О сообществе

Цікавинки про науку і пов'язане з нею. Пропаганда теорії еволюції та інших наук. Також тут будуть відео про тваринний світ

Без пропаганди релігії (статті про неї допускаються, але справжні наукові та спростування конкретних релігійних суджень), українофобства, і казочок про Нібіру, чупакабру і подібних, такі дописи видалятимуться, або помічатимуться як помилкові разом з публікацією спростування. Політика теж не бажана, а для історичних постів про УПА, ОУН, української історії є співтовариство Бандерівці. Типу "історичні" статті "жертвы УПА" видалятимуться

В контенті можливий випадковий перепост фейків, конкуруючих теорій, враховуючи, що не всі мають наукову освіту, да і сама наука частково складається з помилкових теорій, в такому разі прошу попереджати в коментарях, будемо вирішувати чи залишати пост з критичними коментарями і поміткою про помилковість, чи видаляти

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Наукова реальність

Знайдено найдавніший череп Homo Erectus, одного з предків людини

  • 07.04.20, 16:00
В Африці знайшли найдавніший череп предка Homo sapiensПід час розкопок на території ПАР учені знайшли череп, що належить Homo erectus, предку сучасної людини, та має рекордний вік – у 2,04 млн років.


"Найдавніший відомий науці череп Homo erectus був виявлений групою австралійських дослідників у локації близько за 40 кілометрів на північ під Йоганнесбурга. Знахідка показує, ці що перші предки людини існували на 200 тисяч років раніше, ніж вважалося", - йдеться в повідомленні.

Провідний автор роботи професор Енді Херріс сказав, що череп був зібраний з більш ніж 150 фрагментів, виявлених в основному кар'єрі Дрімолена, розташованому приблизно в 40 км на північ від Йоганнесбурга в Південній Африці. Ймовірно, предку людини було від двох до трьох років, коли він помер.

До сих пір найдавнішими підтвердженими рештками Homo erectus були кістки віком 1,8 млн років, виявлені в Дманісі, Грузія. Аналіз нової знахідки показав, що їй у 2,04 млн років.

Щоб визначити вік знахідки, вчені скористалися уран-свинцевим методом (вік визначається по тому, скільки урану зазнало розпад і перейшло в свинець), методом електронного спінового резонансу і палеомагнетизму.

Як відомо, в кінці 2019 року антропологи змогли датувати час життя останніх представників Homo erectus – предків людини, що першими покинули Африку й почали розселятися світом.

Дослідники тоді вияснили, що представники цього виду масово вимерли між 117 та 108 тисячами років тому і, скоріше за все, не перетиналися з видом Homo Sapiens.

Девственное рождение с точки зрения науки (лонгрид)

  • 04.04.20, 15:55
Существуют некоторые, хотя весьма и спорные, научные теории о возможности непорочного зачатия и рождения здорового малыша.

ФОТО ВЗЯТО У ПОЛЬЗОВАТЕЛЯ FLICKR NORBERTSCHNITZLER

Несмотря на то, что религиозное значение Рождества уже давно выхолощено и заменено светскими радостями в виде эггнога и Санта-Клаусов в торговых центрах, по сути своей 25 декабря до сих пор остаётся праздником по случаю девственного рождения Иисуса Христа. Хотя праведники долгое время считали девственное рождение необъяснимым чудом, другие искали этой истории научные объяснения – либо для того, чтобы доказать её правдоподобие, либо развенчать её как нечто невозможное. Эти искатели предложили несколько интригующих и вразумительных (пусть и маловероятных) научных объяснений.

Прежде, чем погрузиться в науку, стоит уяснить, что мы имеем в виду, говоря о «девственном рождении»; этот термин нередко оспаривают и частенько путают с непорочным зачатием. Многие отмечали, что в пророчестве о рождении Христа в книге Исайи (7:14) используется древнееврейское слово «алма», обозначающее молодую (но необязательно девственную) девушку. Это, как отмечают некоторые учёные, могло быть неправильно переведено как «дева» бесталанными греческими учёными 2200 с лишним лет назад, что привело к созданию ложной мифологии. Но, даже, если пророчество было переведено неправильно, истории о рождении Иисуса в Евангелиях от Матфея и Луки подчёркивают, что Спаситель родился от непорочной девушки.

Тем не менее, неясно, что подразумевалось под девственностью во времена Иисуса, – точно так же не вполне ясно, что подразумевается под девственностью сегодня. Неповреждённая девственная плева? Отсутствие сексуальных контактов с проникновением в прошлом? Полное отсутствие воздействия сексуальной стимуляции? Объяснить «девственное рождение», если под девственностью подразумевалась лишь неповреждённая девственная плева или отсутствие вагинальных сексуальных контактов, слишком уж легко: возможно, семя просочилось во время имитации полового акта в одежде или, быть может, Мария вела половую жизнь, но её девственная плева оставалась целой. Поэтому нам, чтобы предоставить неоспоримое научное объяснение девственной беременности Марии, следует воспользоваться наиболее консервативным определением девственности – полное воздержание от сексуальной активности.

В этом случае излюбленное научное объяснение девственного рождения долгое время состояло в том, что Мария каким-то образом добилась человеческого партеногенеза, процесса, с помощью которого некоторые животные размножаются без партнёров. При партеногенезе одна клетка внутри животного делится посредством мейоза, разделяя свой генетический материал пополам. Затем одна из этих разделённых клеток, по сути, яйцеклетка, сливается с другой разделённой клеткой поблизости, оплодотворяет саму себя и (поскольку генетический материал клеток не разделился поровну или одинаковым образом) образует не вполне являющийся клоном эмбрион, который можно выносить.

