Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

У 2050 р. нас буде 36 млн?

  • 03.09.16, 14:38


В Украине, по данным Государственной службы статистики, численность украинцев достигла 42 миллионов. При этом два года назад украинцев было 45 миллионов человек. В интервью "Сегодня.ua" директор Института демографии и социальных исследований им. Птухи НАН Украины Элла Либанова рассказала, сколько украинцевостанется к 2050-му году. 

 

"Сейчас я не понимаю, что происходит с населением. Чтобы прогнозировать, мне нужен как минимум возрастной состав по однолетним группам. Его нет. Но до 2013-го года мы считали, что в 2050-м будет 36 миллионов человек. Депопуляция – проблема всей европеоидной расы. Во всех экономически развитых странах уровень рождаемости крайне низок. Но в таких странах продолжительность жизни больше, и у них есть миграционный приток", – пояснила эксперт.

 

Так, в Украине уже много лет смертность превышает рождаемость, кроме того, украинцы мигрируют в другие страны. На данный момент, по оценкам демографа, три миллиона украинцев работают за границей.

москальський недомірок таки обламає свої зуби в Україні!!!

  • 03.09.16, 14:29
Рахманин: Киев не ускорил процесс принятия "минских законов" даже перед реальной угрозой военного обострения
Маневры РФ с угрозой вторжения в Украину могли проводиться с целью ускорить принятие необходимых Кремлю изменений в украинскую Конституцию, считает политический обозреватель Сергей Рахманин.
Сегодня 14:13
Рахманин: На "минские" законы власть не пойдет из инстинкта самосохранения
Рахманин: На "минские" законы власть не пойдет из инстинкта самосохранения 
Фото: Магістерська програма з журналістики УКУ / Facebook

Мотивом Кремля, угрожающего эскалацией на востоке Украины, может быть желание ускорить принятие Верховной Радой законов, касающихся политической части Минских соглашений. Такое мнение высказал в статье для "Зеркала недели" журналист Сергей Рахманин.

Гипотезы экспертов при этом расходятся, указал он.

"Одни утверждают, что сама угроза возможного военного обострения вынудит Банковую ускорить процесс рассмотрения Радой (которая начнет свою работу 6 сентября) документов, интересующих Кремль. Другие полагают, что власть будет тянуть до упора, и ускорение процессу смогут придать лишь грохот пушек и хор испуганно-требовательных голосов западных лидеров", – отметил Рахманин.

По его словам, Киев демонстрирует, что даже под угрозой эскалации военного конфликта не пойдет на экстренное принятие изменений в Конституцию, которые необходимы для имплементации Минских договоренностей.

"Законопроекты не вносятся, работа с депутатским корпусом не ведется, на уступки в Минске украинская делегация не идет. Владимир Путин знает, что (как в 2014-м) можно "прогнать" за считанное количество часов нужный законопроект. Но он понимает и то, что на "минские" законы власть не пойдет даже из инстинкта самосохранения – слишком велик раздражитель для общества и политикума", – написал Рахманин.

"Деталь – на днях президент вернул на доработку закон об амнистии участников АТО. Главная причина – внешняя. Петр Порошенко дает России и Западу сигнал, что не готов создавать прецедент. Он не амнистирует "своих", чтобы не давать повод для амнистии "чужих", – добавил он.

Минские соглашения об урегулировании ситуации на Донбассе были заключены в феврале 2015 года после переговоров лидеров Украины, России, Германии и Франции. Они предусматривают в частности, амнистию участникам конфликта и проведение в Украине конституционной реформы в части децентрализации.

31 августа 2015 года Верховная Рада приняла законопроект о внесении изменений в Конституцию Украины в первом чтении, за который проголосовали 265 народных депутатов. После этого под ее стенами начались столкновения, в результате которых четыре бойца Национальной гвардии погибли.

московія - колос на глиняних ногах!

  • 03.09.16, 14:19
Индийский прецедент – не случайность, а уже закономерность российского ВПК
Константин Румский, для "Хвилі"

Su-30-MKI ВВС Индии

В августе этого года практически незамеченной осталась некогда весьма памятная и скорее даже эпохальная дата – ровно четверть века назад в Москве состоялось жалкое подобие вооружённого отстранения от верховной власти в СССР условной группировкой «ретроградов-патриотов» условной же группировки «прогорбачёвских реформаторов».

Как это зачастую бывает про планировании и реализации подобного рода сложных мероприятий неподготовленными людьми, которые слабо ориентируются в стремительно меняющихся обстоятельствах и реалиях, проигравшими оказались обе условные группировки, а победу праздновали более агрессивные товарищи третьей стороны, то есть команды Бориса Ельцина, которые приняли совершено рациональное и весьма дальновидное решение – не продолжать бороться за власть в СССР, а легко получить её в РСФСР.

