Душа Чернечої гори
- 19.07.11, 21:58
- Вірш - "Україна-це ми!"
Ось тут лежить…
На ні,
Не ти –
Лиш тіло, що ту душу грішну
На плечах праведних носило,
Невтішну,
По всьому світу…
Й чужину
Ногами збитими сходило,
Не знавши спокою.
Й спочило,
Землі віддавши міць свою.
Земля ж плекала душу вільну,
Знесилену,
Але –
Всесильну…
Та чи душа ця тут витає,
Буремна,
Над Дніпровим плесом?
Ледь чутно рипнули колеса,
Долаючи Чумацький шлях,
І по розсипаних зірках
Вже вкотре
Віз важких сторіч
До сходу стомлено вертає.
А може –
Хто те диво знає –
То кволим голосом старечим,
Туманом обгорнувши плечі,
У соснах розмовляє ніч...
Чи спить душа твоя до ранку,
Щоб в перші промені світанку
Пірнути легко й безтурботно?
Здається, ні.
Вже день спекотний
Відгомонівши, притихає:
Чи вітер сумно так зітхає –
Хто знає?
Коли ж вона свій сум загубить?
Хто безтілесну приголубить?
Хто знає –
Спокій, буревій
Чи забуття
Потрібно їй?
Як біль втамує,
Жар остудить?
Того не просить.
Будить,
Будить
Серця неспокоєм своїм,
Серця живі!
І битись їм,
Гнітючий розірвавши сон,
Мотивом вічним
В унісон
Пісням прадавньої країни,
Країни незбагнених рим,
Яка колись, в лиху годину,
Взяла тебе за свого сина,
І словом чистим і простим
Її ти кликав –
Україна.