Партеногенез распространён среди беспозвоночных; девственные рождения также наблюдаются у птиц, рыб и рептилий. До недавнего времени учёные считали, что это редкая реакция на содержание в неволе, стрессовые воздействия окружающей среды или недостаток партнёров, но за последние три года исследователи обнаружили, что партеногенез также удивительно широко распространён в здоровых популяциях, обитающих в дикой природе. И хотя исследователи до сих пор пытаются понять, что запускает процесс партеногенеза, то, что он происходит у стольких видов, значит: теоретически возможно, что Мария могла родить Христа благодаря партеногенезу.

Но эта гипотеза всё равно остаётся шаткой, поскольку, хотя млекопитающие и могут инициировать партеногенез, рожать благодаря партеногенезу они, как правило, не могут. Яйцеклетки млекопитающего обычно разделяются, чтобы дать пристанище ДНК в сперме, когда чувствуют приближение живчиков, а затем умирают, если оплодотворение не удаётся. Хитрости или случайные генетические нарушения могут обеспечить разделение при отсутствии спермы и даже рекомбинацию с другой разделённой клеткой поблизости, но млекопитающие (за исключением ехидн и утконосов) пользуются процессом под названием импринтинг, чтобы обеспечить запуск размножения исключительно при правильном комплементарном сочетании активных и неактивных генов в сперме и яйцеклетках одного вида. Так что, если партеногенез начинается, то он порождает хлипкую диковинку, которая проживает не более нескольких дней.

Существуют способы преодолеть эту проблему. В 2004 году японские исследователи продемонстрировали, что могут менять импринтинговые гены в яйцеклетках мышей, создавая искусственного, но полностью партеногенетического и жизнеспособного детёныша. Такие же генетические изменения могут, хоть это и крайне маловероятно, происходить в качестве случайных, естественных мутаций. Однако генетические мутации, преодолевающие только импринтинг, подразумевали бы, что Иисус получил у Марии только X-хромосомы, и это уже был бы не он, а она.

В своей книге LikeAVirgin («Как девственница»), опубликованной в 2012 году, популяризатор науки Ааратхи Прасад предлагает парочку обходных решений. Одна из возможностей, теоретизирует Прасад, состоит в том, что Мария могла являться генетической химерой (то есть сформироваться как из мужского, так и из женского эмбриона), а это значило бы, что у неё был Y-хромосомный материал, который мог впитаться в её ребёнка-Христа, теоретически порождённого своими силами. Также, предполагает Прасад, Мария могла быть интерсексуальной – обладать как женскими, так и мужскими генетическими характеристиками. Точнее говоря, она могла родиться с овотестисами; это состояние, в котором женщина получает от отца X-хромосому, содержащую чуть-чуть Y-хромосомы, что приводит к развитию органа-гибрида из яичника и яйца. Если в гонадах Марии проявлялся исключительно её мужской материал и у неё, опять-таки, был идеальный баланс мужских и женских тканей и гормонов, её овотестисы могли производить сперму и яйцеклетки одновременно и опускать их по фаллопиевым трубам вместе, что привело бы к оплодотворению и имплантации внутри её работающей матки.

Соблазн вычеркнуть это как нечто функционально невозможное велик, но есть как минимум один зарегистрированный случай рождения девочки с балансом генов и генетической экспрессии, возможно, подходящим для выполнения этого самооплодотворения, – в Мексике, около 2000 года. Исследователи до сих пор ждут возможности увидеть, сможет ли этот ребёнок производить жизнеспособные сперму и яйцеклетки и таким образом родить, будучи девственным.

У девственного рождения существует как минимум одно более простое объяснение, хотя оно жестоко и крайне запутанно. Согласно одному отчёту 1988 года в журнале British Journal of Obstetrics and Gynecology, 15-летняя девушка из Лесото, родившаяся без наружного отверстия влагалища (из-за заболевания, известного как синдром мюллерова агенеза), родила здорового ребёнка мужского пола с помощью кесарева сечения. Когда девушка делала минет своему партнёру, к ней подошёл бывший, вытащил нож и дважды ударил её в брюшную полость, дав сперме в её пустом животе возможность просочиться через повреждённый желудочно-кишечный тракт в её репродуктивную систему.

Хотя многие отнеслись к этому сообщению скептично, урологи полагают, что это возможно, так как сперма может выживать в кислотной среде, проходить дальше, чем мы думаем, а также выживать в благоприятной среде не один день, оплодотворяя яйцеклетки даже за пределами обычных мест их встречи. И хотя обычно у женщины с мюллеровым агенезом менструальная кровь оказывалась бы в ловушке, забивая ей матку, для такой молодой девушки, как эта, это не было проблемой.

Несомненно, этот сценарий крайне мрачен, в отличие от той чистой жизни, которой, по идее, жила Мария. Однако условия необязательно должны были быть точно такими же. Если бы Мария получила несмертельную рану брюшной стенки (или даже страдала от особого абсцесса) при наличии семени, то существует вероятность (пусть и небольшая), что она могла быть оплодотворена, без полового акта.

Итак, девственное рождение действительно возможно с научной точки зрения, хотя оно настолько маловероятно, что большинство учёных не особенно доверяют этой научной гипотезе.

