав?
- А ти послухай, та зберися тільки з духом.
- „Наркотичний кайф дурманить,
З кожним днем все більше манить.
Крила виростуть у тебе,
Будеш ти літать у небі.”
- „Взагалі ти тільки знай:
Жити бридко – в цьому кайф!”
-Хтось сказав, а ти й повірив,
А про наслідки спитати?
Треба ж думати і знати,
І сказати вчасно ”STOP!
Ні! Не хочу і не буду!”
Та коли вже ти повірив,
Не подумав та послухав,
Май же волю, май же розум,
До лікарні – шлях бо твій.
Запустити цю хворобу
Навіть думати не смій!
- Духовність падає в країні
І замість церкви йдуть у бар,
Щоб показать свої манери „гарні”
І випить з друзями сто грам.
Робити можна це, звичайно,
Та як же будеш ти надалі жить,
Якщо не дбатимеш про себе
Й не збагатиш духовний світ?
Не буде в нас майбутнього,
Ні в нас, ні у наступного
З прийдешніх поколінь.
Та щоб не сталося цього
І щоб життя було прекрасне,
Духовний світ свій збагати,
Забуть про злість, ненависть, гордість
І світлий промінь визнай ти!
- Ми стоїмо на роздоріжжі:
Як бути нам і далі що робить?
Бо час іде, час не стоїть на місці,
Із часом змінюємось й ми.
І може, наше покоління
Прийшло для того,
Щоби щось зробить!
- Щоби у світі не було такого,
Коли комусь нема де жить,
Що їсти, пити і вдягати,
І де на це все гроші взяти!
- „Колись були часи,-
- Все згадують батьки минуле,-
-Була робота, дах над головою,
Ніхто не бідував тоді,
Не бомжував і не просив грошей.
Був хліб, було й до хліба вдосталь всього...
А що ж тепер?”
- Перед нами питання стоїть:
Як проблему трудову розрішить?
Як влаштуватись на роботу,
Коли немає де робить?
- В одного у кишенях євро
Й долари, рублі...
А в іншого гуляє вітер,
Ще може, інколи копійка забряжчить.
- То якже нам проблему бідності рішить?
- Ми думали-гадали довго
І вирішили, Ось як треба нам зробить:
- Побудувать притулки для ночівлі,
Не відвертатись від людей таких!
- Допомагайте, хто чим може!
- І якось вийдемо із криз оцих!
- Багато ще проблем ми не розкрили,
- Одна із них Чорнобильська АЕС,
Де стався вибух нелюдської сили,
- І досі відчуваєм вибух цей!
- Укрила хмара всю Європу.
- Радіаційна зона навкруги,
Дерева сохнуть і тварини гинуть,
- Квітки схиляються до хворої землі.
- Імунітет слабкий стає,
Болячка всюди дістає!
- Та поки наш народ сидить, сумує,
Проблема вирішення потребує!
- Поменше атомних гігантів,
Побільше сонячних та повітряних станцій!
- За мирним атомом посилити контроль:
У цьому полягає наша роль!
- І головне, щоб йшли ми всі юрбою
За наші ці права своєю боротьбою.
- Багато проблем існує у світі:
Війни, Чорнобилю і бідності,
Наркотиків, води забруднення,
Але ж є проблем цих вирішення.
- Щоб не сталося війни,
Другу руку протягни.
Ти скажи, кричи щосили:
„Ні війні!”
- Та „Геть війні!”
Треба знищити всю зброю,
Хай палає у вогні!
- Мир панує на землі
І здорові люди всі,
- Лише там живеться добре,
Де тече прозора річка
Без мазути, без відходів,
- Де стоять фільтри заводів.
- То ж давайте усі дружно
По будуєм світ новий,
- У якому панував би
Дух краси
- І добрих дій!

Лаура Браток, Ірина Отінова, Юрій Бржечко

Немає нічого живого без мертвого…

Не буває дня окремо без існування ночі…

Школу я закінчила на відмінно
І буду навчатись й надалі сумлінно.
Вся справа оця не в оцінках сама,
Просто в житті є корисна вона.

