хочу сюди!
 

Ирина

35 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «ukraine»

A Look Back 1992

Ukraine Finds 'Active Independence' Despite Military and Other ObstaclesBy STEVEN ERLANGER, Published: September 6, 1992

KIEV, Ukraine— The Ukrainian Defense Ministry began like a revolutionary cell, with three officers. In the months after Ukraine's declaration of independence on Aug. 24, 1991, President Leonid M. Kravchuk and the present Defense Minister, Gen. Konstantin Morozov, began a series of quiet visits to Soviet military bases.

A sovereign Ukraine would emerge from the collapsing empire, they told senior officers, and an independent army would be central to the new state. Anyone willing to take an oath of allegiance to Ukraine would be guaranteed his job and full pension and other rights, including citizenship.

These visits increased as the Soviet Government disintegrated, and by the end of January 350,000 servicemen and a large majority of officers in the three Ukrainian military districts had taken the oath.

By the time the Russian President, Boris N. Yeltsin, and the Commander in Chief of the Commonweath of Independent States' armed forces, Marshal Yevgeny I. Shaposhnikov, could pay much attention, an important part of the Soviet military had been pulled out from underneath them. A Message for Moscow

While the leaders of other non-Baltic states seemed to dither, Ukraine's prickly and intense commitment to sovereignty and independence had never been more obvious, or effective.

Ukraine, the second most populous former Soviet republic after Russia, has considerable economic and political problems at home. But the new state continues to define what sovereignty means to the rest of the artificial commonwealth, and it is trying to insure that Russia, however reluctantly, gets used to the idea. And with nearly the population of France, a sizable army and considerable natural resources, Ukraine will be a significant regional and European power.

The commonwealth was created with Ukraine in mind, since Kiev insisted it would not join any structure that called itself a state or contained any "center," as St. Petersburg and Moscow had been for the Russian and Soviet empires. The commonwealth would be an association of equal and equally independent states, Mr. Kravchuk insisted, or it would be nothing.

This has been the basis of Ukraine's policy of "active independence," said Yuri A. Sergeyev, the Foreign Ministry spokesman. "We reject any Russian desire to retain a single unified political, military, economic or financial space," he said. Many Areas of Conflict

But in Kiev's struggles with Moscow over the Black Sea Fleet, now to be run jointly, somehow, until the end of 1995, and over Crimea, ceded to Ukraine in 1954 and now granted a form of autonomy, there are many areas for misunderstanding and conflict.

There are also disputes over Ukraine's intention to abandon the ruble and create its own currency, over the extremely slow transfer of bank payments between Russian and Ukrainian enterprises, and even over the prices to be paid for what has suddenly become international trade.

Mr. Yeltsin and Mr. Kravchuk have worked hard to defuse these problems, but each is struggling with more hot-headed nationalists. No Ukrainian forgets that within two days of Ukraine's independence declaration, a Yeltsin spokesman said Russia reserved the right to review its borders with all states of the former union except the Baltics, despite a Ukrainian-Russian treaty signed the previous November guaranteeing territorial integrity.

Mr. Yeltsin's Vice President, Aleksandr V. Rutskoi, regularly insists Russia has the right to defend Russian-speakers outside its borders, a discomfiting thought here, where there are at least 7 million and perhaps 11 million ethnic Russians out of a total multi-ethnic population of some 53 million.

Russian troops have been engaged in fighting in Moldova, in support of a separatist enclave, even though Moldova does not border Russia at all, but Ukraine. And most Russian officials, if pressed, say they believe that Ukraine and Belarus will both come back, one day, into Moscow's embrace.

Ukrainian nationalists, for their part, become outraged over reports of discrimination against Ukrainian sailors of the Black Sea Fleet, and they tend to see the meddling hand of Russia behind every problem.

"Russia simply can't put up with the idea that we're an independent state," said Maj. Aleksandr M. Kluban, the Defense Ministry spokesman. "They do it formally. We recognize them as a great power, but they still don't treat us as an independent, sovereign state."

But Ukraine, whose new Foreign Ministry has at least some diplomats with United Nations experience, has made great progress in carving out a coherent foreign and military policy.

