не підказує нумерологія
гороскопи теж не утішення:
хоч в свободи проста технологія
хто в нас любить прості рішення?
нам бо ж треба орду дикую
щоб вродили хрести рясно
у багно неодмінно пикою
щоб до крові і щоб невчасно
щоб роботи було лірникам
щоб трусилося все думами
щоб клялися у них здирники
що до пекла женуть тлумами
щоб і крихти не було щирого
щоб робилось усе зопалу
де ж узятись отут ирію?
чом не взятись отут попелу?
Якась настала дивна ера:
щодня у хама торжество.
і не бере його холера,
і не міняється єство.
Його релігія – сваволя.
Його бажання – то святе.
А раптом що, то знову доля
у всьому винною буде.
мал. Василя Шульженко
Холодний дощ небесна сіє вата.
Виблискує квадратиками брук.
Така печаль – на слово полювати,
коли воно відбилося від рук.
Десь ходить, наїжачене і дике,
обламуючи пальчики суцвіть,
Або комусь чужому тихим криком
у душу розтривожену кричить.
Було ж отут – і ось уже в тумані
занурених у темряву віків,
Не допоможуть й тисячі капканів
розкиданих по світу словників.
Ну де ж ти, слово? Де твоя криївка?
Окрай яких ти грієшся багать?..
Воложить дощ. Виблискує бруківка.
І тільки ноги лунко тупотять.
Прозора ніч, а місяця не видко
(лише відбиток зоряний у склі),
І чути як за стінами сусідка
Вже вкотре крутить фільм про Амелі.
Їй хочеться, напевне, до Монмартру,
Схвильовано почути там «je t’aime»,
Сходити до якогось ще театру
І потонути в морі хризантем.
В сусідчинім бажанні стільки смутку,
Оскільки вже давно відомо їй,
Що завтра будуть чай, під’їзд, маршрутка
Із сірими обличчями. Без мрій.
Малюнок olivkus спеціально до вірша
Ще мить, ще крок
І місто зникне,
Потоне в глибині
Чорнил,
Проріжуть ніч
Вогнями вікна
Та світло зоряних
Горнил.
І муза зійде урочисто,
Підставить почуттям
Плече,
Замісить слів
Пухнасте тісто
Та ще й молодика
Спече.
Я ніч ціджу мов кит планктон –
Скрізь зуби,
Гуляє погляд мій
На поводку,
Слова перебирають мовчки
Губи
І літери ховаються
В рядку.
І десь в рядках,
Поміж чорнильних зойків,
Зустріти можна навіть
Позитив.
Вже сон втомився гнати мене
В койку
І під вікном –
Кохання у котів.
А де б мені таку дістати силу,
Таку непереборну часом міць,
Аби донести гідність до могили,
Не спокусившись звабою дрібниць?
Щоб я зумів пройти свою дорогу,
Ковтаючи трудів гарячий піт,
Побачити в кінці, нарешті, Бога,
І повернути даний Ним кредит.
Холодний погляд. Сигарета.
Тремтіння втоми на чолі,
Навіщо, пані, Вам планета?
Що Ви забули на Землі?
Дістали де Ви стільки сили,
Що я не бачу Ваших сліз?
За що забрали Ваші крила
І з неба кинули униз?
Можливо, Ви на мрію схожі,
На сенс у жаданій судьбі,
Але я Вас не потривожу,
Бо мрійник з мене так собі…
