---

    

А ви й не помітили?

 

 

Хочу такий же!

 

Фастаюсь. Почти закончила.

У кого в квартире газ, у кого - водопровод, а у нас - Попрошайкин.

Это последняя заметка в блоге моего любимого мужа и к сожалению, написать её пришлось мне, его жене.
Всем друзьям Сергея на этом сайте  - его больше нет с нами.
Вечная память тебе, мой самый родной человек...
             

    Памяти AccessDenied.

Лучшие уходят молодыми
На пике сил и правды торжества
Лучшие уходят молодыми
Но без страха, зависти и зла...

Не передать как сердцу больно,
И нужных слов - не подобрать,
Умел дружить ты так достойно,
Умел печаль легко прогнать.

Умел надежным быть и верным,
И жизнь неистово любил,
За что же небо стало гневным,
И почему твой час пробил?

Тебе бы цвесть еще мой друг,
И много лет лишь ввысь расти,
Но замолчал твой сердца стук,
Не сберегли тебя, прости...

Прощай навек, душа родная,
Свой прекратил ты жизни бег,
От нас на небо улетая,
Прощай, любимый человек.

Земля пусть пухом тебе будет,
И путь на небо - будет тих,
Никто тебя не позабудет,
Прими, мой друг, последний стих...
             
...........................
                                   
Смотреть можно по разному - истина одна.

Я не раз коментував,що не сприймаю таку кричалку:"Спасибо жителям  Донбасса"
Мої думки підтримав Народний депутат:

Сім років тому в листопадові дні на Майдані одними з найпопулярніших
гасел були "Донецьк, Донбас, приєднуйся до нас!" та "Схід і Захід
разом!". Мені доводилось бачити, як хлопці з Донецька, котрих привезли в
Київ підтримати Януковича, одягали помаранчеві шалики, які їм
простягали усміхнені дівчата. Так тоді ми відповіли на намагання
кремлівських політтехнологів розколоти Україну, поділити її на кілька
сортів, посіяти ворожнечу між різними регіонами нашої держави. Тоді ми
гідно відповіли!

А зараз я висловлю цілковито непопулярну думку.
Коли я щоденно чую "кричалку" "Спасибо жителям Донбасса", мені
видається, що вона ллє воду не на український млин. Чому? Бо повторюючи
її як мантру, ми свідомо, чи не свідомо стимулюємо відчуття земляцького
солідаризму між українцями Донбасу і Януковичем. Як в шкільному вигуку
тривоги: "Наших б'ють!". Замість того, щоб разом стояти на барикадах
супроти команди Януковича, ми вибудовуємо барикади поміж різними
регіонами України.

Не так давно мені доводилось здійснити кілька
поїздок – в Донецьк, в Макіївку. Мета – не допустити закриття
україномовних шкіл на Донбасі. Особливо запам'яталась зустріч із
кількома сотнями батьків школярів з Макіївки. Вони зустріли нас
оплесками. Незважаючи на те, що більшість з них російськомовні, дітей
вони віддали в україномовну школу. І дякували нам за підтримку. Так от,
стільки гострих слів на адресу Януковича, як від жителів Макіївки я
давно не чув на жодній зустрічі Західної чи Центральної України.

Так
кому ж прийшло в голову знов витягнути тему міжрегіональної ворожнечі
замість того, щоб пліч-о-пліч організовувати протидію владі Януковича?!

Можливо
хтось скаже: "Не грузися. Це нормально. Гарна "кричалка". Народ полюбив
її". Може й справді, я надаю цьому надто велике значення. Але я точно
знаю, що сценарій розколу України проштовхується та фінансується ззовні,
з Кремля. І що його не треба підсилювати. Що Янукович найбільше втрачає
рейтинг саме на Донбасі. Бо його команда обкрадає людей однаково що на
Заході, що на Сході. І що, зрештою, нам не треба підсилювати земляцьку
солідарність, на якій паразитує команда Януковича.
Джерело;Українська правда.Андрій Парубій.