Eight months ago, Ukraine's stance seemed to frighten the West, nostalgic for an orderly union and a single command over nuclear weapons. But Mr. Kravchuk has promised that Ukraine will be a neutral and nonnuclear state, has signed all appropriate international treaties, and handed over Ukraine's several thousand short-range nuclear weapons to Russia by May 7, two months earlier than scheduled.

While Mr. Kravchuk insists Ukraine keep "administrative control" over its 176 long-range nuclear missiles, so far the term is only rhetorical, Ukrainian officials and Western diplomats say. Ukraine cannot fire those weapons on its own, and real control over them is retained, as agreed, by the central commonwealth nuclear command.

Under the Strategic Arms Reduction Treaty, Ukraine must eliminate 130 of these 176 weapons in the next seven years, but Mr. Kravchuk has promised to get rid of them all by the end of 1994.

A request by Ukraine in May that Washington give it a security guarantee was rebuffed by Secretary of State James A. Baker 3d. Mr. Baker told Mr. Kravchuk that Ukraine's best security guarantee was to act like a sovereign state and become quickly immersed in international organizations and treaties.

Ukraine has taken that advice, sending 420 soldiers on a difficult United Nations peacekeeping mission near Sarajevo, where several Ukrainians have already been wounded or killed. "They risk their lives," Major Kluban said. "But it's for the dignity of the state."

Ukraine wants to join the European Community, but given Turkey's experience, that is not likely to happen soon. Negotiations are planned or under way to enter the Council of Europe and the European Parliament, and Ukraine will sign existing conventions on human rights, consular affairs and so on. Ukraine also sees some protection in Western investment, and has passed a liberal foreign-investment law.

Some Ukrainian legislators, like Mykhailo M. Horyn, leader of the Ukrainian Republican Party, say they may oppose ratifying the Strategic Arms Reduction Treaty and the Nuclear Nonproliferation Treaty when Parliament returns this fall, because Russia continues to make threatening noises over Crimea and the Black Sea Fleet and is accused of stirring up Russian nationalism around Donetsk and Donbass. Ratification Is Expected

"No state guarantees us security," Mr. Horyn said. Speaking of Ukraine's transfer of nuclear weapons to Russia, he said, "The biggest nuclear state in Europe is disarming, and taking its nuclear weapons to a neighboring state that says it may reconsider our borders."

But Western diplomats agree with First Deputy Prime Minister Valentin K. Simonenko that the treaties will be ratified anyway, if only because Mr. Kravchuk's own credibility, let alone that of the new state, depends on it.

Mr. Sergeyev, the Foreign Ministry spokesman, said the military was drafting a new doctrine to fulfill its tasks as a regional, not a strategic power.

Military officials say the army will be smaller and, in time, all-volunteer. There were 800,000 to a million troops on Ukrainian territory; Major Kluban would not say how many have taken the oath to Ukraine. By 1994, the armed forces will be reduced to about 420,000. By 1998, they should be halved again, he said, to between 220,000 and 260,000, which is all Ukraine needs or wants.

A sense of the larger problem with Russia can best be seen in the negotiations over the 300 or so ships of the Black Sea Fleet.

Mr. Yeltsin and Mr. Kravchuk finally agreed to negotiate to split the fleet, and Moscow suggested 40 percent for Ukraine. The percentages were less of a problem for Kiev, since some ships are outdated or useless to Ukraine, than was the definition of how percentages would be applied.

Russia insisted, Major Kluban said, on dividing up everything, including the entire coastal infrastructure, while keeping the main base of Sevastopol. But Ukraine rejected the idea as an infringement of sovereignty. Instead, Kiev offered to rent Russia what it needed, including Sevastopol, until Moscow could build its own Black Sea base.

But Mr. Yeltsin has his own nationalists. The flight in July of a small coast guard ship from Crimea to Odessa, because the Ukrainian officers claimed discrimination against them, threatened a larger conflict.

At their summit meeting on Aug. 3, however, Mr. Yeltsin and Mr. Kravchuk found a better way out, which was to postpone the whole messy business until the end of 1995 and put the fleet under their joint personal control until then, with new symbols and flags.

