Я не несу Вам зла
І Ви це знаєте,
Як можна Вам бажати
Нехорошого?
Та навіть сни мої
Вже оминаєте,
Немов у снах чекаєте
Ворожого.
Хто Вам сказав,
Що там пітьма сховалася
Та мочарі туману
Непрозорого?
Там не пітьма,
Там небо розплескалося,
Насніться і побачите -
Там здорово.
13.11.2015
Чи то всі янголи поснули,
Чи у серцях лише зима,
Що ви тираните минуле,
Що дня майбутнього нема
У вас, нездари та нікчеми,
Що пнуться гратися в богів,
І душі ваші – не поеми,
А жменька примітивних слів.
12.11.2015
Любові хочеш? Зрозумій урок,
Накреслений віками на скрижалі:
Якщо хтось є, світліше всіх зірок,
То він повинен бути якнайдалі.
Чи хочеш потонути в сліпоті?
12.11.2015
Гарує день. Стомився. Піт небесний
Тече струмками з сірих хмарних скронь,
Долає простір настрій безсловесний,
Тривоги залишивши осторонь.
Злітає голос, тихий й невагомий,
Бажаючи натхнення та наснаг,
І грає світ спектакль всім знайомий,
І, як завжди, збирає свій аншлаг.
11.11.2015
Спинився день.
Задумався.
Про що?
Що стурбувало?
Прагне що уваги?
Мабуть, судьба,
Що тягне у ніщо,
І тяга та
Життя міцніше
Спраги.
Міцніш настільки,
Що душа моя
В судомах, понівечена
Конає,
Тому з тим днем
Спинився разом я,
І йти куди? Навіщо?
Я не знаю.
10.11.2015
Відмови випита отрута
І стогне серце хворобливо,
Я намагаюсь Вас забути,
Та Вас забути неможливо,
Як неможливо залишити
Зомлілу душу на поталу,
І я продовжую бриніти,
Себе вбиваючи помалу.
І я продовжую любити,
Хоч сенсу це давно не має,
Тихенько з Вами говорити,
Але про це ніхто не знає,
Хіба що місяць. Та збагнути
Не може – із якого дива
Я намагаюсь Вас забути,
Бо Вас забути – неможливо.
10.11.2015
Вкладає ногу день у стремено,
Забувши про вчорашній тьмяний смуток,
І тчуть дороги сіре полотно
Непосидючі човники маршруток.
Підставити б прийдешньому лице
І сяяти невпинно, але хто зна,
Відреагує як? Чи сприйме це
Юрба людей, що надто вже серйозна?
Все як завжди, і хочеться мені
Повторення спалити павутиння,
Роздати людям посмішки ясні
Й додати трохи райдуги цвітіння.
09.11.2015
Котилась тихо осінь під укіс
Та колисало втомою природу,
І магія обплутувала ліс
Гірляндами палаючого глоду.
Багряно-жовтий доживав сезон,
І з ним ішли хвилини посивілі,
На землю опускався тихий сон
Про пахощі зими та заметілі.
08.11.2015
Пірнув за небокрай небесний сонях
І день дограв свої нікчемні ролі,
Тримає смуток серце на долонях
Та кігтиками стискує поволі.
Але ще вірить серце в романтичність
І просить проявити милосердя,
І голос мій протнути прагне вічність,
В якій його замкнули спересердя.
08.11.2015
Минуле з кожним кроком сонця гине
Та прозаїчна пишеться картина,
І смокче день увагу по краплині,
Немов він недолюблена дитина.
Повзуть асфальтом тисячі мурахів,
Які себе людьми зовуть наївно,
Та кожен з них – пішак гігантських шахів,
І боги їх на місце ставлять гнівно.