«Меня много раз спрашивали [о девственном рождении], – заявил Уоррен Бут, ведущий эксперт по партеногенезу из Университета Талсы, – и, если честно, я не могу придумать правдоподобного объяснения тому, как женщина, воздерживавшаяся от сексуальных контактов, могла родить ребёнка любого пола».

Набожным христианам, разумеется, на самом деле неважно, является ли девственное рождение маловероятным с научной точки зрения, поскольку наука – это дисциплина, исследующая законы и природу, созданные Богом. «Бог – не пленник Вселенной», – заявил Верн Пойтресс из Западной теологической семинарии, евангелический богослов, основными темами работы которого являются божественная истина и авторитет Библии.

Пойтресс использует свою математическую и естественнонаучную подготовку для того, чтобы анализировать и оспаривать рационалистические аргументы против веры. Роль Бога в девственном рождении он объяснил так: «Он оказался в системе безличного права. Он является законодателем. Он является автором как закономерностей, так и того, что является исключительным... Он может делать нечто необычное, когда ему заблагорассудится».

По мнению Пойтресса и других, Бог мог создать сперму с Y-хромосомой из ничего или из атомов в утробе Девы Марии по необходимости, оплодотворить её яйцеклетку и создать полностью человеческое, но также и полностью божественное, существо мужского генетического пола. Разумеется, доказательств тому, что Бог провёл зачатие Христа таким образом, у Пойтресса нет, но это к делу не относится.

«Библия не вдаётся во все технические подробности, – заявил он. – Бог знает все технические подробности. Однако его цель в Библии – не удовлетворить современное научное любопытство, а рассказать нам то, что нам действительно нужно знать с точки зрения спасения, с точки зрения нашего личного понимания себя и нашей связи с Богом».

Не в пример некоторым христианам, которые порой яростно отвергают поиск научных объяснений девственного рождения, Пойтресс признаёт, что провести различие между божественными деяниями и теми, которые являются следствием последовательных Божьих законов природы, почти невозможно. Тем не менее, он сомневается, что девственному рождению существует научное объяснение, и отвергает мысль о том, что это его каким-то образом опровергает.

Это справедливо: люди, критикующие магию, мистицизм и даже веру с рациональной точки зрения часто забывают, что недостаток доказательств не является доказательством ложности чего-либо. Они также забывают, что Бог и его дела находятся за пределами области твёрдого научного поиска или опровержения.

Поэтому, придумывают ли люди сложные научные объяснения непорочному зачатию или отвергают эти объяснения как невероятные, девственное рождение Христа, возможно, всегда будет оставаться тайной. А в споре, углублённом в веру, которая выходит за пределы науки или рациональности, значения на самом деле не имеет ни одно из этих утверждений.

https://www.vice.com/ru/article/dp5ekm/the-science-behind-the-virgin-birth

Хижак з пір'ям

  • 03.04.20, 14:00
У США відкрили новий вид динозаврів

Група американських палеонтологів описала новий вид динозаврів з сімейства дромеозаврид, який назвали Dineobellator notohesperus.


Dineobellator notohesperus. Image credit: Sergey Krasovskiy.

Древній хижак був довжиною близько 2 м і, мабуть, нагадував знаменитих велоцирапторів, відзначають автори відкриття.

«У той час як дромеозавриди краще відомі з таких місць, як північ США, Канада і Азія, мало що відомо про групу, яка жила далі на півдні Північної Америки», — сказав доктор Стівен Ясинські, палеонтолог з Університету Пенсільванії.

Хоча не всі кістки Dineobellator notohesperus були відновлені, кістки передпліччя мають голчасті виступи — невеликі опуклості на поверхні, де пір'я було б закріплено зв’язками — ознака того, що у динозавра за життя було пір'я, схоже на те, яке було у велоцирапторів.

Особливості передніх кінцівок тварини, включаючи збільшені області кігтів, дозволяють припустити, що цей динозавр міг сильно згинати передні лапи. Ця здатність може бути корисна для утримання здобичі. Вчені припускають, що він міг полювати на дрібніших динозаврів і інших тварин.


Skeletal reconstruction of Dineobellator notohesperus. Individual scale bars – 2cm. Image credit: Jasinski et al, doi: 10.1038/s41598-020-61480-7

Хвіст Dineobellator notohesperus також володів унікальними характеристиками. У той час як хвости більшості дромеозавридів були прямими і жорсткими за допомогою стрижнеподібних структур, хвіст цього динозавра був досить гнучким в основі, дозволяючи решті частини хвоста поводитися як кермо.

«Подумайте, що відбувається з котячим хвостом під час бігу. Хоча сам хвіст залишається прямим, він при цьому постійно повертається, коли тварина змінює напрямок. Жорсткий хвіст забезпечував підвищену маневреність при зміні напрямку, і потенційно допомагав переслідувати здобич, особливо на відкритій місцевості», — розповів Стівен Ясинські.

Джерела
 nv.ua/ukr/techno/popscience/u-ssha-viyavili-noviy-vid-hizhih-dinozavriv-50079516.html

Кількості. Великі і страшні. Що нового?

        Як спитати, то всі люблять правду. А правда у своїй основі може бути й негарною, а комусь - жахливою. Правда в тому, що людина... помирає. З першого дня свого народження індивід починає прямувати до своєї смерті. Цю правду, якщо розібратися, кожен усвідомлює. І все, що б людина не робила: вчиться, відчуває щастя, кохає, дарує радість близьким та приймає від них, створює шедеври у різних сферах, і готує щоденні трапези на кухні, здійснює переступи, благодіяння, гріхи, революції, позики в банку, - все це вона чинить... помираючи. Sad but true.