What those would look like, or how two military commands would share telephones and patrols, was left to "experts" to decide. The Ukrainian Defense Ministry's first reaction was shock. But it was another example of Mr. Kravchuk's skill at preserving the symbols of Ukrainian sovereignty, while understanding that Moscow and Kiev are condemned to get along if either government is to survive.

Photo: President Leonid M. Kravchuk of Ukraine, who has promised that his country will be a neutral and nonnuclear state. (Efrem Lukatsky for The New York Times) Map of Ukraine highlighting Kiev

Марш проти іммігрантської злочинності у Харкові

За останні декілька років Харків
перетворився на столицю мігрантів та мігрантської злочинності. Нахабні
чужинці створюють етнічні банди та окуповують цілі райони міста і
наводячи в них свої порядки. Кавказці, в’єтнамці, араби, нігерійці
вважають себе господарями нашого міста. Праві сили Харкова тривалий час
ведуть боротьбу з непроханими гостями, незважаючи на кришу яку мають
чужинці в обличчі місцевої влади та силових структур. 

19 грудня був намічений марш який повинен був об’єднати правий Харків в
боротьбі проти мігрантської злочинності. Організатором акції був
“Патріот України” та наші побратими з “Сопротивление” і правих
фанатських об’єднань: “United-Kharkiv”, La Guardia та ін.

З самого початку марш викликав спротив зі сторони місцевої влади та
“силовиків”, але ані спроби міськради заборонити акцію, ані залякування
“сбушниками” правої молоді не зупинили націоналістів. 19 числа
здавалося що навіть погода проти нас. Штормове попередження у Харкові,
сильний вітер, мороз та заметіль додали акції нордичного настрою. До
останньої хвилини кожен сумнівався в масштабності маршу, але біля 17.00
на ст. метро “Ботанічний сад” зібралося близько 600 чоловік. Початковою
точкою маршу це місце було обрано невипадково, адже ця станція метро
знаходиться поряд з місцями скупчення нелегалів. Звідти націоналісти
рушили центральними вулицями міста вигукуючи антимігрантські гасла .
Потужні голоси сотень бійців розрізали в цей вечір холодну темряву
вечірнього міста, а зустрічні люди немов зачаровано дивились на них.
Злякані мігранти намагались триматись подалі від колони, і відразу
ховались при її наближенні. 

По ходу маршу симпатичні дівчати роздавали газети та листівки що знайомили перехожих із загрозою міграції. 

Кінцевою точкою нашого маршу була площа Конституції. Погода не сприяла
проведенню довгих мітингів. Провідник коротко описав ситуацію з
мігрантами і зазначив що єдиним шляхом до перемоги є об’єднання всіх
правих сил у боротьбі з окупацією. Після цього марш завершився збором
коштів на допомогу ув’язненим побратимам. Акція всім запам’яталась
загальним бойовим і побратимським духом. Закінчилась акція виконанням
гімну України.

Ми впевнені що цей марш об’єднав всіх харківських правих в боротьбі за нашу країну і наше місто.

Україна уклала великий контракт на постачання зброї до Іраку

Україна уклала перший із серії масштабних контрактів на постачання озброєнь до
Іраку обсягом понад $ 550 млн., заявив перший заступник секретаря Ради
національної безпеки і оборони Степан Гавриш.

За словами Гавриша, з української сторони контракт укладено дочірнім
підприємством держкомпанії Укрспецекспорт - держпідприємством
Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес. 


Контрaкт передбачає постачання протягом 3-3,5 років понад 400 одиниць
бронетехніки, зокрема БТР-4, близько 10 літаків Ан-32, а також
проведення послуг з ремонту авіаційної техніки. 

Гавриш заявив, що в реалізації контракту візьме участь понад 80 українських
підприємств, у числі основних виконавців контракту виступить Харківське
конструкторське бюро з машинобудування ім. Морозова і держпідприємство
Завод імені Малишева. 

За даними Гавриша, робота над укладенням угоди почалася близько трьох
років тому і стала "логічним продовженням" участі України в миротворчій
місії в Іраку. Він також зазначив, що в числі потенційних
постачальників озброєння іракській стороні розглядалися, зокрема, Росія
і Польща. 

