хочу сюди!
 

Юлия

45 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 36-45 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Цей краєвид мов писаний пером...

Цей краєвид мов писаний пером,

Що Бог сховав від розуміння миру,

По небу хмарний ковзає пором

Та сонячного возить пасажира.

Вклопотані скінчилися жнива,

Потік думок в душі зриває греблю,

До вирію збираються слова

Та падають, знесилені, на землю.

Їх підбирати, бавити – пусте,

Нехай повзуть до майбуття у поті,

Бо результат – весною зацвіте

І дасть плоди, але це буде потім.

Ще літо хоче розтягнути мить,

Ще музика вистукує серцева,

А осінь тут. А осінь вже не спить

І вохрою притрушує дерева.


Ідоли острова Пасхи

Ідоли острова Пасхи,

Що витріщились на океан,

Не знають ніякої ласки,

І жодних серцевих ран.

У них і сердець немає –

Суцільний камінь різаний,

Не обіцяють раю,

А тішать людей мармизами.

Без радості, без тривоги,

Без прокльонів і без подяки,

Це є еталонні боги –

Сліпі, глухі і ніякі.


Пусті думки. Порожня філіжанка...

Пусті думки. Порожня філіжанка.

Гарячий чайник стигне у кутку.

По снах мандрують денні забаганки

Та мрію причаровують хитку.

Втекти б кудись… та вислизає втеча.

Завмерли руки. Ходить тільки час,

Заповнюючи тиші порожнечу

Схвильованими римами. Для Вас.


Коли життя покінчить...

Коли життя покінчить

Із негодою,

Що забирає душі

І тіла,

Ми візьмем репарації

Свободою,

Свободою від сірості

І зла.



Гука до себе ніч дрімотна...

Гука до себе ніч дрімотна,

Дарує втому та журу,

Мовчазний вітер прохолодний

Тумани варить у яру.

У світу вкрадена основа,

Хвилин розірвана петля,

І я не тут. Я – Всесвіт знову

І що мені ота Земля?


Клаптики дня – врізнобіч...

Клаптики дня – врізнобіч,

Темрява лляється відрами,

Божаться сни бути світлими,

Вікна підкреслюють ніч.

В небо не хочуть чомусь

Тіні з крильми незворушними,

Ритми шепочуть в навушниках,

До підвіконня тулюсь.

Контури хмарні – тонкі,

Колір – розмазаний й ягідний,

Муза торкається лагідно.

Руки у музи – м’які.



Якби зібрати кам’яні серця...

Якби зібрати кам’яні серця.

Сталеві душі.

Погляди холодні,

Які не знають

Теплого лиця,

Та кинути у всесвіту безодню.

Вони в житті

Не хочуть дивини,

Для них кохання з мріями –

Порочні.

Чи зможуть звідти

Виповзти вони,

Чи пропадуть, нарешті, остаточно?



Холодне блищить залізо...

Холодне блищить залізо,

Пророчить криваву лють,

І котиться день донизу,

Й життя добігає путь.

Хапають повітря коні,

Чека на смертельну мить,

Ненависть тепер в законі,

Допоки небесне спить.

І множаться цим потвори,

Дітиська лихих стихій.

Он ворог іде. Вже скоро

З’ясуємо, хто правий.



Я з неба зняв світанку стрічку...

Я з неба зняв світанку стрічку,

Поклав до ночі у ліхтар,

Пило ранкове сонце річку

Та в очерет пускало пар.

Ходили зголоднілі коні,

Губами шарпали траву,

Хилились верби у поклоні

І бігав вітер по ставу.

Давай-но, вітре, давній друже,

Складем історії нові,

Нехай почують небайдужі

Що ми ще є, що ми живі.

Хай знають, ми є недаремно,

Хай душ своїх потішать жар,

А згине день і стане темно,

Тоді я увімкну ліхтар.


Який красивий вечір за вікном...

Який красивий вечір за вікном,

Та кольорова гама неповторна,

І я дивлюсь і ще не марю сном,

Навіщо ця примара ілюзорна?

І я живий – небачений етюд,

Така картина, що ціни не скласти,

А унизу повзе мовчазний люд,

І топиться в своїм мовчазнім щасті.


Малюнок Ніно Чакветадзе