         Тому задумана ця замітка на таку непопулярну тему, як правда, а значить про смерть. Її ідея в тому, аби бути гострим скальпелем, що прецизійно видалить хоча б основу панічних настроїв, хоча б в кількох людей, кому тупа паніка ще не забрала здатності думати. Відразу попереджу, що смерті далі буде не просто багато, лонгрід буде буквально просочений нею. Тим, хто перебуває у блаженному рабстві "позитиву", краще далі не читати. Інших - ласкаво прошу. Буковки не заразні.
        Людство живе з інфекціями тисячі літ. Віруси та складніші мікроорганізми завжди мали над нами перевагу. Вони добре нас знають, полюють за нашими чеснотами - товариськістю, любов'ю та прихильністю, бажанням допомоги ближньому - і перетворюють ці чесноти на недоліки і слабинки. Одна з переваг вірусів - біологічна простота. Тому всю історію вони на крок випереджали нас. А застана зненацька людина тільки і спромогалася більш чи менш успішно мінімізувати завдану шкоду. Отож, щойно вчора ми з полегкістю попрощалися з черговим "звірячим" вірусом, як сьогодні "привіт, новий ковід".



          Хтось помітив, що наші регулярні "гості" теж полюбляють круглі числа. У 1720 році це була чума, в 1820-му - холера, а в 1918-20 - іспанський грип, у 2019-20 - Корона. Освічене людство, чия поінформованість відчутно розбавила первісні печерні страхи, і питання тепер ставить, гідне нашого глобалізованого суспільства: чи раптом не влаштовані ці пандемії штучно якимсь злим генієм на користь своїх таємних інтересів?
          Але це не так. Найперші примітивні спроби використовувати хвороби як біологічну зброю проти ворогів були зафіксовані, наскільки відомо, не раніше 18 століття (європейські колоністи проти корінного населення Америки). Тоді як вперше історично задокументовані пандемії згадуються ще за сивої давнини, коли предки ймовірних очільників сучасних масонських і навколомасонських орденів і таємних "клубів" ще не мріяли про світове панування, цілком мирно переганяючи худобу від одного до іншого посушливого пасовиська Близького Сходу, Аравійського півострова та Єгипту.
           В індійських санскритських джерелах IX—VII ст. до н. е. знайдено відомості про холеру. Там цю хворобу називали "маха-марі" - велика моровиця. Ще назва - "мордіксім". Один з перших описів самої хвороби відносять до часів походів Олександра Македонського, вояки якого, імовірно, потерпали від цієї хвороби під час індійського походу. В одному з джерел про стан хворого зазначено: "Губи бліднуть, погляд стає безглуздим, очі закочуються, руки і ноги зморщуються, немов від вогню, і хвороба охоплює багато тисяч людей".
          Так звана «Пелопонеська чума» в Аттіці у 436—427 рр. до н. е., як писав про неї Фукідід у своїй "Історії Пелопонеських війн", "...почалася спершу, кажуть, в заєгипетській Ефіопії, потім спустилася в Єгипет, Лівію і більшу частину земель". Епідемія супроводжувалася сильними землетрусами, морськими повенями, посухами і неврожаями. Люди заражалися при догляді за хворими. Основними проявами були нестерпний жар і поява висипу на тілі. Гинули і тварини. Багато будинків спорожніли, цілі родини вимерли. Хворі повзали по вулицях, скупчуючись біля джерел води. Смерть забрала тисячі життів у Афінах. Вважають, що вимерла чверть населення Аттіки. Тоді помер видатний грецький політичний і військовий діяч, вождь афінської демократії Перикл. Але що це було? Опис епідеміологічних чинників, клінічних проявів підходить до багатьох інфекцій. Були проведені навіть молекулярно-генетичні дослідження решток померлих, які встановили імовірного збудника - Salmonella typhi (спричиняє черевний тиф), однак те, що ми знаем про цей тиф, не зовсім відповідає записам Фукідіда. Тому не знято підозру про чумне походження цієї епідемії.
            Або епідемія у 125 р. до н. е. у Північній Африці («чума Орозія»). Їй передувало стихійне лихо, в якому сучасники побачили причину жорстокого мору. Всю Африку незліченними полчищами покрила сарана. Вона поїла не тільки всі трави, а й частину коренів, листя на деревах і молоді пагони, чим не лишила жодної надії на врожай. Потім сарана раптово була підхоплена несподіваним вітром, довго носилася небом цілими хмарами, поки не потонула у Середземному морі. Прибій викинув на берег на великому просторі купи мертвої сарани, від її гниття став поширюватися нестерпний сморід. А далі стався повальний мор серед тварин і птахів, який поширився і на людей. У приморській смузі, що прилягає до карфагенського і утіцького берегів, загинуло більше 200 тис. жителів. У місті Утіка померли усі 30 000 солдатів, відряджених туди Римом для охорони узбережжя Африки. Але хіба тут зрозуміло, про що мова? Ніяких симптомів, окрім швидкої масової смерті, не було наведено навіть її сучасниками.
             Великий лікар давнини Клавдій Гален описав «чуму Антоніна», що тривала з 165 по 180 рр. і охопила багато країн. Приблизні втрати від цієї пошесті від 3,5 до 7 млн людей. Деякі описані прояви хвороби дуже нагадують натуральну віспу. Тож була це натуральна віспа, або ж інша хвороба достеменно невідомо.
             Ще одна добре відома моровиця, що забрала життя 25-50 мільйонів осіб (на той час - близько 13 % населення світу), спалахнула у 541-550 рр. у Східній Римській імперії. Вона була названа істориками Юстиніановою чумою, бо була за часів правління одноіменного імператора (відповідно до літописів Юстиніан теж перехворів на чуму і одужав у 543 році). У 549 р. Юстиніан видав Указ про перешкоджання пересуванню та затримання людей, які прибули з місць, де лютувала недуга. Отже заходи сучасного карантину інтуїтивно відчувалися вже тоді, задовго до відкритття мікроорганізмів та осмислення способів поширення хвороб.
            Згадки про таємничі раптові "мори" подибуються і в руських літописах 1042 та 1092 років. Там немає деталей клінічної картини, але йдеться скоріш за все про епідемії.
            Чергова епідемія чуми в історії людства - "Чорна смерть", спалахнула у пустелі Гобі (Китай). У 1335 році поширилася по Індії. Повільно але впевнено понесли пошесть у Європу могольські війська та купці Великого шовкового шляху. У 1346 р., за словами істориків, бацила прибула на територію України через Крим, а у 1351 році - через Польщу (Чернігів, Київ) до Європи. Підсумок: мінус 75-200 млн осіб - близько половини населення тодішньої Європи.
            Тодішні лікарі настановляли здорових людей наглухо зачиняти вікна і двері, перебуваючи вдома, а краще переселятися подалі від охоплених чумою міст, могильників тварин і цвинтарів, у села, до чистих джерел води. Тоді з'явилося і класичне правило карантину: усі кораблі, що прибували до портів з інших країн, мали залишатись на віддалі від порту протягом 40 днів. Індивідуальний захист також полягав у забороні користуватися речами та одягом померлих, у розміщенні в зоні дихання людини спеціальних трав'яних зборів та парфумів і таке інше.