Данное решение было безоговорочно поддержано действующими на то время союзными республиканскими руководителями, которые и определили дальнейшую судьбу СССР – уже в декабре 1991 года первое в мире социалистического государство, занимавшее 1/6 часть суши, прекратило своё существование, а на его месте образовались 15 новых государств во главе с теми же самыми руководителями, пришедшими к власти ещё во времена существования СССР.

Вместе с независимостью новообразованные страны стали обладателями частей всесоюзного народнохозяйственного комплекса, в частности на территории практически каждой из них остались предприятия некогда самого мощного в мире военно-промышленного комплекса – щита СССР.

Наследие Союза

Поначалу судьба этих суверенных осколков ВПК была совершенно безрадостной – предприятия союзного ВПК практически прекратили выпуск военной продукции, сосредоточившись на утопической идее конверсии.

Однако в ситуацию внезапно вмешались международные торговцы военной техникой – посредники и агенты. Эти проворные дельцы всё чаще и чащё стали появляться неподалёку от министерств обороны РФ, Беларуси, Украины, Азербайджана, Казахстана и прочих с выгодными предложениями о покупке готовых видов вооружений и боеприпасов с целью их дальнейшей перепродажи в страны Африки, Азии и Ближнего Востока.

Так как подобного рода техники было хоть пруд пруди. В случае с Украиной был даже её неимоверный излишек, так как вся военная техника ВС СССР, выведенная с территорий стран Варшавского Договора, попросту была оставлена на её территории, а средства за её продажу неожиданно оказались весьма значительными, то руководителями стран СНГ немедленно были приняты решения подчинить себе стихийно возникшую и такую финансово-привлекательную отрасль как военно-техническое сотрудничество (ВТС) с иностранными государствами – были созданы уполномоченные государственные посредники для экспорта вооружений и военной техники.

Разумеется, в условиях буйного расцвета астрономических посреднических процентов для государственных спецэкспортёров на теме конверсии был поставлен жирный крест, а экономический курс стран СНГ теперь всячески поощрял развитие собственных предприятий ВПК.

Однако не всё сразу получалось гладко: в свое время руководство СССР, памятуя горький опыт оккупации европейской части страны в 1941-43 годах, размещало предприятия союзного ВПК таким образом, дабы вероятный противник, вновь вероятно оккупируя часть страны, не смог наладить полноценного и замкнутого производственного цикла на захваченных предприятиях. Поэтому, к примеру, если танки производились в Харькове, то катки к ним – в Верхней Салде Свердловской области, пушки – в Волгограде, Перми и Горьком, а боеприпасы – в Копейске Челябинской области.

Это обстоятельство сильно осложняло работу предприятий ВПК стран СНГ, по производству некоторых видов вооружений одни государства критически зависели от иных. Совсем академические примеры: РФ до сих пор производит и экспортирует истребители, но ракеты к ним изготовляются в Украине, идентичная зависимость РФ от Беларуси – последняя производит колёсные шасси для пресловутого ракетного комплекса «Тополь-М», который, как известно «санкций не боится», двигатели для всех российских вертолётов также производятся в Украине. Однако с течением времени было найдено хоть и половинчатое, но решение этого вопроса – подписаны многочисленные межправительственные соглашения о кооперации в сфере ВПК, которые позволяли размещать каждой из стран заказы на территории иного государства СНГ при нулевой ставке налогообложения.

Помимо всего прочего такое положение дел оказалось очень выгодным РФ – Кремль первым осознал, что кроме нефти и газа можно использовать в своих политических целях и зависимость от поставки комплектующих для вооружений, однажды шокировав «братскую» Украину отказом поставлять для неё 125мм пушки, необходимые для установки на танки Т-80УД, которые предполагалось поставлять в Пакистан (Украина тогда нашла выход из этой ситуации, однако, к сожалению, соответствующих выводов так и не сделала).

Немого позже примерно такой же сценарий был разыгран в вопросе поставок российских вооружений в Сирию и Армению. После получения аванса осуществлялись первые поставки, затем сделка замораживалась и иностранные партнёры становились заложниками новых условий, выдвигаемых Кремлём.

До поры до времени, такая схема кооперации устраивала все предприятия ВПК стран СНГ, но выстроенная за последние 15 лет конструкция практически одномоментно обвалилась в 2014 году.

Результатами российских действий по оккупации полуострова Крым и начала вооружённого вторжения на востоке Украины стали международные санкции, в том числе и по линии поставок товаров военного назначения, которые были наложены на РФ. Следующим сокрушительным ударом для предприятий ВПК РФ стали санкции уже от Украины, которая запретила украинским предприятиям осуществлять любую деятельность со страной-агрессором.

