Утопія від 2011.

 (Акції «День Гніву» 28 травня присвячується)

( спочатку мав намір сформулювати кілька серйозних тез, але потім через зміну форми суттєво полегшив собі завдання опису бажаної візії майбутнього)

Серпень. Літня спека на вулицях столиці все відчутніше наповнювалась передчуттям близької бурі.

Чергова акція «Дня Гніву» перед ВР, не очікувано навіть для організаторів, зібрала рекордну кількість учасників. Вдалося поставити намети і організувати нічну варту понад 2 тисяч людей. Налагодили трансляцію в Інет через встановлені веб-камери. До акції долучились учасники «інфляційного маршу». Кількість людей під ВР перевалила за 20 000. До акції продовжують долучатись кияни, під’їжджали люди з регіонів. В рамках акції працювали штаби громадських організацій, присутня і партійна символіка, але скоріше як виключення. Гасла формулювали громадські організації «Відсіч», «Тризуб». «Спільна Справа» , то що. Інтегруючою стає вимога до влади піти у відставку і призначити дострокові вибори ВР і Президента. Кілька десятків опозиційних депутатів ВР з різних фракцій створюють групу підтримки «Дня Гніву» транслюючи у стінах ВР вимоги протестуючих. З початком нового навчального року, в основному за рахунок молоді, студентів, число маніфестантів подвоїлося, почали створюватись пікети на Грушевського, на Банковій. Мітинг вихлюпнувся на Європейську площу.

Режим почав чинити перешкоди, під приводом проведення ремонтних робіт. У відповідь натовп блокував ремонтну техніку, бригада «благоустрою» розсіялась.

Влада вдалась до арештів лідерів громадських організацій, та опозиційних політиків, зокрема Тимошенко.Наступного дня відбулась грандіозна маніфестація перед Генпрокуратурою з вимогою випустити арештованих. Мітинг погрожував штурмом Лук’янівського СІЗО та урядових приміщень. Кількість протестуючих вже налічувала сотні тисяч. Депутати та відомі політики утримувалися від спроб домінувати на головній трибуні, щоб не розпалювати міжпартійні пристрасті, в країні реально запахло достроковими виборами, всі партійні структури прийшли в рух. У бютівців свято, адміністрація СІЗО не витримала тиску і випустила їхнього лідера. ПР намагалась зібрати контр-мітинг в Донецьку, та підвезти людей до Києва, але в них нічого не вийшло, реакція їхніх колишніх прихильників млява, привезені саботували виконання сценарію.

В цей момент набирали силу супутні акції в регіонах, зокрема у Львові, Харкові, Дніпропетровську, Черкасах. Доволі чисельна акція в Донецьку. Лунали заклики до блокування аеропортів та пропускних пунктів на кордонах. Велика делегація депутатів ПР намагалась отримати доступ до головного мікрофона маніфестантів, але народ не захотів їх слухати. Організатори протесту сформували групу для переговорів з режимом.

П’ятий день протестів завершився оголошенням саморозпуску ВР, велика колона рухалась в напрямку Межигір’я. На Банковій практично нікого не залишилось. Льовочкін в Москві давав прес-конференцію, розказував про технологію 25-кадру, яку підпільно застосовували використовуючи рекламні монітори в метро. Перед пропускним пунктом на територію Межигір’я Олександр Данилюк зачитав постанову Перехідного Тимчасового Уряду про відновлення у державній власності незаконно відторгнутого Межигір’я. Під постановою підпис Голови Перехідного Тимчасового Уряду М.Азарова.

В цей час спалахнув «клубний будиночок» на території резиденції Януковича і загін «альфа» та пожежна команда перейшли до штурму Межигір’я. Невідомо куди зник Янукович. Під вечір - сенсація, перевдягнутого у секонд-хендівський плащ Януковича з накладною бородою та вусами, що намагався «автостопом» покинути околиці Межигір’я впізнали по страусових мештах. Доставлений в Київ Президент підписав указ про власну добровільну відставку. Його затримали в Шевченківському райвідділі за підозрою в навмисному підпалі.

Лідери політичних партій навперейми змагались за прихильність громадських організацій. В обмін обіцяли скликання Конституційних Зборів для прийняття нового Основного Закону. За нового політичного порядку виборці мали б отримати контроль над депутатами у формі реального механізму відкликання. Створюється громадський комітет по організації Конституційних Зборів, в комітет включені представники від політичних партій та громадських організацій. Обговорення кандидатур транслюється через гучномовці на Майдан, а також в Інет. Основна вимога – фаховий рівень і відповідність сучасному рівню правознавства.

На третій день список фахівців був готовий, виникла ідея ратифікувати цей список обласними радами. На середину вересня під пильним оком громадських пікетів в регіонах список був затверджений і всі, хто в ньому був, приступили до написання нової Конституції. Вуличні акції на цьому етапі трансформувались в значну партійну активність. Ефіри перегрівались, форуми валили сервери. Україна стала місцем паломництва зарубіжних правових авторитетів, юристів, філософів, екс-керівників світових держав. Місяць роботи Конституційних Зборів засвідчив практично нульове просування по всіх питаннях.