Маски чумних лікарів середньовіччя (у "дзьоб" закладалися квіти і трави для захисту від чумних випаровувань)
           
               Повторні спалахи хвороби час від часу локально виникали аж до XX століття. Але завдяки радянським (зокрема й українським) вченим, які у 1947 році під час спалаху хвороби в Маньчжурії вперше застосували для лікування стрептоміцин, медицина досягла відчутних успіхів у розробці нових засобів проти інфекції і тепер чума виліковна.
               Молекулярно-генетичні дослідження останніх років показали, що чумний мікроб утворився від Y. pseudotuberculosis внаслідок мутації у проміжку часу десь від 20 до 1,5 тис. років тому в популяціях монгольського бабака.
               Віспу називали "чумою XVIII століття", поки Дженнер у 1796 р. не відкрив щеплення витяжки з гною корів, хворих на коров'ячу віспу. Але попри застосування вакцинації тільки у 1980 р. ВООЗ офіційно повідомила, що абсолютно всі діти планети зазнали щеплення, і віспа ліквідована докорінно. За наявними даними з VI по XX століття хвороба забрала - увага! - щонайменше 1 млрд люду. Виходить у перерахунку на рік близько 700 тис.



             Холеру називали "чумою XIX століття", адже історія людства нараховує не 1, 2 чи 3 пандемії холери, а цілих 7, які з 1816 до 1960 року рухались з Індії на захід і в підсумку через Америку обійшли всю земну кулю. І майже кожна з них побувала на території України. Лише до 1860 року інфекційна хвороба, що характеризується розвитком тяжкої діареї і тяжким зневодненням організму, забрала життя близько 40 млн осіб.
            Холера і досі лишається страшним захворюванням, виникнення якого є наслідком відсутності належного водопостачання, санітарії, безпеки харчових продуктів та елементарних заходів гігієни. Станом на 2017 рік хвороба спричинює у світі до 2,9 млн випадків щорічно, гине до 95 тисяч людей.



            Як і в історичних записах, у мистецтві деякі з цих напастей теж лишили свої сліди.




             В останні місяці Першої світової війни, у 1918 р. вірус іспанського грипу вчергове спробував вияснити, хто господар цієї планети. Осередком захворювання вважався польовий табір військ у Франції. За іншою версією вірус виник на Сході, до США його занесли китайські емігранти, а американська армія вже своєю чергою принесла вірус до Європи, вступивши у війну. Проте хвороба названа "іспанкою" через те, що іспанські ЗМІ першими оповістили про спалах - газети цієї, нейтральної тоді країни не були обтяжені цензурою військових років. До того, як "іспанка" стала загальновизнаною спрощеною назвою, бразильці називали це німецьким грипом, а сенегальці - бразильським, поляки називали це більшовицькою болячкою, а данці - хворобою, що «прийшла з півдня"... Новий різновид вірусу А/H1N1 забрав життя від 50 до понад 100 млн людей (3-5 % населення планети на той час). При чому, перші 25 млн померло за перші 25 тижнів поширення мору, тоді як за всі 4 роки 1-ї світової війни загинуло лише 10 млн і ще 10 було поранено.