Реакция Кремля была прогнозируемой – «мол, не слишком-то и нужны вы нам все, скоро сами отмените и санкции, и извинитесь, и вообще – это вы во всём виноваты, а мы и без вас всех проживём, ведь сейчас-то мы уже встали с колен, «Крымнаш» и прочий набор вербальных небылиц и откровенных глупостей»…

Однако реальность вносит свои коррективы, а уж техника, тем более военная – и подавно.

Реалии нашего времени

Начиная анализ проблем, которые встали перед РФ после введения санкций в сфере ВПК, мы не можем не упомянуть о таком факторе, как выстраивание военно-технического сотрудничества с иностранными государствами.

Если новообразованные страны СНГ были вынуждены начинать свою деятельность в этой сфере, как говориться, с нуля, открывая для себя новые рынки, пытаясь на них закрепиться и упрочиться, вкладывая в эти мероприятия значительные средства и наполняя их политической составляющей и подчас конкурируя между собой, то РФ чувствовала себя на международном рынке ВТС вполне вольготно и раздольно.

Москва без всяких финансовых расходов и при полном отсутствии конкуренции замкнув на себя огромные объёмы поставок для всех традиционных и финансово состоятельных партнёров СССР, что позволяет ей уже около двух десятилетий прочно удерживать 2-е место в списке крупнейших экспортёров вооружений в мире. Вот лишь некоторые из них: Алжир, Египет, Китай, Ирак, Иран, Сирия, Вьетнам, Венесуэла, Ангола, Эфиопия ну и, разумеется, самый крупный алмаз в короне российского ВТС – Индия, которая до сих пор ежегодно радует кремлёвских коррупционеров контрактами на многие миллиарды долларов США.

Российская политическая доктрина всегда предполагала наличие сильной армии, поэтому будет несправедливо, если мы не отметим, что под руководством Путина на развитие собственных вооружённых сил направлялись значительные государственные ассигнования, армия и флот регулярно пополнялись новыми типами вооружений. Правда, вопрос их качества и внедрения новейших разработок в данном случае не столь принципиален.

Важным является то обстоятельство, что перевооружение армии и флота осуществлялось и поныне осуществляется ещё на кадровом и промышленном потенциалах, доставшихся РФ в наследство от СССР, развитие фундаментальной военной и технической наук не происходит, профильные ВУЗы, готовящие научные кадры для работы в конструкторских бюро и на специализированных предприятиях, либо уже ликвидированы, либо, образно говоря, существуют лишь на бумаге, ибо современная российская молодёжь своим жизненным путём выбирает отнюдь не научные изыскания в плохо отапливаемых помещениях середины 60-ых годов постройки.

Технологического перевооружения станочного парка и технологического оборудования также не произошло, куда ни кинь взглядом, всюду на предприятиях российского ВПК увидишь некогда полный достоинства шильдик «Сделано в СССР». Правда, стоит отметить, что на самых передовых и до сих пор функционирующих предприятиях иногда встречается ещё «Произведено в ГДР» или «Выпущено в Чехословакии», что рассматривается как более совершенное и качественное оборудование по сравнению с советским. Работники российских предприятий ВПК, подготовленные в эпоху существования СССР, тоже, к сожалению, не вечны, а замены им нет.

Проблем больше, чем кажется

Как следствие, зависимость РФ от поставок импортных комплектующих росла с каждым годом, а зависимость от таких комплектующих в сложных системах и агрегатах (радиолокационных, космических, авиационных, навигационных, управления огнём, баллистических вычислителях, спецсталям, сплавам, композитным материалам и прочим) стала просто всеобъемлющей.

Именно поэтому РФ до сих пор производит и продаёт по всему миру вооружения, созданные или спроектированные ещё во времена СССР, даже не планируя обременять себя созданием новейших и перспективных образцов.

Мало кто знает, но ещё в 1985 году в Нижнем Тагиле были завершены все необходимые работы над созданием технического проекта «Объекта 148», который по происшествии «всего лишь» 30 лет Кремль наконец-то смог представить миру как самую передовую российскую разработку – танк Т-14 «Армата».

К данному выбору РФ толкает не только отсутствие квалифицированного персонала, научного и промышленного потенциалов, а ещё и огромные запасы запасных частей, агрегатов, узлов и боеприпасов, доставшихся ей после распада СССР, запасы которых казались неисчерпаемы.

По оценкам специалистов, промышленная отсталость, отсутствие кадров, зависимость от импорта, международные санкции и отсутствие кооперации с украинскими предприятиями рано или поздно должны были привести к существенным проблемам в российском ВПК. Однако никто даже не мог предположить, что это произойдёт столь стремительно.

Хотя первые, казавшиеся случайными и досадными, проблемы появились ещё в сравнительно безоблачном 2007 году – Алжир, получив 15 истребителей МиГ-29СМТ, вернул их РФ, сославшись на огромное количество узлов и систем, изготовленных ещё в 80-90-е годы, что нарушало условия контракта.