Гавриш також висловив жаль стосовно позиції Кабінету міністрів, через яку, за
його словами, у певний момент переговори з іракською стороною були
припинені і заблоковане підписання гарантійного листа уряду під
контракт. 

Як повідомив заступник генерального директора держкомпанії з експорту та
імпорту продукції і послуг військового та подвійного призначення
Укрспецекспорт Олександр Коваленко, підписаний контракт - перший із
серії угод, що готуються з іракською стороною. "Є проект, над яким ми
працюємо, який буде мати своє продовження", - сказав він. 

Він
висловив надію, що підписання таких контрактів цієї серії можна
очікувати вже до кінця року. Коваленко також визнав некоректним на
даному етапі уточнювати загальний обсяг операції, що готується, проте
не став спростовувати озвучену ЗМІ суму в $ 2,4 млрд. 

Він особливо наголосив, що укладання контракту на постачання нової
продукції українських виробників забезпечить розширення присутності та
зміцнення позиції України в регіоні. Він уточнив, що в рамках
контрактів, які готуються, передбачено поставку, в тому числі, нового
українського танка Оплот. 

Згідно з орієнтовними оцінками держкомпанії, прогнозне зростання експорту
озброєнь і послуг військового та спеціального призначення України в
2009 році оцінюється в більш ніж 10%. 

Раніше Дело з посиланням на думку експертів повідомило, що у виборі Іраком
української військової техніки не останню роль відіграла позиція США.
Постачання українських танків і літаків буде фінансуватися за рахунок
коштів, виділених Вашингтоном у рамках переозброєння армії Іраку.
Усього США виділили на цю програму $ 3 млрд., з них $ 2,48 млрд.
дістанеться Україні.

Чужинець-іммігрант - друг комуніста

Почнемо здаля. Всі знають, що
українські комуністи  страждають на кризу жанру. Нащадкам Леніна та
Троцького страшено бракує креативу. Особливо  їхньому київському
різновиду. Варто лишень згадати мляві та відверто  карикатурні спроби
комуністів зірвати марш УПА-2009 у київському середмісті. 
 
Ось і  вирішили у верхівці КПУ змістити зі своєї посади  теперішнього
керманича  київського міському  Юрія Сизенка  та закликати на його
місце більш  вигадливого «таваріща». Таким вважають вождя одеських
червоношкірих команчів, нардепа та головного «українського» комсомольця
– Євгена Царькова. Нагадаємо, що на  руках цієї людини кров нашого
побратима Максима Чайки. Себто з «креатином» у Царькова все гаразд –
вбивця Максима є членом ЛКСМУ.


Втім, це далеко не єдина «заслуга» Царькова. Він приятелює, щоб не сказати
більше, з представниками курдської громади Одеси. Неодноразово він
обіцяв представникам цієї «пригнобленої нації», які є далеко не бідними
підприємцями у Південній Пальмирі різні преференції. Мовляв, допоможіть
мені грошима, а я пролобіюю ваші інтереси в укрпарламенті. Що ж, це
достатньо звичаєво для ліваків – захищати  іммігрантів. До того ж,
грошолюбство «таваріща» Царькова та його дружба зі знаним
багатієм-українофагом Марковим є загальновідомими речами. Непокоїть
інше – одеські курди плотно зав'язані  на таку терористичну структуру
як Курдська робітнича  партія. Кажуть вони боряться за свободу. Але до
чого тут Україна та українці до їхніх проблем?

Ба, навіть, 27 листопада 2009 року, Царьков у геть недешевому одеському
нічному «Метроном» прийняв участь у святкуванні 21-ої річниці
заснуванні Курдської робітничої партії. До того ж, більшість одеських
курдів займаються аж ніяк не чесним зароблянням грошей, а
наркоторгівлею та рабством. Царькову потрібні гроші, а курдським
бандитам та терористам – надійний «дах» на рівні депутата ВРУ.

