Четветий мудрець також бачив зорю, що сяяла над Вифлеємом. Але він завжди спізнювався прийти туди, де мав бути Ісус, тому що на дорозі його повсякчас спиняли бідні й убогі, що просили допомоги.
Тридцять років, ходячи дорогами Ісуса Христа, мудрець нарешті дійшов до Єрусалиму, але знову спізнився. Ісус став уже чоловіком, і мудрець прийшов в місто в день розп'яття. Мудрець ніс перли, щоб подарувати Христові, але вже встиг продати усі, роздаючи милостиню. Залишилася тільки одна перлина, але Спаситель був уже мертвий.
-Я провалив справу свого життя,-подумав він.
А потім почув голос:
-Насправді ти був зі мною повсякчас. Я був нагий, а ти мене одягнув. Я був голодний, а ти мене нагодував. Я був у в'язниці, а ти відвідав мене. Я був у кожній убогій душі на твоєму шляху. Дякую тобі за те, що ти так часто виявляв любов.
(с)

Якось уранці учитель і його учні ішли полями. Учень запитав, яка їжа наблизить його до Бога. Хоча учитель завжди говорив, що всяка страва, благословенна молитвою, корисна для людини, учень йому не вірив.
-Мусить бути якась особлива їжа, що приведе до Бога,-сказав учень.
-Наприклад, гриби, що ростуть отам,-промовив учитель.
Учень захвилювався, вважаючи, що гриби мають сповнити його особливою благодаттю. Але, нахилившись, щоб зірвати один, він закричав:
-Вони отруйні! Якщо я з'їм хоча один, то обов'язково помру!
-У такому разі, я не знаю жодної іншої страви, що приведе тебе так швидко до Бога,-сказав учитель.

"Страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого" (1 Кор.8,8)
(с)

Жінка переходить річку по тоненькому мосту і труситься від страху.
-Боже!-думає вона.-Якщо перейду, то віддам тисячу гривень першому жебракові.
Міст перестав хитатися.
-Та чи не забагато я обіцяю? Десятки, гадаю, вистачить!
-Міст знову захитався.
-Боже, хіба ти жартів не розумієш?-злякано викрикнула вона.

Чи не нагадує це наші взаємини з Богом?
(с)

Якось чоловік вирушив у місто до великого мудреця. Виявилося, що живе мудрець у старезній халупі на околиці. В оселі не було нічого, крім прогнутого ліжка і заваленого книгами стола, за яким сидів старий дід, заглибившись у читання. Гість запитав його:
-Де живе мудрець?
-Ви мене шукаєте,-поснив йому старий.-Що вас так здивувало?
-Не розумію. Ви-великий мудрець, маєте багато учнів. Ваше ім'я відоме всій країні. Ви маєте жити в палаці.
-А де живете ви?-запитав старий.
-Я живу в своїй садибі-великому, багатому домі.
-А як ви заробляєте на життя?
Гість розповів господарю халупи, що він купець і два рази на місяць їде у велике місто за товаром, який потім перепродує місцевим крамарям. Старий слухав його уважно, а потім поцікавився, де він зупиняється у чужому місті.
-У маленькій кімнаті невеличкого готелю,-повідомив той.
-Якщо б хтось відвідав вас у цій маленькій кімнатці, то міг би спитати: "Чому ви, заможна людина, живете у такій бідній кімнаті?" А ви могли б відповісти: "Я тут проїздом і ненадовго. Тут є все, що мені треба. Приїжджайте у мій справжній дім і побачите, що він зовсім інший" Те саме стосується і мого пристановища. Я тут лише проїздом. Цей матеріальний світ-тільки дорога. У моєму справжньому домі все виглядає інакше. Приходьте у мою духовну оселю, і ви переконаєтеся, що я живу у палаці.
(с)