Затем Чехия отказалась принимать поставленные ей вертолёты Ми-35 по той же самой причине.

Позже Индия отказалась принимать построенную в РФ подводную лодку «Синдувиджай».

Это всего лишь те конфликты, которые по своему градусу напряжённости стали достоянием общественности, о количестве технических проблем, которые конфиденциально решались путём снижения цены или замены уже поставленных изделий на корпоративном уровне, нам остаётся лишь догадываться.

Индийский «подарок»

Но в конце июля этого года случилось экстраординарное событие – индийская сторона внезапно обнародовала заключение аудиторского агентства (аудит проводился весной 2015 года) о техническом состоянии уже поставленных РФ 16-ти (из общего количества по контракту в 40 единиц) палубных истребителей МиГ-29К и МиГ-29КУБ, которые были приняты на вооружение в Индии.

Результаты оказались ошеломительными – 46 из 65 двигателей РД-33МК вышли из строя, российские специалисты, в 2015 году прибывшие в места несения службы данных истребителей, так и не смогли решить технические проблемы, связанные со складывающимся крыльями, на истребителях постоянно выходит из строя электродистанционная система управления ЛА, исправность истребителей ужасно мала и не соответствует заявленной в контракте.

Раскроем небольшую тайну: по приглашению отчаявшейся российской стороны авиационные специалисты из других стран также посещали Индию, пытаясь устранить, что называется, на колене выявленные дефекты, однако тщетно, ибо уровень технических проблем – критический.

Кроме того, в этом же аудиторском заключении изложена информация о техническом состоянии двухместных истребителей Су-30МКИ, которые были поставлены РФ в Индию немного ранее, что, впрочем, никоим образом не сказалось на их отвратительном качестве – из 210 единиц Су-30МКИ 120 регулярно находятся в ремонте, на истребителях фиксируются постоянные проблемы с той же самой электродистанционной системой управления, катапультами, приёмниками предупреждения о радиолокационном обнаружении, в ходе эксплуатации потеряно 7 истребителей, зафиксировано 35 выходов их строя двигателей, исправность самолётов составляет 55-60% против 75%, отмеченных в контракте.

Итогом очередного скандала с участием РФ в сфере ВТС стало вполне справедливое требование Индии бесплатно устранить все технические проблемы, зафиксированные на истребителях.

Пока реакции российской стороны не последовало, но можно предположить, что её фактически не будет.

И уж точно российская сторона не будет устранять выявленные дефекты и неисправности, на это у неё тривиально нет ни промышленных ресурсов, ни финансовых средств, ни квалифицированного персонала.

Скорее всего, индийская и российская стороны смогут прийти к промежуточному консенсусу: например, РФ вернёт уже полученные авансы в рамках подписанного контракта и стороны перелистнут эту неприятную страницу своего сотрудничества.

В тоже время перспектива индийского резкого отказа от российских вооружений, из которых на 70% состоит её армия и флот, всё-таки весьма маловероятна, хотя тенденции к этому уже наметилась – Дели и Вашингтон заявляют о перспективных совместных проектах в сфере ВТС. Москва же, в свою очередь, пытается давить на Дели путем банального шантажа, постоянно заявляя в последнее время об активизации масштабного ВТС с Исламабадом.

За Іловайську трагедію винуватці відповідатимуть

  • 02.09.16, 20:27
Луценко назвав причини великих втрат військ АТО в Іловайську (ВІДЕО)
Олександр Борут 02 вересня 2016, 16:35
 759
Луценко назвав причини великих втрат військ АТО в Іловайську (ВІДЕО)


Великі втрати військ АТО у Іловайську в серпні 2014 року спричинило неправильне планування військовим керівництвом операції та ігнорування мінливості ситуації, яка тоді була.    

Про це заявив керівник ГПУ Юрій Луценко в ході засіданні комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, переказуючи думку експертів, передає «Преса України». 

«Експерти вважають, що всі помилки військового керівництва зводяться до порушення встановленого порядку планування та проведення бойових дій по звільненню Іловайська силами АТО…в період з 8-20 серпня 2014 року. Також, невідповідність фактичних дій посадових осіб зазначеним вимогам та оперативній обстановці, що склалася», - заявив Луценко.

За його словами, за інформацією розвідки в Іловайську до початку операції звільнення знаходилося біля 1200 бойовиків з технікою і укріпленнями, а ці повідомленя «не були взяті в розрахунок під час складення замислу».

«Застосування добровольчих батальйонів у меншій кількості при атаці, з точки зору експертів, було помилкою і порушенням ряду нормативних документів», - зазначив він.

Луценко додав, що військове керівництво України після вторгнення військ РФ, котре почалося раніше подій в Іловайську, «не змінило свій замисел» і «не віддало накази по відступу, чи іншим діям військовослужбовцям».

