Проблема мови в нашій державі часто змушує задуматися над тим, до чого ми йдемо, до Українізації чи до Русифікації? Хтось говорить українською вдома, російською з друзями (з характерним Оканням і ГЕканням), хтось просто думає що він говорить українською, у когось анкета Вконтакті російською. Продовжувати?? Думаю ви і самі знаєте про цю проблему. Це звичайно добре, що ми - Українці навчилися розмовляти російською (чим не можуть похизуватися Росіяни що до української), проте, все ж таки, не приємно чути, коли проходиш повз звичайну українську школу і чуєш фірмові російські слова і вирази (наприклад: "отнюдь" і т. п.)
Та це ще нічого. Не осуджую тих, хто говорить російською, це право кожного, хоч португальською говори, людина яка є-така і залишається. Найбільш важко сприймати відбірний суржик, постійне закінчення слів на "ть" (робить, співать, приймать, коли правильно: робитИ, співатИ, прийматИ, і т.п.), постійне вживання російських слів українськими літерами, якщо так можна висловитися (прівєт, найшов, цвєти, любов, коли правильно: привіт, знайшов, квіти, кохання.). І вже нікуди не подітися від вже просто врісших корінням в українську мову російських слів (сахар, ладонь, зонтик, обувь, коли правильно: цукор, долоня, парасолька, взуття).
Я вважаю це найбільшою культурною проблемою України. Колись до мене в гості приїзджали родичи з Росії, і мій дядько, все життя проживший у Ростові-на-Дону сказав золоті слова, побачивши підготовку до дня незалежності України на майдані "Знаєте, Україна зберегла себе, вона зберегла свої традиції, те, що було нажито віками, у нас, в Росії, такого немає, воно кудись зникло". Тож просто хочу сказати одне, чому ж, якщо нам вдалося зберегти традиції, пронести їх через такий великий проміжок часу і захоплювати цим весь світ, нам не вдається зберегти свою мову? Бережіть її, що б скоро слова "тато", "мрія" і "родина" не були занесені до списку архаїзмів.
(прошу пробачення за можливо присутні орфографічні помилки, просто не мав часу перевірити.)
(Стаття не є натяком на всі форми дискримінації, расизму і націоналізму.)

---

Читали відкритий лист голови Запорізької "Просвіти" пана О.Ткаченка щодо української мови?

В мене серце заходиться!

ось трошки витяги:

Цитата

Я доведений до відчаю.

Чому мене ображають?

Чому навколо, всюди знаходяться люди, яким байдужа Україна? 
<....>
Чому мене ображають?

Чому з мене роблять дебіла тим, що заперечують існування всіх моїх національних символів? Чому Українська Україна в очах «русскоговорящего большинства» це погано? Чому за те, що я ціную своїх героїв, мене принижують осудом? Чому на моїй рідній землі до мене стільки ненависті з боку національної меншини і «русскоговорящих» тільки за те, що я вважаю Івана Мазепу, Симона Петлюру, Юрія Шухевича, В’ячеслава Чорновола - своїми героями? Чому ті, хто знаходиться поруч мене, ненавидять українську мову настільки, що за двадцять років не спромоглися її вивчити, бодай на побутовому рівні?

Чому органи місцевого самоврядування мого Запорізького, козацького краю, поголовно вживають на роботі і в побуті російську мову, і приймають програму розвитку мови сусідньої країни та виділяють на це близька півтора мільйонна гривень на рік? У той же час українська державна мова ледь животіє і не отримує належного фінансування для свого розвитку. Чи, можливо, продовжується окупаційний геноцид проти мого народу?
<....>
Чому на дев’ятнадцятому році незалежності Президент моєї країни говорить мовою сусідньої держави? Чому офіційно заявляє про те, що він знищить державну українську мову?

Як так сталося?

Адже українська в загоні, і лише державний статус придає ілюзорності тому, що мова захищена. Адже захист мови Конституцією - це є останній бастіон її захисту. І якщо з’явиться статус другої державної, українська буде беззахисною, як малолітня дитина.

Кажуть, так склалося історично.

Яка брехня!

Адже в українців силою століттями вибивали разом з мозками будь-які залишки мовної ідентичності. 
<....>

Читати повністю (на порталі Просвіти Херсонщини) ТУТ.

Тебе буде покарано
Прям на світанку...
Тебе сонце опалить
моїми очами...
І ти не посміхнешся
Самотньому ранку...
І не будеш ти спати
Глухими ночами...
Тебе буде покарано.
Я обіцяю.
Я весняною блискавкою вдарю у серце.
Я ніколи образи не вибачаю.
У твоїй хай душі той мій біль обізветься. (20.02.2009)

Заходить сонце. Зорі у тумані
Пробитись намагаються до мене.
У мене п'ять цукерок у кармані,
Десять монет, і щось таке зелене.
 
Я поспішаю... А навіщо - скажеш?
Я поспішаю... А куди - не знаю..
Вперед іду... Дорогу ТИ покажеш?
Тебе нема... Я пошепки зникаю... (11.02.2009)