Громадські організації занепокоєні перспективою провалу діяльності Зборів скликали в Києві всенародне віче з метою «простимулювати» учасників Зборів і заслухати їх звіти, та почути про перспективи вирішення. Віче вирувало пристрастями, делегати Зборів, щоб їх вгамувати вийшли з пропозицією в Основному Законі прописати тільки головні принципи функціонування держави, що стосуються її безпеки, та затвердження основних людських прав і свобод, решту – залишити на розсуд законодавств регіонів. Над країною зависла загроза розпаду. Тому вже за тиждень проект Основного Закону був представлений для ратифікації обласними радами. В новій конституції передбачались прямі вибори Президента країни, як гаранта Конституції, Головнокомандуючого та представника країни на міжнародному рівні. Уряд підпорядковувався Президенту, його функції були суттєво обрізані, в компетенції центральної влади залишили оборону(армію), внутрішню безпеку(СБУ), судові органи, як альтернативні відносно тих, які мають бути створені в регіонах, органи митного контролю, дипломатичні служби. Фінансування центральних органів повинне відбуватись у встановлених величинах відрахувань від кожного регіону.

Затвердження бюджету для центрального уряду мало відбуватися рішенням регіональних представників по 3 з кожного регіону, сенаторами. НБУ також контролюється сенатом.

До середини жовтня проект конституції був ратифікований всіма обласними радами, які відразу заходилися створювати місцеві закони. Вибори Президента призначені на грудень. По всій країні розгорнувся рух за представництво громад у владі. Місцеву владу мали представляти депутати від територіальних громад, які є членами громади, постійно мешкають на території громади і отримують платню із бюджету громади в розмірі, встановленому самою громадою. Громада залишала за собою право у будь-який момент відкликати свого представника із представницького органу. Рада громадських депутатів вибирає зі свого складу представників регіону, яким делегуються повноваження представляти інтереси регіону в Сенаті, вона ж приймає бюджет регіону, та створює місцеві закони. Громадські організації та партії координували підтримку громадського руху і в більшості регіонів реформи управління були здійснені під їх тиском.

2012 рік Україна зустріла з новим Президентом, ним стала Тимошенко Юлія Володимирівна, перемігши у другому турі з невеликим розривом Олега Тягнибока.

Україна знову в центрі уваги світових медіа Москва утримується від оцінок ситуації.

Перед новим урядом відразу постала проблема зриву чемпіонату Європи з футболу, була створена експертна рада, при Президенті та Сенаті з фахівців по залученню інвестицій на завершення підготовки об’єктів для Євро2012. Пенсійний фонд був розподілений між регіонами. Проблема інвестування економіки стала найбільш актуальною для кожного регіону, оскільки всі проблеми по фінансуванню бюджетних соціальних галузей лягли на плечі місцевої влади. Почалася лихоманка по привабленню інвесторів. 

На Донбасі, в Одесі та Криму мовою офіційного спілкування затверджено російську. 9 травня 2012 року Донбас, Крим, Одеса зустрічали червоними прапорами.

Чемпіонат Європи з футболу успішно стартував, рекламації до організаторів мінімальні. До проведення чемпіонату залучено багато іноземних компаній. До кінця року регіони самостійно виходять на міжнародний кредитний ринок за посередництва центрального уряду але під власні зобов’язання. Під кінець року не всім регіонам вдалось уникнути фінансових потрясінь, постає питання щодо їхнього укрупнення. Виходять на адміністративну реформу, яка передбачає адміністративний поділ країни на 12 країв: Донбас, Слобожанщину, Придніпров’я, Запоріжжя, Сіверщину, Поділля, Полісся, Таврію, Крим, Буковину, Галичину, Прикарпаття і окрему столичну територію в Києві. Питання реформи мало пройти через громадські референдуми. По визначенню меж країв вирішили орієнтуватись на рішення громад. За підсумками року відзначили рекордне надходження інвестицій та бум підприємницької активності. Хоча не вдалося стримати інфляцію.

Більшість громад створили власні суди, громадяни отримали право на свій розсуд визначати до якого суду звернутися, до громадського чи державного.

2013 рік закінчився небаченим ростом ВВП. Неабиякого впливу на місцеві уряди здобули профспілки. Адміністративна реформа успішно проведена. Інформаційний простір заповнюють новини про протистояння Президента та Сенату.

В 2014 рік Україна ввійшла з наростаючою проблемою емігрантів. Багато іммігрантів повернулись в Україну з Європи та Росії. Що до останньої, то тут міграційні потоки розвернулись на 180 градусів. Тисячі трудових емігрантів з Росії створювали проблеми в Харкові, Луганську, Донецьку. Донбас знову змінив свою офіційну мову на українську, заборонив використання «тоталітарних символів», 9 травня в Донецьку пройшло виключно в синьо-жовтих кольорах, як день шанування пам’яті полеглих та застереження від тоталітаризму. Напружилися відносини з Росією. Кремль розкрутив компанію по «защітє русского міра» і почав створювати провокації на кордонах з залученням натовпів емігрантів. Випадки ксенофобії стали темою громадських обговорень, Галичанська рада громад прийняла звернення до своїх донбасівських колег з закликом толерантного ставлення до трудових емігрантів з Росії. 

2015 рік, в Європі шоковані ростом економічних показників України, піднялась тема про нового європейського тигра. Президент Тимошенко отримала побажання до більш тісної співпраці з ЄС. В Сенаті підняли питання вступу до НАТО. Відносини з Росією стали головним болем української дипломатії. Але, на щастя, дипломатією все і закінчилось.

2017 рік. Президентські вибори відбулися знов в напруженій атмосфері. Привид повторення 2010 року створив деяку нервозність. Президентом врешті решт обирають Олега Тягнибока, і, що прикметно, за рахунок голосів здобутих здебільше в Східних регіонах. Грандіозні маніфестації севастопольців змушують російський флот спішно покинути базу.

На цьому наша оповідь завершується, оскільки глобальний світ вступив у фазу сингулярності.

Взято у forenc