«Реального документу письмового чи навіть усного слідством не зафіксовано», - сказав він.



Нагадаємо, 29 серпня у Генеральній прокуратурі України відбулась зустріч з родинами бійців, загиблих у Іловайському котлі.


москалі і у Африці - москалі

  • 02.09.16, 20:11
У Польщі заявили про докази причетності РФ до падіння Ту-154М під Смоленськом
Олександр Борут 02 вересня 2016, 15:08
 1316
У Польщі заявили про докази причетності РФ до падіння Ту-154М під Смоленськом

У Польщі невдовзі оприлюднять нові матеріали, які стосуються авіакатастрофи під Смоленськом 2010 року, де загинули 96 осіб, зокрема президент Польщі Лех Качинський. Про це повідомив міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич. 

Новину повідомляє Радіо Польща, передає «Преса України.

Як заявив Мацеревич, йдеться про нові записи переговорів екіпажу Ту-154М. Він зазначив, що будуть представлені докази того, що «метою дій російських диспетчерів і влади в Москві була катастрофа літака з президентом Качинським і цілою делегацією на борту».

За його словами, вже є справжні докази, в тому числі ті, які приховувала комісія Міллера (попередня комісія з розслідування Смоленської катастрофи, – ред). «Ми маємо жахливі подробиці членів цієї комісії», - сказав Мацеревич, додавши, що матеріали, які стосуються катастрофи, будуть оприлюднені в жовтні 2016 року.

10 квітня 2010 року в катастрофі Ту-154 у Смоленську загинуло 96 осіб, серед яких президент Польщі Лех Качиньський з дружиною, керівники всіх родів військ, начальник генерального штабу, представники Сейму і Сенату, канцелярії президента, останній президент Польщі у вигнанні Ришард Качаровский, представники вищого військового командування, політичних партій, громадські та релігійні діячі.

Нагадаємо, глава Міноборони Польщі Антоні Мацаревич раніше заявив, що після авіакатастрофи під Смоленськом, яка відбулася в 2010 році, уряд РФ вимагав від Польщі «вирішити питання публіцистів».

Гриценко Анатолій Степанович стає небезпечним шоколадному...

  • 02.09.16, 20:01
В мережі з'явилась інфографіка розкрадання в українській армії (ФОТО)
Ярослав Степанов 02 вересня 2016, 19:58
В мережі з'явилась інфографіка розкрадання в українській армії (ФОТО)

В Генеральній прокуратурі України показали графіки, які відображають розміри та суми розпродажі військового майна за часів різних міністрів оборони починаючи з 2005 року, яка красномовно свідчить про підрив основ національної безпеки впродовж останніх десяти років.

Новину передає «Преса України».

Варто відзначити, що всі інфографіки в одній із соціальних мереж виклала на своїй сторінці прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган.

Відповідно до наведеної інформації найбільший розвал української армії розпочався після Помаранчевої революції, коли міністром оборони призначили Анатолія Гриценка.

«Так розкрадалася українська армія. Розпродувалося рухоме і нерухоме», – підписала вона промовисту інфографіку.

 

Нагадаємо, раніше в комітети національної оборони Верховної Ради повідомили вражаючі цифри розпродажу військової техніки.

Рабів до раю таки не пускають

  • 02.09.16, 19:37

Сашко Лірник
Герої другого сорту, або ми вас туди не посилали!
2 вересня 2015 р.194115233

Сьогодні був в крематорії на похоронах. А під стіною стояв приготований хрест, перевитий вишитим рушничком. І табличка із написом "Тимчасово невідомий Захисник України. Рік загибелі 2015"

Рветься душа за кожного убитого чи пораненого в цій страшній війні. І рветься душа за кожного убитого чи пораненого тут в тилу. Померли в лікарні хлопці-нацгвардійці, які впіймали в серце і голову осколки гранати під Верховною Радою. Сотня поранених.

Поранених один-з-перед- одного провідували депутати, політики і сам Президент.

Відмітились кожен.

Хто не відмітивсь - той москаль !

Картинки в телевізорі показали нам скорботно стиснуті губи, нахмурені брови політиків.

Одразу посипались нагороди, квартири і пенсії героям.

І це правильно. Так і має бути.

Виконуєш свій обов'язок, підставляєш свою голову, проливаєш свою кров? Так і отримуй за це нагороди, квартири і пенсії.

Бо ти герой, а не жадібний олігарх, диванний вояка, чи пиздливий політик.

І та держава і той народ не виживе, який не шанує своїх героїв.

Чому ж тоді герої у наших владоможців діляться на сорти?

Ці-свої, першого сорту. Ми їх нагородимо. Ось тобі орден, ось пенсія, ось земля, а ось квартира!

