Твої очі – як блакить небесна, З них тепло із серця струменить. Як волошки дві, як два озерця, Ніжним світлом наповняють кожну мить. Так приємно в їх безмежності блукати, Дивний погляд до безпам’ятства п’янить. І про все на світі в глибині їх забувати, Поринаючи в бездонную блакить.

Не уходи … Прошу тебя, не уходи… Хотя …Уйди … Покой душе моей верни… Не отпускай, прошу … И не держи… Ты о мечте своей заветной расскажи… Ещё мгновение … И ты опять уйдёшь… Не обернёшься … И не позовёшь… Ещё секунду… Предрассветною порой… Ты подожди… Побудь ещё со мной…

[Приєднана картинка] Когось вона ніжно теплом обігріє, Когось без жалю вогнем обпече. У чийомусь серці поселить надію, ЧиЄсь на шматки порубає мечем. Як сонце весняне комусь вона світить, Промінчиком Ясним веде крізь туман. Когось, навпаки, аж до болю засліпить, Насправді ж ілюзія все і обман. Комусь вона стане солодким нектаром, Цілющий бальзам свій у душу проллє. Когось пригостить таємничим відваром, Сп’янить, одурманить, а потім уб’є. Вона - наче фея,...

Читати далі...

Молю, благаю, не приходь у мої сни, І не порушуй спокій мого серця. Бо ж знаєш, не для тебе вже вони, Та знову з вуст чомусь ім’я твоє зірветься. Давно вже всі зруйновані мости. Та зовсім не твоя у тім провина, Що я не можу і не хочу далі йти, Не помічаючи швидкого часу плину. Ти світлим спогадом з далекої весни Проникнеш знову в серце на світанку. Молю, благаю, не приходь у мої сни, Щоб знову зникнути в ранковому серпанку.

Плаче вітер за моїм вікном, Тихо плаче осінь золота. Ми тепер вже більше не разом, Розійшлися ми, я більше не твоя. Плаче вітер, листям шелестить, Він розвіяв всю нашу любов. Плаче вітер, і душа тремтить, Я до тебе не повернусь знов. Плаче вітер, минуло кохання, На прощання посміхаюся я. Ти не перший, і ти не останній. Більше я не іграшка твоя. Плаче вітер…Чому плаче небо? Плачуть очі…Чому плачу я? Вже не разом ми … Ну і не треба. Та не буде інша кращою...

Читати далі...

Уже осінь від нас відходить, Вже з дерев облітає останній листок. Білосніжна зима на підході, У майбутнє ми робимо ще один крок. Час біжить, нам його не спинити, Рік за роком у вічність летить. Все пройде, промине у цім світі, І життя промайне, наче мить. Коли ще один рік нас покине, Завітає новий в кожен дім, Світлий Ангел до мене прилине, І пригорне крилом своїм . Він нечутно мене запитає: “Як прожила ти, душе, цей рік?” Хоч насправді чудово все знає, Бо ...

Читати далі...

Ми живемо у різних світах, Ми в галактиках різних родились. Та між нами – Чумацький шлях, Ми з тобою на ньому зустрілись. В тихім сяйві сріблястих зірок Ми забули про біль минулий. Наша зустріч – в майбутнє квиток, Наші душі й серця це відчули. Так багато в житті перешкод, Щось будуєм, а потім ламаєм. І в стрімкої буденності водоворот Ми так часто від себе самі утікаєм. Та сьогодні з тобою забудем про всіх. Десь у просторі ми наші руки з”єднаєм...

Читати далі...

Знову пам’яті крила незримі Повертають мене у ті дні, Де лунали пісні солов’їні, Де не було тривоги й журби. В час фантазій і снів кольорових, В безтурботну країну надій, У дитинства той світ казковий, Де плели ми віночки із мрій. Відлетіли у вирій лелеки, Промайнули роки, наче мить. Тільки спомин той чистий далекий Світлим променем в серці горить.

[Приєднана картинка] Хочеш,буду Ангелом Твоїм? Я до тебе прилечу на крилах ночі. Подарую різнокольорові сни. Ніжно поцілую твої очі. Я нечутно твоїх вуст торкнусь, І ніщо чарівний сон твій не нарушить. А на ранок в синім небі розчинюсь, Щоб увечері до тебе знов вернутись...

[Приєднана картинка] Серце жінки – це казковий сад, У якому легко заблукати. Це чарівний таємничий клад, Та його не всім дано пізнати. Серце жінки – ніжності скарбниця, Шлях до того серця непростий. У країні мрії зможе опинитись Хто знайде до нього ключик золотий. Серце жінки – це кохання жар, Що в морози люті зможе обігріти. Серце жінки – це дзвінкий кришталь, Не дозвольте ви йому розбитись.