Саме таку людину поплічники Симоненка хотіли б бачити на чолі столичних
комуністів. У тому числі і для протидії українським ультраправим. На
його витівки з курдською шпаною та на незрозумілу «алхімію» з тима
грошима, які виділяло міністерство сім'ї та молоді для ЛКСМУ, комуністи
воліють заплющити очі. Що ж ласкаво просимо до Києва, «таваріщ»
Царьков. Сумно вам тут не буде. Ми це вам гарантуємо. 

Звіт з акції проти імміграції у Луганську

6 грудня 2009 року у Луганську
пройшла хода проти імміграції. Акція була ініціована Луганським
Осередком ВО "Свобода". Також були присутні гості із Києва. Кількість
учасників 200-250 чоловік, в основному студентська молодь. Маршрут ходи
пролягав від Українського Драматичного Театру до пам’ятника Т.Г
Шевченку. Велику роль у ході відіграв Луганський Осередок "Патріот
України", що по суті був ядром ходи. "Патріотом" задавався тон акції,
дисципліну та основні гасла. 



Акція
звісно викликала резонанс, тим паче, що кількість робітників міліції
була доволі вражаючою, що рішуче охороняли наметове містечко бютівців
від розпалених учасників ходи. Біля пам’ятника Т.Г.Шевченку хода
зупинилась, виступили представники деяких організацій націоналістичної
орієнтації, завершилось усе виконанням Гімну України. Бійцями
Організації була проведена агітаційна робота. Відразу ж знайшлось два
десятки зацікавлених. Бійці почули багато компліментів від учасників за
дисциплінованість та гідну українського націоналіста виправку. 

Що
ще раз каже про те, що ми набираємо популярності серед Українців, що
люди розчаровані у всіх політиках та шукають принципову Силу, що не
номінально, а фактично стоятиме на варті Nації! Тому ще раз скажемо –
не спинити Ідею, час якої прийшов! Майбутнє належить нам!

Захист Катерининської церкви в Чернігові

7 грудня православні відзначають свято Св.
Катерини. В Чернігові знаходиться чудовий храм Св.Катерини, навколо
якого вже декілька років продовжується конфлікт між УПЦ КП і УПЦ МП. Як
відомо, ще 2006 року за наказом місцевого губернатора церква була
передана громаді УПЦ КП.

 
Нині там правляться
служби, а поряд з храмом розташована «палатка» УПЦ МП в знак протесту
та на захист так званого «істінного православія». Вдень 7 грудня до
Чернігова мав прибути Патріарх УПЦ КП Філарет для проведення святкової
служби в храмі. Ввечері 6 грудня стало відомо, що біля «праволавной
палаткі» МП зібралась незрозуміла молодь, а пізніше і те, що вхідний
замок до храму зламаний і всередину не можна потрапити.
 
Надійшла
інформація, що на ранок мають прибути «православниє» з Києва, щоб
зірвати приїзд Патріарха, а вночі можливі й інші провокації навколо
церкви. Зважаючи, що Катерининська церква - це святиня Nашої Nації в
Чернігові, Організація не могла бути осторонь.
 
Тому
бійці чернігівського осередку «Патріоту України» та інші націоналісти
організували чергування біля церкви впродовж ночі з 6 на 7 грудня чим,
напевно, спровокували приїзд певної кількості правоохоронців з різних
структур. Ніч пройшла спокійно, без жодних провокацій. Вранці патріоти
дочекались приїзду Патріарха і після входження його до храму зняли
пост.
 
Організація «Патріот України» і надалі готова захищати українські святині від українофобських елементів!

Акція проти імміграції у Луганську

На сьогодні Українці як Нація вимирають темпами найшвидшими в Європі. Через Україну проходять мільйони іммігрантів, сотні тисяч яких щороку осідають в Україні. Українці втрачають робочі та житлові місця завдяки міграції. 

6-ого грудня у Луганську відбудеться акція проти імміграції. Збір о 13-00 біля Драмтеатру.