Чоловік сидів у чайній крамничці, коли до нього підійшов сусід.
-Я одружуюся,-сказав він другові,-і тому дуже схвильований. А ти ніколи не думав одружитися?
Чоловік відповів:
-Авжеж, думав. Коли був молодий, то дуже хотів одружитися. І я вирушив у подорож, щоб знайти її. В одному місті зустрів вродливу жінку, зграбну, ввічливу і духовну, та вона не знала життя. І тоді я вирушив далі, у інше місто. Там я зустрів жінку, що була і глибоко духовна, і компанійська, і прекрасна з усякого погляду, але спілкуватися нам було важко. Врешті-решт пішов я далі, і після довгих поневірянь знайшов ту, про яку мріяв. Вона була глибоко духовна, сповнена грації, прекрасна з будь-якого погляду і променилася спокоєм. Я вирішив, що знайшов ідеальну жінку.
Тоді приятель спитав його:
-То чому ж ти з нею не одружився?
-Гай-гай,-відказав чоловік, похитуючи головою.-Вона також шукала ідеального чоловіка.

Любити-це значить приймати "іншого" з його способом життя, багатогранністю особистости, негативними рисами, а не шукати втілення нерозумної мрії. Досконалий чоловік той, що не шукає ідеальної жінки.
(с)

Якось в аптеці у черзі стояв молодий чоловік. Перед ним було двоє покупців: не до сезону одягнута бабуся і молода матір, що зігнулася під вагою дитини на руках. Бабуся підійшла до віконечка, простягнула рецепт і промовила:
-Доню, мені тільки ті перші ліки, бо грошей не вистачить.
Аптекарка знайшла ліки і оголосила ціну. Старенька жінка попорпавшись неслухняними пальцями в обшарпаному гаманці, дістала останні копійки, але й тих не вистачило. Аптекарка звела плечима, забрала ліки й почала обслуговувати молоду маму. Бідна жінка відійшла на бік, щоб покласти свої монетки назад у гаманець.
У ту мить чоловік, що спостерігав за всім цим, запропонував свою допомогу. Бабуся спершу не повірила: дивилася на нього, як на якесь диво. Але згодом зрозумівши щирі наміри добродія, вхопилась за його руку, наче боячись, що він утече.
Так, мабуть хапаються за останню надію.
Чоловік і бабуся підійшли до віконечка, бабуся простягнула рецепт, а чоловік звелів:
-Все за списком, будь ласка.
Коли вони виходили з аптеки, бабуся не вмовкала, повторюючи:
-Бережи тебе, Боже, сину... Бережи тебе, Боже, сину...
Незнайомець вклав у долоню старенької значну купюру, і поки жінка оговтувалася, зник. Щире серце і зболіла душа на мить пересіклись у цьому збіднілому житті...

Багато мають засоромитися, що наші старенькі не можуть придбати найдешевших ліків. Багато мають засоромитися, що наші старенькі не мають гідної старости.
Той чоловік, також засоромлений, наче особисто був винен перед бабусею за її злидні, відтоді з особливим трепетом ставився до старих людей у крамницях, аптеках і до тих, що просять милостиню...
(с)

На узбіччі дороги, що вела до міста, сиділа стара жінка. До неї підійшов мандрівник і спитав:
-Що за люди живуть у цьому місті?
-А які люди у твоєму місті?-і собі зацікавилася жінка.
-О, жахливі! -обурено відповів мандрівник.-Брехуни, шахраї, нездари-нікому не можна довіряти. Радий, що пішов звідти.
-Ти побачиш, що в цьому місті люди точнісінько такі самі,-відповіла стара жінка.
Невдовзі до неї прийшов інший мандрівник, який також спитав її про людей, що живуть у цьому місті.
-А які люди у твоєму рідному місті?-спитала вона.
-О, чудові! -вигукнув мандрівник.-Милі, чесні, добрі, працьовиті. Я мав велику честь жити з ними. Я так шкодував, коли покидав їх!
-Ласкаво просимо! Ти побачиш, що в цьому місті люди точнісінько такі самі,-відповіла стара жінка.