Терпіння, бажання і праця, що плідна,
Формують людину, суспільству потрібну.
У наші часи тільки розум – то сила,
Та вміння для розуму – справжні є крила.

А вміння – це вчення: ось вся таємниця,
То ж має в нас бути знання, немов криця.
Закінчили школу – гайда в інститути,
А вже після того – у справах відбутись.

І всім працювати на благо країни,
Бо то дорога нам усім Батьківщина,
Бо тут нам належить по-справжньому жити,
А потім і цілі родини створити.

Так от і я буду й надалі навчатись:
І вступ в академію на меті мати.
Подейкувать будуть подекуди люди:
„Студентка! подумаєш, теж таки, де ж там!”
Та я їм в отвіт буду гордо казати:
„Студентка! Так, любі панове, студентка!”

Лаурка Браток (с)

Ну ось і все...
Ми вже не підемо до школи.
Тепер наш шлях
Проліг до інших місць.
Ми ідемо такі поважні, горді,
Постава "струнко":
Геть, не підійди!

Та що казати?
Вже зовсім дорослі
Й упевненості не бракує
Ні у сьогоднішнім,
Ні в завтрашньому дні.

Спокійним кроком,
Зважено, обдумано
Ступаємо ми на новий поріг,
Таким рішучим кроком
Ідемо ми до нашої мети.

Ми не питаєм у майбутнього:
Чи вірним шляхом
Будемо ми йти?
Бо кожен з нас
Зробив свій вибір,
Яким би важким він не був,
Тому й крокуєм впевнено
До нам важливої мети.

Ми вже не підемо до школи...
Тепер дорога повела нас в інший дім.
Ми стали всі студентами,
Ми стали всі дорослими людьми...

Лаурка Браток (с)

Chorus:
Have we a time?
Have we a time to save our relations?
Have we a time?

I haven’t words to say to you…
It’s so very important to me, that all we have feeling…

Refrain:
You can not believe me now,
But how I may to say all these words
That I have in my soul?..
It isn't that day, it isn’t that night
To say “I love you so much”…
And if you say some little word “no”
I’ll be so unhappy,
‘cause my heart will be braking…

Can you feel my ache in yourself?
How many time I must to wait your word, your answer?

Refrain…

How we can to save our relations?
We were best friends, but now who we are?

Chorus…

Refrain…

L. Bratok (c)

Чомусь життя таке коротке ...
Чомусь спішать кудись усі ...
Лише для тебе все скінчилось ,
Й проблема часу більше не твоя тепер...
Чим завинив ? У чім провина перед Богом ?
Хіба ж є Бог , коли Таке він допустив ?
Страшні птахи злетіли понад ставом ...
А спогади про тебе все не погасають ,
Живеш у серці , немов і не вмирав зовсім ...
Чомусь життя таке коротке ...
Чомусь невпинно поспішає в безвість час ...
Лише для тебе все скінчилось ,
Лежать в могилі - ось нове призначення твоє …

Л.Браток(с)

                1.
Вспомнишь однажды :
Мы виделись дважды –
В прошлом апреле
И в прошлом марте .
Как же с тобою
Нам встретиться в мае
И не прощаться ,
Как было уж дважды ?

припев:
Время промчалось ,
Минута к минуте . . .
Мы были вместе
В объятьях друг друга . . .

Третья попытка
Встретиться снова . . .
Как жить друг без друга ?
Сказать это слово . . .

Люблю . . .
 
                        2.
Не шути так со мной , не шути ,
Ещё не знаешь ты цену любви .
Играть конечно проще , но знай :
Неосторожность разрушит весь рай .
Каплей разлуки разбавим мы чашу ,
В которой хранятся чувства все наши ,
Может однажды вскипят в этой чаше
И мы вернёмся друг к другу однажды . . .

припев...

Л.Браток (с)