Повсякчасно шукаючи відповідь,

Ми блукаєм в тенетах життя.

І уже несила нам вибратись.

І вже мрієм про забуття.

А та відповідь ближча не стала

Від ста тисяч безсоних ночей,

І надія, така занепала,

Не розпалює пломінь очей.

А ми далі все йдем і спіткаємось,

Розбиваюче серце у кров.

А ми далі ідем і ховаємось,

Коли поряд проходить любов.

Йдем, очі вп'яливши в землю, зітхаючи,

Вже забувши, навіщо живем,

Все спочатку щораз починаючи,

Сподіваючись на ліпше ... тихцем.

Завтра я начинаю новую жизнь,
Завтра я буду должен забыть тебя.
Чтобы дать право новой любви на жизнь,
Завтра я буду должен забыть тебя.

Я буду должен научится заново жить,
По-новому смотреть на этот мир,
Я буду должен снова учится любить,
И отпустить того, кого так долго любил.

Завтра я скажу "привет", но уже не тебе,
Завтра я улыбнусь по-другому,
Но ты будешь рядом со мной в каждом сне,
Ты будешь в небе, моею Луною.

Завтра я разобью мечту,
Я буду должен, простится с судьбою,
Я потеряю из вида звезду,
Ту, что я называл "Весною".

Завтра я буду должен открыть глаза,
Завтра я посмотрю на мир иначе,
Завтра я буду должен забыть тебя,
Завтра уже ничего не значит…

А я колись кохала, дивилась і мовчала Хотілося до тебе бути ближче Хотілося сказати, що люблю Тепер такого я не зроблю ... Я буду мать свое кохання Лиш треба трохи почекати І буду з возиком гулять Його катать, його кохать... Очі в очі, крок за кроком Будем разом вчитись жити Долоня в долоні, носик до неба Більше нічого мені і не треба...(C)

Как трудно бывает сказать "Люблю",
Когда не хватает воздуха, сил.
Но с ним не сравнится сказать "Ухожу",
Когда ты на самом деле любил.

Просто уйти может каждый,
Но подумай, куда ты пойдешь?
Из жизни нельзя уйти дважды,
Но, жаль, слишком поздно ты это поймешь.

Уходи! Но помни о прошлом.
Уходи! Но знай, что вернешься.
Уходи! Если все слишком сложно.
Уходи! Все равно же вернешься…

Как сложно бывает сказать "Прощай",
Когда ты не хочешь уйти.
Как страшно сказать одно слово "Прощай",
Когда хочется крикнуть "Прости!"

Уходи! Забудь о вчерашнем.
Уходи! За тобой никто не заплачет.
Уходи! Как бы ни было страшно.
"Прости!" – ты хоть знаешь, что это значит?!

Ось він, момент слави.
Ти в центрі, в центрі уваги.
Ти піднявся на вершину,
Ти зумів подолати перешкоди,
Зумів уникнути зневаги і ось,
Твій момент слави!!!

Секунди, хвилини і навіть години!!!
Вони всі твої, кожен момент тепер належить тобі.
Вона наповнює твої руки, твої очі, твій мозок.
Ти розумієш, що все позаду
І віддаєшся океану почуттів.
Він несе тебе понад хмарами,
Понад небом, понад усім.
Ти став вище за всіх,
Ти змусив згаснути велич найкращих.
Тепер ти сам належиш до них,
До найкращих...

Та твоя слава найсолодша, адже ти останній.
Ти вважатимеш себе найкращим доскону,
Вони вважатимуть тебе найкращим вічно.
То твій шанс прибрати світ до своїх рук
І, що ти робитимеш? Що скажеш тим,
Хто не зміг сягнути вершини,
Що скажеш тим, хто лишився позаду?
Тепер ти наврядчи зможеш подивитись на все це збоку,
Бо це стало невід'ємною частиною тебе, це стало тобою.
Ти був ніким, не бачив жодних перспектив,
Не міг збагнути життя, та й наврядчи ти знав,
Що абсолютно невластний над ним.
Ще вчора ти не бачив далі власного двору,
А тепер ти заглядаєш за горизонт,
Бачиш те, про, що інші тільки мріють... ти Ангел.

Однажды ты проснулся Богом,
Однажды ты сказал слова.
Те, что открыли все дороги,
Те, что услышала судьба.

И все, что сделал Он за семь,
Ты завершил за день всего лишь.
Ты на Творца отбросил тень,
Хотя ты ничего не стоишь.

Однажды ты проснулся Богом,
И понял смысл скрытых тайн,
Но содрогнулся пред порогом,
Когда лицо судьбы узнал.

Ты подарил народу веру
И сам же от нее отрекся.
Ты предпочел забвенье делу
И вот на этом ты обжегся.

Судьба свела тебя с Отцом
И шанс дала тебе на то,
Что бы побыл хоть день Творцом
И понял чувствами Его.

Сідає батарея в моєму телефоні,
І кров ритмічно стукає у скроні.
Ти задала таке складне питання
І я згадав минуле, думаю - востаннє.

Ти розбудила спогади сумні,
Ти розбудила те, що у душі
Давно спокійно собі спало,
Те, що я забув, бо заважало.

Ти зачепила щось, щось потаємне,
Як виявилося згодом – недаремно.
І, подивившись глибше, у основу,
Я все переосмислив… знову.

В якийсь момент хотілося кричати,
А в інший просто - помовчати.
Часом хотілося зробить і те, і інше,
А відчуття ставало все сильніше.

Тоді, здається, я відверто відповів,
Тоді я написав всю правду.
«Навіщо написав, навіщо це зробив?» -
Це питання вічне і воно назавжди.

Я згадую, як я стояв бездумно,
Як було самотньо, холодно і сумно…
Ось з чого все це почалося,
Чи це мені приснилося, здалося?..