Молодці наші керманичі! Не те що падли московські, які від своїх солдат і офіцерів відмовляються і убитих загортають в рови бульдозерами. Нема людини - нема проблеми і компенсації рідним і близьким. На том стояла і стоять будєть зємля їхняя!

А ми не такі. Ми душу і тіло положим, доказуючи, що ми козацького роду.

Але, виявляється, до цих пір є у нас і інші герої. Які теж загинули. Але не в Києві, чи під камерами. А далеко - в Донецькому аеропорту, чи від кулі сепарського снайпера, чи в бою із російськими окупантами.

Ці - так собі, другого сорту. Ми їх теж нагородимо. Потім. Колись. Може бути.

І взагалі вони добровольці, і не наші, і ми їх туди не посилали, і хто вони такі? Які нагороди і пенсії родинам? А ще може і квартирку дружина вбитого воїна захоче отримати? Ах, ти ж хитрий, сцуко! Назнарошно загинув щоб привілеї здобути?! Так ідіть нахер! У нас он вибори на носі, піаритись заважаєте!

Думаєте Сашко вже дахом поїхав на старості років?

Так от вам наші Герої-захисники, які загинули.

Добровольці.

Красені. Еліта з еліт.

Найкращі.

Краще б вони жили, ніж та політична наволоч, яка в тилу сраки наїдає і бабло на контрабанді косить.

Ані тата, ані мами, ані гроба, ані ями....

Ні, це просто слова з народної пісні.

І мама і тато у них є, і домовина тесана і яма в землі рідній, яку вони захищали.

Тільки визнання від держави немає.

Політики зайняті. Їм треба перед виборами попіаритись і 0,5% голосів добрати.

А який піар із загиблого воїна-добровольця? Ні в халатику білому з кореспондентами не відвідати, ні бзднути щось таке пафосне на камеру.

Тільки не за ваші медальки і пенсії вони гинули.

А за Україну. За маму і тата,за братиків і сестричок. За діток своїх ненароджених.

Тепер тільки розумієш слова Пророка - "І мертвим і живим і ненародженим..."

Хто пам*ятає як звали короля в 1564 році?

А Байду, який загинув на гаку в тому ж 1564 році знають і пам'ятають усі.

Найкраща нагорода - то шана і пам*ять народна.

А вам, політики-депутатики, урядовці-президенти, треба не про рейтинги свої думати, а про те, що, коли ви предстанете перед Всевишнім, то вашу долю будуть вирішувати саме ці хлопчики, які загинули за Україну і за народ свій.

А ви за що?

За «хутірець порядний і ставочок зариблений»? За посаду важну? За чин великий? За корт тенісний і палац величний?

Та гівна воно варте.

Рабів до раю не пускають!

Хочеш миру із москалями? Готуйся вирізати їх впень

  • 29.08.16, 19:10
Загроза наступу: що про російські військові навчання думають експерти
Надія Андрікевич 
власкор РБК-Україна29.08.2016
9081
Росія сконцентрувала на кордоні з Україною від 100 до 120 тис. солдатів
Росія сконцентрувала на кордоні з Україною від 100 до 120 тис. солдатів

25 серпня президент РФ Володимир Путін наказав Міністерству оборони приступити до найбільшої за останні півтора року раптової перевірки боєготовності збройних сил. За словами міністра оборони РФ Сергія Шойгу, вчення стосуються підрозділів Південного, Західного і Центрального військових округів, Північного флоту, Повітряно-космічних сил і Повітряно-десантних військ, які з семи ранку 25 серпня почали приводитися в повну бойову готовність. За словами російських властей, навчання повинні закінчитися 31 серпня.

Поява нового скупчення російських військ на кордоні з Україною, яка зараз, за попередніми оцінками, нараховує близько 120 тисяч солдатів, змусила вкотре замислитися над можливістю повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Чи виправдані ці побоювання, що можуть означати ці вчення, РБК-Украина запитало у військових експертів і дипломатів.

Вадим Скібіцький, представник Головного управління розвідки

Фото: Вадим Скібіцький

Загроза для України дійсно є: це пов'язано з нарощуванням угрупування біля наших кордонів. Навчання може бути використано для ескалації напруженості насамперед на окупованих територіях. Ймовірність цього залежатиме від керівництва Російської Федерації: наскільки воно готове іти на подальшу ескалацію напруженності в умовах тих санкцій, які діють проти неї.

Рівень загрози підвищується. Відповідно, занепокоєння є. Але не тільки у нас. Занепокоєні й інші країни: Польща, інші країни НАТО, які відслідковують ситуацію.

За попередніми даними перевірок, що зараз проводяться, мова йде про 100-120 тисяч військовослужбовців. На російський кордон наразі перекинуто дві бригади  - 23-ту та 28-му - це порядка восьми тисяч військовослужбовців. Крім того, на полігонах "Кадамовський" і "Кузьмінський" (Ростовська область) знаходиться біля семи тисяч.