Прийди та покажи свою позицію! Луганськ має особливий статус, тому що саме через кордон із РФ у Луганській області проходить багато іммігрантів. Прийди, та висловись, Українець!

http://www.sna.in.ua/action/41-akcija/526-2009-12-02-16-55-58.html

Павлоград у боротьбі

http://www.sna.in.ua/news/1-ua/525-2009-11-30-02-14-15.html

Перелам у душі Юрія Щербака стався 2004-го… Жив чоловік собі, жив – класний інженер-будівельник, неодноразовий лідер різних престижних конкурсів, на кшталт «Гвардія бренду», авторитетний спеціаліст і топ-менеджер, керував собі підприємством, робив улюблену роботу, мав кохану родину – і ось почав ставити собі незручні питання: 

- маємо гасло «Відбудуємо Україну!» - а чи усі осягають, який глибокий зміст у цьому? 
- кажемо, що торгівельна марка «БудМайстер» гарантує відбудову України, - а чи всі саме так розуміють зміст нашої гарантії? 
- а чому не всі? а що треба зробити, аби «всіх» - побільшало? 
- а хто ми є? якщо українці – то які вони, ці українці – і якими мають бути, аби відповідати цьому високому імені? 
- і що таке Україна: Богом дана вільним людям вільна земля, а чи простір для полювання зграй антиукраїнських, антидержавних хижаків? 
Почав шукати відповідей, і чим більше знаходив, тим очевиднішими ставали прості істини: хочеш покращити світ – почни із себе; хочеш стати українцем – живи по правді, живи у чистоті, не допускай компромісу, насамперед, із власним сумлінням, а далі – і з цілим світом… 
Друга в Україні компанія з виробництва будівельних матеріалів почала на очах набувати українських форми і змісту… Провідні споживачі продукту ТМ «БудМайстер» - на Донбасі, тож менеджери компанії з продажу питалися, чи розуміють співрозмовники українську мову? Мовляв, бізнес є бізнес, як треба – поступимося, перейдемо на російську… 
Аж жодної потреби! – казали донеччани. Навпаки, чим «україннішим» ставав «БудМайстер», тим більше це подобалося контр-агентам від Криму, Харківщини і Донеччини - до Волині і Галичини… 
З’ясувалося, що українськість компаній «БудМайстер» є ще й напрочуд потужною рекламою! Змінені упаковка, спецодяг, стиль спілкування, навіть самого корпоративного буття поширили про ВАТ «Павлограджилстрой», ТОВ «Фабрика будівельних сумішей» та ТОВ «Фабрика дверей» славу не тільки надійного, але потужного й шляхетного партнера у справах. 
Змінювалися й люди. По підприємствах дедалі впевненіше лунала українська мова, і не кострубата, калькована з московської, «канцелярита», а вишукана, питома, правильна! Оновлювалася і приживалася було вже зовсім затоптана у небуття термінологія, власними силами готувалися посібники з виробничого навчання для робітників: «Основи економіки», «Українське ділове мовлення і термінологія виробництва будівельних матеріалів та будівництва», технологічні регламенти, інструкції, тощо… 
Українськими ставали і будні, коли дрескодом компанії став саме національний стиль, запроваджений і заохочуваний Юрієм Щербаком, і корпоративні та державні свята… 
Люди стали цікавитися історією, шукати правдивих джерел інформації про свій рід та народ, про себе і свою Україну… Люди почали ставати вільними, щирими, чесними… Це важкий душевний труд – і не кожному під силу щомиті «вичавлювати із себе раба»… 
Найменше процеси, що відбувалися на підприємствах «БудМайстер» подобалися наглядовій раді на чолі з Ігорем Слюнковим, сином окупанта і окупантом України; та у складі акціонерів Олександра Бутенка і Олександра Пашковського… Настільки не подобалося, що з е-майл дебатів І. Слюнкова та Юрія Щербака можна написати ще один чотиритомник «Війна за українську мову на «БудМайстрі» - миру не буде!» – і Лев Толстой позаздрить обсягам цих томів! 
Страшенно не хотілося наглядовій раді, аби люди на «БудМайстрі» ставали вільними людьми, які, в решті решт, не дозволять тягти зароблені ними гроші або як позичку «бєз атдачі», або як незаплановані бюджетом компанії «дивіденди»… 
Не дозволяв цього, стоячи на сторожі інтересів розвитку компанії, і Юрій Щербак. Саме його вимога повернути неправедно, незаконно забрані акціонерами кошти підприємствам, що мають вберегти своїх людей і виробництво в умовах економічної кризи, і стала правдивою причиною війни, що триває вже кілька днів. Юрія Щербака, Володимира Піпу знято. Неугодних, здатних організувати щонайменший опір сваволі наглядової ради, звільнено, і силоміць видворено з підприємства. Спроба створити Раду трудового колективу для організації опору, не вдалася. Перелякана більшість принишкла. Блоковані зв’язок, комп’ютерна мережа… 
Все це триває під снодійно-демократичні співи Ігоря Слюнкова перед робітниками про те, що «нікому нічого не буде»… Так воно і є! Скоро зима, а отже, робітників розженуть, в кращому випадку, за свій кошт; в гіршому – просто скоротять. Так що нікому нічого й не буде… 
Що найпікантніше у цій ситуації: Ігор Слюнков – лідер фракції БЮТ у міській раді, більше того, один з провідників ідей Юлії Тимошенко, один з найбільших спекулянтів землею в Західному Донбасі. 
То ж сваволя «гаспадіна Слюнкова» не тільки від того, що він крутий мільйонер, але й від опіки над ним та іншими окупантами України мадам Тимошенко?! Це така нас очікує попереду «щаслива доля», коли українців за українське, за своє, будуть переслідувати різні чужинці з-під «криши женщини з косою»? 
Є і ще одна – дуже цікава версія! Лібералам страшенно не хочеться відходити від влади, а рейтинги, які не є надуто-великі, а все-таки малуваті для повної певності! То ж схоже на те, що біло-сердечні та малиново-біло-голубі регіонали мусять знайти спільну мову, перемогти єдиною шоблою народ, і подерибанити доконечно вже усе – і землю, і люд сердешний, голодом і холодом зморений! 
Леонід РОМАНЮК, 
керівник навчального пункту ВАТ «Павлограджилстрой», 
очевидець і учасник подій.