             Були інфікованими близько 500 млн осіб по всьому світові, навіть у далеких його куточках (вимирали цілі села від Аляски до Південної Африки). Найбільш уразливою групою населення з ризиком летальних випадків стала молодь віком від 20 до 40 років. Людей вбивав власний імунітет, який надто різко реагував на вірус. Причиною стрімкого поширення хвороби стала війна, а саме переміщення військ країн-учасниць.



             У 1919-1920 роках країни вже широко запроваджували відомі карантинні заходи, закриваючи школи, театри, суди, церкви та інші громадські місця масового скупчення іноді протягом до цілого року. Бразильський медик і письменник Педро Нава у 1918 р. описав матчі в Ріо-де-Жанейро, коли футболісти грали на стадіоні з безлюдними трибунами.





             Поширилося застосування звичних тепер і для нас медичних масок і респіраторів.




          Маски робили і самотужки хто з чого здатен. Одна з рекомендацій департаменту охорони здоров'я Нью-Йорка щодо носіння масок закінчувалася слоганом, на подив сучасним: Краще бути смішним, аніж мертвим.



           Їх робили будь-яких тканин / кольорів / конструкцій аби якось закритися від віруса-вбивці.



             Масштаб хвороби був таким, що деякі із закритих громадських закладів використовувались під лікарні або морги.
            

у спортзалі однієї зі шкіл у США


У коледжі La Salle, Тетфорд-Майнз, Квебек, Канада

              Продавці забороняли покупцям заходити до магазинів і продавали товари на вулицях. Без масок не пускали у громадський транспорт.


Кондуктор перевіряє наявність масок у пасажирів, що заходять,  Сіетл, США

             Вірус зник так само раптово, як і з’явився. Вчені вважають, що штам вірусу мутував у менш смертоносні. Зокрема, у 2009 році штам H1N1 повернувся, змінивши назву на "свинячий грип" (легший перебіг захворювання). Лікується він так само, як і інші види грипу.
            Вище було згадано темп летальності у світі від "іспанки" на початковому періоді, як 1 млн смертей на тиждень.
            Офіційно перший випадок захворювання covid 19 у світі датується 10 січня 2020. Хоча неофіційно перші хворі на невстановлену форму пневмонії звернулися у лікарні Уханя вже 8 грудня 2019 р. Ще неофіційніше вже у листопаді, а може, і в жовтні (якщо врахувати інкубаційний період) ця ще не названа своїм терміном хвороба вже наготувалася лютувати у зазначеному регіоні. На сьогодні, 02.04.2020, минуло щонайменше 22 тижні поширення нової інфекції. Що ж ми маємо?
            На 14.00; 02.04.2020 у світі зафіксовано 950713 випадків захворювання. Вірус вбив 48313 людей. Темп вмирання - 2416 людей за тиждень - у 400 разів повільніше, ніж 100 років тому. Остаточно перебороли недугу 202826. Хворіють наразі 699574, з них 663410 (95 %) у легкій формі, 36164 - з ускладненнями, що загрожують життю.
            Ще.
            У травні 1918 року в Іспанії було заражено 8 млн людей, або 38 % населення країни (заразився, але видужав, навіть король Іспанії Альфонсо XIII). Сьогодні в Іспанії ситуація з covid 19 одна з найважчих у світі - вона посідає аж 3-є місце за поширеністю хвороби зі своїми 110238 інфікованими і 10003 померлими.
            Франції зараз не набагато легше. На своєму 6-му місці вона має 57 тис інфікованих та 4 тис летальних. Тоді як зафіксований, наприклад, у 2017 році сезонний пік смертей від ГРВІ (куди входять і смерті через невдале лікування антибіотиками) складає приблизно 12 тис. померлих. Хто-небудь у 2017 р. чув у новинах що-небудь про смертоносну епідемію грипу у Франції?
            Як почуває себе на цю годину #українавдома? З дня виявлення першого хворого, 02 березня, маємо 804 захворювання, 20 летальних, 13 перебороли хворобу, і 57 місце у списку поширеності короновірусу у світі.
            Я далекий від того, щоб цими даними намагатися заспокоювати громадську думку і переконувати, що нам малося би наплювати на Корону. Адже цим 48313 померлим, з яких 20 - українці, не легше від наведених порівнянь, і горе їхніх родичів і близьких цією арифметикою не зменшити. Але, так чи інакше, в атмосфері істерії та нервозності навколо коронавірусу та пов'язаних явищ, спричинених у великій мірі запобіжними заходами, гідними атомної війни, а також "правильною" подачею інформації світовими ЗМІ, українці забувають про небезпеки, які живуть з ними все життя!