Президент України - головнокомандувач Збройних сил України - чітко сказав, що, у будь-якому разі, коли будуть загострення, Збройні сили України готові до відбиття агресіїї, будуть проведені відповідні заходи щодо відмобілізування, посилення нашого угрупування для того, щоб припинити цю агресію, якщо вона, дійсно, буде розширюватися на нашу територію.

Ми постійно відслідковуємо нарощування, чисельність. Ця інформація доповідається, згідно з нашими табелями термінового донесення даних до штабу Міністерства оборони та РНБО, для того, щоб своєчасно прийняти рішення.

 

Ігор Романенко, заступник начальника генерального штабу ЗС України (2006-2010)

Фото: Ігор Романенко

Росія ж не каже, що проводить зараз навчання. Чому? Тому що в такому разі потрібно запрошувати іноземних військових спостерігачів та є обмеження щодо кількості. Вони зараз перевіряють Південний військовий округ із залученням Західного та Центрального округів. Крім того, Північний флот, космічно-повітряні сили і повітряно-десантні війська. Там комплект дуже серйозний, стратегічного рівня. При чому важливо, що вони приводять ці війська у бойову готовність "повна".

Є, наприклад, бойова готовність"постійна", потім, наприклад, коли росіяни "організували питання по Криму", то наші війська на кордоні з Кримом і в АТО переводилися в бойову готовність "підвищена". Потім іде бойова готовність "небезпека" і "повна". Що означає, що вони перевели в "повну" бойову готовність? Це означає, що частина з'єднань готова до ведення бойових дій. Це дуже серйозно. В мирний час - це рідкісний випадок, коли так робиться. Ціль - створити угрупування, відпрацювати питання, і потім наростити зусилля на південно-західному напрямку. Це Україна.

Коли аналогічно розпочинали відпрацьовувати таку ж схему в лютому 2014 року, Шойгу (міністр оборони РФ Сергій Шойгу, - ред.) посміхався і казав: "Какие беспокойствия? Это наша обычная проверка". Насправді, вони створили угрупування, ввели його і анексували Крим.

На сьогоднішній момент казати, що вони можуть розпочати повномасштабні військові дії, звісно, можна, але угрупування нема. Відповідних сил на наших кордонах немає.  Але, такі заходи максимально наблизять до повномасштабних військових дій. А, якщо відпрацюють, як вони кажуть, "нарощування сил на південно-західному напрямку", то тоді вони зроблять все, щоб підготувати свої війська до початку повномасштабної війни.

Зараз вони вчиняють тиск на Україну. Вони "виключили її з нормандського формату", тобто зустрічаються у нормандському форматі без України на G-20. Американцям зараз не до цього, бо у них президентські перегони, Європа - на канікулах, погодні умови за цілий рік найкращі для ведення бойових дій.

Відомо, як в Сочі Путін провів олімпіаду, а потім закрив всі питання, підготувався і вирішив цю справу. Тому вірогідність, безумовно, підвищилась. І питання у тому, наскільки Західні лідери дадуть йому можливість зробити крок. Він готує цей варіант, але остаточне рішення ще, на мій погляд, не прийнято. Нам потрібно реагувати, відповідно. Ми нарощуємо свої зусилля. Ми готуємося, президент про це заявляв, до введення воєнного стану, повної мобілізації і, при необхідності, взагалі до переходу до партизанської війни. Ми знаємо, що вони поважають силу, і нам цю силу потрібно демонструвати. І їх зупиняють втрати. Якщо вони на це підуть, втрати будуть великі. І наші, і їхні.

За військовими розрахунками, їм потрібно 100 тисяч військових, щоб успішно вести широкомасштабні бойові дії. Тому що, коли наступають, перевага в силах має бути, як мінімум, втричі більшою.

Путіну потрібно зробити Україну сателітом, а третя світова йому не потрібна. Велику війну розпочинати - це важке питання. А "маленькую победоносную"…Десь наростити і пробити коридор на Крим, наприклад, по суходолу чи захопити Херсон або Одесу додатково - можна.

 

Сергій Згурецьдиректор консалтингової компанії "Defense Express" 

Фото: Сергій Згурець

Ситуація, що склалася, в принципі, вкладається у логіку військових дій, які Росія запроваджувала і раніше. Проведення навчань і приведення війська у підвищену ступінь боєготовності - речі дуже взаємопов’язані. Так само, до речі, вона чинила в Грузії 2008 року, коли під прикриттям навчань здійснювалася агресія. Схожі заходи були в 2014 році, коли під прикриттям навчань, відбувалося перекидання військ до Криму. Тут логіка говорить про готовність до чергового етапу бойових дій, але ця логіка має одну ваду.

