Я ніч ціджу мов кит планктон –
Скрізь зуби,
Гуляє погляд мій
На поводку,
Слова перебирають мовчки
Губи
І літери ховаються
В рядку.
І десь в рядках,
Поміж чорнильних зойків,
Зустріти можна навіть
Позитив.
Вже сон втомився гнати мене
В койку
І під вікном –
Кохання у котів.
А де б мені таку дістати силу,
Таку непереборну часом міць,
Аби донести гідність до могили,
Не спокусившись звабою дрібниць?
Щоб я зумів пройти свою дорогу,
Ковтаючи трудів гарячий піт,
Побачити в кінці, нарешті, Бога,
І повернути даний Ним кредит.
Холодний погляд. Сигарета.
Тремтіння втоми на чолі,
Навіщо, пані, Вам планета?
Що Ви забули на Землі?
Дістали де Ви стільки сили,
Що я не бачу Ваших сліз?
За що забрали Ваші крила
І з неба кинули униз?
Можливо, Ви на мрію схожі,
На сенс у жаданій судьбі,
Але я Вас не потривожу,
Бо мрійник з мене так собі…
В тих самих снах, де все було не так,
В тих самих снах, де все було нівроку,
Де всі слова були такі глибокі,
І від думок ховався переляк,
Де на доми, дерева і дроти
Туман уранці вішає сорочку,
В тих самих снах живеш предивна ти,
І поливаєш квіти у садочку.
мал. - Садові ворота у Вітеї (Клод Моне)
Жовті дні уже близько.
Тліє літечка трут.
В небесах боцюнисько
прокладає маршрут.
Водить полем дорога.
Десь гукає село.
Все на місці у Бога,
як і вчора було.
Боцюн – лелека.
фото автора
Стирається місяць,
Міняються фази,
Видзвонюють зорі
Благенький мотив,
Ще трохи –
І більше не буде образи,
Залишиться тільки один
Позитив.
Він змиє все денне,
Він змиє буремне,
Він змиє печалі
Лісів і полів,
Залишиться тільки одне,
Незбагненне,
І зватися буде
Безоднею снів.
А вчора обіцяли прохолоду,
Красивий сніг на заспанім гіллі,
Якусь неординарну насолоду,
Крихкі морозні дотики на склі,
Кришталь калюж, великі кучугури,
Небесний синій погляд вдалині,
Та інші чудеса температури,
А зустрічались люди крижані…
