Не знущайтеся над часом,

Не гнівіть свого життя.

І не бійтесь передчасно

Завтрашнього майбуття.

Не ридайте за минулим –

Нема в нього вороття.

Не живіть тим, що вже було,

Не впадайте в небуття.

Там так легко заблукати

Й залишИтись на роки,

Вік безглуздо коротати,

Проти течії плистИ.

А реальний час минає,

Не зважаючи на вас.

Він свій хід не зупиняє,

Озираючись щораз.

Він свої безцінні миті

Вам дарує без кінця,

Та чомусь для них закриті

Ваші душі і серця.

Маєте – не бережете,

Хто ж у тому винен вам?

Тут і зараз не живете,

Не цінуєте свій скарб.

Не втрачайте час даремно –

Не дуріть самі себе.

У тупик, де пусто й темно,

Ця дорога заведЕ.

І захочете вернути

Колись вбитий вами ж час,

Та можливості не буде,

Не воскресне він для вас!

І прозріють ваші очі,

Серце з болю закричить.

Бо воно змінити схоче

Хоч одну-єдину мить.

Ви могли, та не зробили…

Успіх поруч був не раз.

Пустоцвітом вік прожили,

Пізно вже… Зійшов ваш час.

Щоб душа не рвалась в муках,

Поки час ваш ще біжить,

Вслухайтесь в життя науку

І цінуйте кожну мить!

Так люблю я малювати… Мушу
визнати дивлюсь не на предмет,
а в його багатогранну душу,
й не простий життя його сюжет.

В дивних фарбах мрії потопають,
різнобарв’ям сипляться думки…
кольори немов би оживають
з ледь помітним порухом руки.

Розпливаються сумні штрихи зітхання
серед намистинок теплих нот,
що сплітаються в барвистих поєднаннях
і смаку, й гармонії висот…

Інколи, вдивляючись, здається,
не пейзаж, не натюрморти я,
а малюю крихту свого серця
на папері чистому життя…

І пишу картину із відтінків,
з блискіток, що в серці, в відчуттях…
Так люблю я малювати!.. Стільки
є мене в цих дивних кольорах!

І гірко заридав...

Із неба сірого,

Похмуро кришталевого,

Полив на світ дощем

Свою печаль,

Убравшись в шати 

Смутку металевого.

Моє кохання срібнокриле

Мене над світом підіймає.

Дає мені натхнення й сили,

Заради нього все здолаю.

Моє кохання зоресяйне

Освітлює дорогу серця.

Як простір Всесвіту,безкрайнє,

Ясніше всіх світил небесних.

Моє кохання кольорове,

Як веселкОвих мрій намисто.

Як сонця золото ранкове,

Як неба стоголоса пісня.

Моє кохання – квітка щастя

Й цвісти вона не перестане.

Зросте, неначе сад прекрасний,

Який ніколи не зів’яне.