І знов скінчились
вихідні, і знову натролили
По ящику, і спати
треба знов,
А зранку кава, і
знову все болить
В моїй душі, і я
не знаю знов,
Навіщо це усе?
Навіщо здався
Увесь цей
балаган? Для чого він? Хоча
Був дехто
заспівав, що шоу
Продовжуватись
має. А фаталісти
Сказали б: «Треба
так». Але хай буде так,
От лиш би біль
пройшов, і щоб прийшло
Весни те поле
знов, і не останнє щоб було
Воно, як в декого
світанок. Хай біль пройде,
І поскоріше. А
мені потрібно
І знову у дорогу.
Все як завжди знов,
І знов гуде мотор
маршрутки, й летимо
Ми знов назустріч
долі. Кожному своє,
І знову грає телефон пісні
З минулих літ,
які мене тримають. Ну а потім
Метро, як завжди,
із кінця в кінець. Й неначе
Хто душу й серце
на частини рве,
Як на дівчат поглянеш.
Залишився б із кимсь, та в неї
На пальці вже
кільце. Тут уже
Згадав уже усіх
святих і усопших, й сльози знов, і біль.
За що мені таке?
Але я вірю, що розкритись
Повинна правда.
Так не має бути,
Щоб вічно це
було. А на метро кінцевій
Здається, що не
так погано все, що все
Хороше ще
попереду. Але уже приїхав
Я в пункт
призначення, і знову все
Пішло по плану,
як завжди. Та хто завгодно
Вперед пішов, але
не ми, ще в когось все
Пішло хороше у
житті. Але я все ж живий, бо вільний,
А вільний, бо я
вірю, що за це
Комусь поганому і
нечисті воздасться. Бо всьому міра є.
А тебе, кохана,
Чекаю завжди,
двері всі мої
Відкриті всі для
тебе, лиш би ти
Прийшла скоріше.
От і все,
Лише скажу я, що
нічого
Немає вічного під
Місяцем, от як колись
Писав Хайям. Тим
більш поганого....