            За даними ВООЗ, щороку (!) грип всіх штамів, відомих ще до Корони, вражає - увага! - до мільярда людей у світі. У 3-5 мільйонів людей перебіг хвороби дуже тяжкий. Помирають від ускладнень від 250 до 650 тисяч. В Україні щороку близько 4 тис. людей помирає (!) від туберкульозу (11 осіб кожного дня). Вже у січні 2020 р. в Україні зареєстровано 1 945 випадків захворювання туберкульозом. Уявити тільки, поки українці б'ють пики один одному за право їхати в громадському транспорті та масово скуповують товар у крамницях та аптеках, натхненні чарівністю назви нової болячки з далекого Уханю, щодвігодини від прозаїчного туберкульозу в якійсь лікарні країни тихенько, без уваги преси і вищого керівництва помирає їхній співвітчизник.
            Якщо я скажу, що ситуація не варта паніки, то моя позиція звісно варта уваги набагато менше, ніж думка французького інфекціоніста Дідьє Рауля, який вважає: "Я не бачу ознак особливо серйозної смертності. Я не бачу впливу на загальну смертність в країні. І я продовжую вважати, що треба зберігати спокій і робити те, що зазвичай робиться з інфекціями загалом: діагностику і лікування".
             Чи скрізь і завжди населення дотримувалося призначених запобіжних заходів? Ні. Під час епідемій холери і чуми 1830-31 рр. на теренах України відбувалися бунти. У Севастополі під час повстання було вбито губернатора. Севастопольці виступали проти обмежень руху товарів і мешканців по вулицях міста. Було поширене переконання, що царська влада наживається на карантині. На Закарпатті були відомі випадки вбивства вояків і лікарів. Сільські відчайдухи і шибайголови гадали, що патрулювання вулиць військовими, знезараження криниць вапном робиться, щоб знищити місцеве населення.
              В містечку Cамора (Іспанія) місцевий епіскоп кинув виклик закладам охорони здоров'я, замовивши вечірні молитви протягом 9 днів на честь святого Рокко, захисника від чуми і епідемий. Це залучало сотні вірян шикуватися у чергу аби поцілувати мощі святого. А тим часом спалах іспанки досяг піку. Cамора вписала найвищий показник смертності від грипу серед всіх міст Іспанії.
              У бізнесових колах США спостерігався певний опір спробам комісара з охорони здоров'я обмежити відвідуваність розважальних закладів. Наприклад, коли восени 1918 вийшла чергова стрічка Чарлі Чапліна, менеджер кінотеатру Стренд на Таймс-сквер, Нью-Йорк, Ґарольд Едель тепло подякував глядачам та похвалив їх за те, що не піддалися страхам і забезпечили аншлаг. За кілька тижнів він помер від іспанки.
              Також у 1918 р. газетами генерувалося чимало фальшивих новин. На зразок того, що грип біля берегів США був зумисно розсіяний німецькими підводними човнами.
              Тож вчергове бачимо ще одну нову-стару особливість: і раніше, і тепер карантинні заходи не на жарт обурюють широкі народні маси, збивають їх з пантелику, нерідко пробуджуючи відверту дурість на дні під культурно-цивілізаційними нашаруваннями свідомості.
               Підсумовуючи, згадаймо: жодна людина в світі не померла просто так, "від старості". В кожному конкретному випадку є своя причина смерті. Багато причин. Як це було і 1000, і 10 років тому. Як є зараз, як буде далі. В яку за ліком епідемію ми входимо?.. Тільки нашому поколінню вже пощастило на кілька краще чи гірше контрольованих епідемій. Так, комусь призначено померти. Комусь - підхопити інфекцію, перехворіти і... померти за кілька літ від однієї з сотень інших причин. Хто зна, що краще... Опція вибору смерті на свій смак нам, як правило, не надана. А надано і важить лише вибір людини у тому, що робити з усвідомленням цих простих речей. І з усім цим треба якось намагатися жити. Намагатися котити свій камінь Данності вгору, напевно знаючи, що далеко чи близько від вершини він не втримається, неминуче скотиться. Вчитися, намагатися бути щасливими, кохати, дарувати радість близьким та приймати від них, дбати і бути відповідальним, поливати квіти, чистити сади, створювати шедеври, готувати смаколики на своїх кухнях, обмиваючи кістки сраних політиканів, словом, утверджувати Життя над Смертю. А що ж нам ще лишається!? Ну, і дослухатися до розумних голосів, зокрема і тихенького голосу всередині себе. Берегти себе, близьких і рідних від щоденних загроз і небезпек.

Чeлюсти мегалодона

  • 31.03.20, 05:44

Чeлюсти мегалодона в cpaвнении с большoй белoй акулой 

Мегалодон - вид вымерших акул из семейства Otodontidae. Существовал в миоцене и плиоцене




Науковці підтвердили одну з теорій Чарльза Дарвіна

  • 23.03.20, 18:20

Більш ніж через 160 років після того, як Чарльз Дарвін написав свою книгу «Походження видів», вчені довели, що одна з його теорій виявилася правдою.

Як пише видання Newsweek, група вчених перевірила, чи справді існування підвидів може бути раннім кроком до утворення нових видів. Результати показали, що так, це можливо. Це стало підтвердженням гіпотез, висловлених Дарвіном у його книзі за 1859 рік. Спираючись на свої спостереження, видатний англієць вірив, що чим більше видів входять у рід, тим більше варіацій цих видів буде.

Вид за визначенням – це набір тварин чи рослин із подібними характеристиками, які здатні спарюватися між собою.

Люди, або Homo Sapiens, тому приклад. Підвиди, з іншого боку, – це популяція в межах конкретних видів, які можуть трошки відрізнятися і мати свою окрему групу для спарювання. Кількість підвидів на кожен вид може сильно відрізнятися. Наприклад, існує 45 різних підвидів лисиць, але жодного підвиду людей.

Вчені з Кембриджського університету проаналізували взаємозв’язок між двома поняттями й вирахували, як кількість видів у роді й кількість підвидів на кожен вид співвідноситься до числа різних груп тварин. Лаура ван Хольстен і Роберт Фолі використали інформацію, зібрану натуралістами, для визначення «віку» різних видів і підвидів, щоб побачити, наскільки вони пов’язані. Вони помітили кореляцію між варіаціями видів і підвидів. Рід із більшою кількістю видів має більше видів із ширшою групою підвидів.