А які люди живуть у вашому місті?
(с)

-О мудрецю!-промовив учень.-Поясни мені, будь ласка, мій сон. Широкою дорогою, весело спілкуючись, прямують літери різного розміру. Одні такі великі, як надута повітряна куля, а інші менші. Інколи поряд з дорогою по ледь помітній стежині шмигають, взявшись за руки, пари різних літер. Вони невеликі порівняно з тими, що прямують по дорозі і вміщаються на цій стежинці. Їх дуже мало, цих пар. Великі літери позирають на них спогорда і з презирством, але ті не звертають на те уваги. Всі літери доходять до воріт-широких на дорозі, яку вони перегороджують, і вузьких на стежинці. Великі літери, відштовхуючи одна одну, намагаються пройти спочатку через вузький вхід, але вони такі великі, що їм це ніяк не вдається. І тоді, зітхнувши, вони вільно проходять через широкі ворота і зникають за ними. Пари ж літер, навіть взявшись за руки, вільно проходять через вузькі ворота, хоча видається, що туди може пройти тільки одна невелика літера. Що ж це означає?
-А які були літери?-запитав мудрець.
-Літери "Я" і пари літер "Т" та "И". Вони виглядали, як "ТИ"
-Я-це его людей, а тому воно роздуте до велетенських розмірів. Ворота вузькі-це вхід у Царство Небесне. Его не може перебувати там. Йому місце за широкими воротами, що ведуть до загибелі, і люди переважно ідуть цим руйнівним шляхом. Дві літери, що йдуть, узявшись за руки, втратили своє его і розчинилися в Бозі. "Існуєш тільки ти!"-подумки твердять вони. Вони чисті часточки Господа. Для них і тільки для них завжди відкрита брама Царства Небесного, і ніхто не заступить їм дороги!
(с)

Якось батько однієї родини, як і щодень, прийшов із роботи. Із серйозним виглядом лиця він сів за свій робочий стіл і взявся за якісь паперові справи.
Маленький синочок, побачивши, що його татусь сидить сам-один у кімнаті, каже мамі:
-Я піду до татка, йому напевно самому сумно.
-Дай таткові спокій! Хіба не бачиш, скільки в нього роботи?
Та син все одно увійшов у батькову кімнату, тихо прочинивши двері. Став тихенько обабіч і якийсь час спостерігав, як тато зосереджено щось занотовував у своїх паперах.
-А що у тій папці?-спитав стиха.
-Тобі цього не зрозуміти.
-Я спробую!
-Ну, раз так... Тут інформація про дуже важливі збори, порядок денний, списки людей... Словом, все, що я роблю протягом дня.
Синочок сумно заглянув таткові у вічі і спитав:
-Тату, а ти записав туди мене?
(с)

На нещодавно відремонтованій лавці під розпуклою тополею, сховавшись у затишній тіні біля входу до під'їзду, сиділа добра бабуся.
Сьогодні їй цілісінький день дзвонили онуки-вона їх дуже любила і свого часу тішила чаєм і пригощала цукерками. Учора приїжджали діти, щоб подякувати їй. Сусідка померла-більше ворогів в неї не було, тільки друзі. І п'ять кішок-їй особливо подобалися ці смугасті створіння.
Завтра вона помре.
Вона вже знає про це, взагалі останнім часом часто думає про смерть, бо ж має що втрачати. Усі сили йшли на любов і доброту, якою вона, попри все, огортала всіх, хто був поряд.
Завтра вона тихо ляже на канапу і прислухається до серця, що битиметься чимраз тихіше. Буде згадувати пережите, і тішитися, що серце ніколи не зраджувало їй. Зітхне, і всі почують те зітхання. Прошепоче щось, і всі почують її шепіт. І згодом навіть усміхнеться, і багатьом людям полегшає на душі. Вона не сама.
За якийсь час сусіди, занепокоївшись, що вона зникла, знайдуть її. Але це станеться завтра. А сьогодні вона ще жива. Скільки тепла, доброти та мудрости плине від неї!

А якою буде наша старість? Про це слід подумати сьогодні. Час біжить дуже швидко.
(с)