Я знову загубив від сну відмичку, Шукав її на ліжку, та дарма, За вікнами дзвеніла електричка, І місяць сіяв зорі жартома. У голові тлумилися без крику, Під тупотіння витончених ніг, Кудлаті вівці, що не знали ліку Та випасались на думках моїх. Одна, маленька, лізла межі очі, Компанію хотіла говірку, І я лежав, і намагався ночі Придумати причину хоч яку.[Приєднана картинка]

Без біганини. Без епох. Без стресів в боротьбі за істинне Рости тихенько, наче мох, Допоки серця жар не вистигне, Не зазнавати впливу зваб, В житті не тішитись хлібиною, І не кохати раз хоча б – Не називатися людиною.[Приєднана картинка]

Холодні вечері. Загублені дати, І ліжко порожнє немов сирота, І начебто є ще про що розказати, Та слухати буде лише висота. А там, угорі, утомились, напевне, Сховались подалі у райські сади, Лишилися зорі, великі і древні, Бо зорям подітись немає куди.[Приєднана картинка]

Я буду знову грати джаз, Синкопи смикати руками, Та хай він ніби не про Вас, Ви прослизнете між рядками, Накреслите луною слід, Холодний вітер смикне щоку, І буде день, і буде лід У нескінченну пору року.[Приєднана картинка]

Запотілим вікном Ніч малює хреста На старенькій дубовій Підлозі, Кофеїну бадьорість Смакують вуста, І думки розчиняються В прозі. За краєчком уваги Живе відкриття, А яке – червоніє, Не каже, Може, щось про зірки, Може, щось про життя, Чи небачених снів Вернісажі. Десь лопочать гаї, Десь вирують міста, Десь жалю не було І немає, А у мене вікном Ніч малює хреста, І межу з потойбічним Стирає.[Приєднана картинка]

Небо ковдрою сірою, Без звичайних вагань Я мандрую за вірою По пустелі бажань. Хай усе буде прощене І торкнеться зірок, Хай цвіте камінь трощений І холодний пісок, Все напишеться набіло, Згине пекло і гріх, І злетять чисті янголи, Та врятують усіх.[Приєднана картинка]

Вийшли зорі в далекий путь, Небо місяця ріже ніж, Я у всьому шукаю суть, Навіть там, де її на гріш, Навіть там, де шукать дарма, Й загадковості чути сміх. Тільки розум уже дріма, І думки замітає сніг.[Приєднана картинка]

На плантації чайній, На вологій горі, Ходить дух життєдайний У ранковій порі. Там немає докуки, Щось шепочуть казки, І спрацьовані руки Обривають листки, Тане хмара кудлата, І голосять струмки, І палітра багата, І багаті думки.[Приєднана картинка]

Агов, льянеро, де мої корови?! Куди вони поділись, бісів син?! Чом у коня не стерлися підкови? Чом сам не загубився між рівнин? Чого ще й досі пончо не в пилюці? Чого твоє обличчя не сумне? Чи може ти продавсь якійсь падлюці, І розорити вирішив мене? То й що, що дівка, гарна та цицьката, В гущавину зманила лісову? Скачи давай! Шукай свою зарплату, Інакше місяць їстимеш траву!Льянеро - південноамериканський ковбой[Приєднана картинка]

Ідуть дощі. Збирає речі літо, Кладе до торби світло і тепло, Аби узимку спогадом трусити І променями сипати у скло. Пташиний спів злітається докупи, Дає смаку останнім голосам, І я з душі знімаю шкаралупу Та серце підставляю небесам.[Приєднана картинка]