Росія змушена купувати зброю для своєї армії на Заході

За повідомленням американського журналу «Ньюсвік» у зв’язку з розвалом своєї застарілої військової промисловості Росія зараз вимушена купувати зброю на Заході, що, як відзначає видання, «в радянську епоху вважалося б зрадою».

Так цього місяця Москва оголосила, що вона купить в «Ізраїлю» на 50 мільйонів доларів непілотовані літаки замість своїх власних незграбних і дорогих аналогічних виробів, що довели свою неспроможність в російсько-грузинській війні. 

Журнал нагадує, що за 5 днів цієї війни грузини збили не менше 11 російських літаків і декілька дронів. 

Цього року росіяни вже купили для своєї армії снайперські гвинтівки в Англії і пістолети для елітних частин в Австрії. 

«Найостанніше покоління» російських озброєнь: винищувачі-бомбардувальники Су-34 і Су-35, винищувач Міг-35, система ПВО С-400 і ракети малої дальності «Іскандер» — є, за свідченням російського військового експерта Фегельхауера, модернізацію зброї старого покоління, створеної ще 30 років тому. 

Стан російської армії був виразно продемонстрований під час російсько-грузинської війни, відзначає видання. 

Дорога від Цхинвалі до Горі була заставлена російськими бронетранспортерами, що зламалися, а російські солдати воювали там в кросівках. 

В порівнянні з добре оснащеною США грузинською армією росіяни виглядали як солдати з документального фільму про другу світову війну. 

http://sna.in.ua/news/2-varvar/524-2009-11-27-10-04-30.html

"Рік Бандери" у Полтаві

12
грудня у місті Полтава під проводом Організації "Патріот України" та
СNA відбудеться концерт під назвою “Рік Бандери”, приурочений до 100
річчя Головного Провідника ОУН. Участь у цьому заході возьмуть молоді
та талановиті команди української правої сцени зі Сходу України, серед
них: ДЕВ’ЯТИЙ ВАЛ (Шахтарськ),DATURA (Донецьк), СВЕНТОЯР (Харків), МРІЇ
МАРІЇ (Лозова). Захід відбудеться за адресою : Південний вокзал,
пл.Слави 3,”БК Науки та Техніки”. Початок о 17.00. Довідки за
телефоном: 093-411-91-19.

Афіша