Українське угрупування,  в принципі, здатне компенсувати загрози, що формуються Російською Федерацією на всіх цих напрямках. Сьогодні тилове забезпечення Росії не спроможне забезпечити проведення такої широкомасштабної операції. Адже, проведення навчань - це дещо інше, аніж проведення бойових дій. Навчання скликаються на певний період, а бойові дії - це невизначений термін та невизначені ризики. Ніхто не може прорахувати, як саме розвиватимуться бойові дії.

Подібні дії вкладаються у логіку Росії, насамперед, щодо вчинення політичного військового тиску на українське політичне військове керівництво. Українська сторона до таких загроз готова:  з огляду на розташування наших Збройних сил в зонах можливих атак. Ми також провели навчання і так само привели війська у підвищений ступінь бойової готовності. Зараз відбувається війна нервів на якісно іншому рівні.

Я впевнений, що Росія не зважиться на початок бойових дій тому, що це порушить всю логіку її вчинків: що Росія у війні участі не бере, що на Донбасі знаходяться безпосередньо війська "ЛНР" та "ДНР", і це - громадянська війна. Адже, це посилить санкції і вдарить по економіці Росії по другому колу. І це змусить Європу консолідуватися довкола посилення санкцій в той час, коли Росія зробила багато, щоб Європа навпаки могла пом’якшити ці санкції.

Тож стратегія Росії ґрунтуватиметься на продовженні гібридної війни і розхитуванні ситуації в країні зсередини, симулювання нових виборів, проведення на Донбас своїх політичних партій, формування невдоволення до влади тощо. Силові компоненти завдають силового тиску і спроб виснажити українську сторону шляхом залякування. 

Якщо говорити про вторгнення на територію України, щоб контролювати лівий берег Дніпра, потрібно контролювати міста-мільйонники. Щоб контролювати міста-мільйонники, потрібно надзвичайно велику кількість особового складу з боку Російської Федерації. Якщо домогтися зміни політичного режиму якимись керованими ракетами, з одного боку, ми - не Ірак, а з іншого боку, світова спільнота в цьому випадку забезпечить абсолютно інший рівень підтримки України, ніж це є за формату наче б то громадянської війни, як це просуває російська пропаганда.

 

Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ (2003-2005; 2010-2012)

Фото: Костянтин Грищенко

Військові навчання в Росії проводяться протягом останніх декількох років, особливо, протягом останніх двох років з великою частотою. І це не означає, що після цього можуть бути якісь агресивні ідеї щодо сусідньої держави. Не тільки України, адже вони проводяться біля кордонів інших держав. Вони ж стверджують, що це у них заплановані навчання. Тому, чому вони їх вирішили проводити саме зараз, припущень може бути багато. Зрозуміло, що це буде сприйматися і цілком обґрунтовано, як тиск на Україну, але чи ці навчання були заплановані та підготовлені на певний період, для цього потрібно мати фактологічну базу і саме для цього ми, як платники податків, утримуємо дві розвідки. На них іде доволі багато коштів.

 

Володимир Огризко, міністр закордонних справ (2007-2009)

Фото: Володимир Огризко

Насправді у Росії залишився єдиний аргумент розмови із Заходом - це військове залякування і ядерний шантаж. Це два елементи, якими Росія позмінно грається для того, щоб тримати Захід в тонусі. Найбільше чого бояться на Заході, починаючи від дрібного ремісника до поважного політика, - це війна. Росія використовує цей страх на 150%  і дуже активно жонглює то військовими маневрами, то приведенням до повної бойової готовності якихось там ракетно-космічних військ, тепер кількох потужних об'єднань на західному кордоні.

Мені здається, що адекватною відповіддю і з боку України, і Заходу були б дзеркальні дії. До прикладу, так само привести до повної бойової готовності війська НАТО на сході, які починають так само трішки показувати свої зуби і м'язи. Непогано було б, щоб, звичайно, і у нас аналогічно реагували на цю гру Москви. Це, звісно, непросто, але ми ж розуміємо, з ким маємо справу. Тому мусимо відповідати адекватно.

Росія це використовує як спосіб політичного та навіть психологічного впливу. "Мы - большие, мы - великие, ядерные. Мы покажем вам кузькину мать!". Це те, що повинно, безумовно, на їхню думку, впливати на позицію західних партнерів. Але ж ці західні партнери прекрасно розуміють, що займаючи два, а то й менше відсотків від загального ВВП світу, Росія, насправді, - є економічним карликом. І всі її військові потуги - це надрив. Іще трішки і вона повторить те, що зробив Радянський Союз. Якщо, вона зараз розпочне гонку озброєнь і намагання показати "кузькіну мать", то "мать" їм щось таки покаже.

Я можу приєднатися до думки першого президента Кравчука, що військове вторгнення на територію України стане початком останньої версії Російської імперії. Увійти можна - вийти не можливо.