Ця закономірність особливо чітко простежується у ссавців, які літають, таких як кажани. Для порівняння у наземних тварин ця кореляція між багатством видів і підвидів теж була позитивною, але слабшою. Вчені вважають, що це пов’язано з географічними перешкодами, які наземним істотам важче подолати. Гірський хребет чи річка можуть створити фізичний бар’єр для тварин, які рухаються на суші, але не для тих, хто літає чи плаває.

«У третьому розділі книги “Про походження видів” Дарвін писав, що лінії тварин із більшою кількістю видів повинні також містити більше “варіацій”. Підвиди – це сучасне визначення цих варіацій», – сказала Хольстен.

«Підвиди тварин зазвичай ігнорують. Але вони грають ключову роль у довгостроковій еволюційній динаміці», — пояснила вона.

Вона наголосила, що її дослідження співвідношення між видами й кількістю підвидів доводить, що підвиди грають критичну роль в еволюції. І це завжди відбувалося. Тож припущення Дарвіна були правильними.


Джерело https://opinionua.com/2020/03/21/naukovci-pidtverdili-odnu-z-teorij-charlza-darvina/

Першоджерело (англ.) joh.cam.ac.uk/one-darwins-evolution-theories-finally-proved-cambridge-researcher

Происхождение китов

  • 20.03.20, 12:59

История происхождения китов - одна из самых захватывающих историй эволюции и один из лучших примеров естественного отбора

Последним предком обитавшим на побережье современных китов был синоникс, вверху слева - животное, похожее на гиену. За 60 миллионов лет эволюционировало несколько переходных форм: сверху вниз, индогий, амбулоцетус, родхосет, базилозавр, дорудон и, наконец, современный горбатый кит.

Чтобы понять происхождение китов, необходимо иметь общее представление о том, как работает естественный отбор. Естественный отбор может незначительно изменить вид, заставляя популяцию менять цвет или размер в течение нескольких поколений. Это называется "микроэволюция".

Но естественный отбор также способен на гораздо большее. При наличии достаточного количества времени и накопленных изменений естественный отбор может создать совершенно новые виды, этот процесс известен как «макроэволюция». Он может превратить динозавров в птиц, земноводных млекопитающих в китов и предков обезьян в людей.

Несмотря на то, что ученые могли предсказать, как должны выглядеть ранние киты, им не хватало ископаемых свидетельств, подтверждающих их утверждение. Креационисты восприняли это отсутствие как доказательство того, что эволюция не происходила. Они высмеивали мысль о том, что когда-либо существовала такая вещь, как ходячий кит. Но с начала 1990-х годов это именно то, что ученые и обнаружили.

Важнейшее доказательство появилось в 1994 году, когда палеонтологи обнаружили окаменелые останки Ambulocetus natans, животного, название которого буквально означает «ходящий кит». У его передних конечностей были пальцы и маленькие копыта, но его задние конечности были огромны, учитывая его размер. Он был явно приспособлен для плавания, но он также мог неуклюже перемещаться по земле, как тюлень.

Современные киты продвигаются сквозь воду мощными ударами своих горизонтальных хвостовых плавников, но у Амбулоцетуса все еще был хвост, похожий на кнут, и ему приходилось использовать свои ноги, чтобы обеспечить большую часть движущей силы, необходимой для движения по воде.


Колібрі часів мезозою

  • 18.03.20, 13:19
Вчені знайшли в бурштині череп найменшого динозавра

Усередині шматка бурштину з північної частини М’янми, вік якого 99 млн років, знайшли череп завдовжки всього 7,1 міліметра.


Палеонтологи вважають, що череп належав крихітному динозавру, який був менше, ніж найменший на сьогодні птах — колібрі Mellisuga helenae.

«Коли я вперше побачила цей зразок, я була приголомшена. Для палеонтолога це дивно, але ми ніколи не бачили нічого подібного», — говорить Джінгмай О’Коннор, одна з авторів відкриття.

Команда назвала динозавра Oculudentavis khaungraae, що дослівно можна перекласти як «окатий і зубастий птах», і зовнішній вигляд цієї істоти нічим не поступається назві. Щелепи цього маленького динозавра вистелені маленькими загостреними зубами; судячи з очних западин, схожим на ложку, два виряченими ока тварини різко виділялися б на тлі її крихітної морди.

Чесно кажучи, істота, мабуть, виглядало дивно — не зовсім як птах або динозавр. Але є деякі підказки, які можуть розповісти трохи про його спосіб життя. Зуби, наприклад, вказують, що маленький динозавр був хижаком, який харчувався в основному безхребетними. А отвори в його очницях досить вузькі, що означає активність в денний час.

Все це вказує на те, що Oculudentavis відповідає своїй категорії, а не пов’язаний з сучасними колібрі - тому що ці птахи сьогодні харчуються нектаром, а не комахами. Таким чином, дослідники вважають, що такі істоти, як колібрі, пішли іншим шляхом до мініатюризації.

Схоже, що Oculudentavis може бути однією з тих тварин, які стоять між динозаврами і птахами, але де саме він вписується в загальну картину, досі не ясно. Є навіть деякі дивні особливості, такі як форма і розмір зубів і очниць тварини, які не видно ані у динозаврів, ані у птахів. Насправді вони більше нагадують ящірок.


Джерело nv.ua/ukr/techno/popscience/u-burshtini-znayshli-cherep-krihitnogo-dinozavra-50075354.html