Вільне місто та загроза мракобісся,

«Зручний» політпроект Чому партія «Родина» та її лідер бачаться настільки зручними для створення широкоформатного ідеологічного проекту під умовним маркером «крайні русофіли-федералісти»? Перш за все тому, що партія вже має деяку популярність у межах півдня країни. Її одеське походження в нинішній ситуації може бути лише на користь. За час існування незалежної України Південна Пальміра так і не висунула свого клану, тим паче такого, що має власне ідеоло­гічне обличчя. Групи впливу в місті й до сьогодні зосереджені здебільшого, на місцевих олігархів і на кілька персон із всеукраїнською популяр­ністю, але з недостатньою «критичною масою» для формування окремого клану зі спільними інтересами.

Проте зараз часи змінилися, й на цьому тлі «Родина» стає одним з потенційно активних гравців на південноукраїнському політичному полі, маючи при цьому статус всеукраїнської партії. Тепер вона має можливість регулярно піарити себе та свої ідеї в ЗМІ — добре, що одіозний за поданням матеріалу телеканал АТВ, який уже фактично став одним з головних рупорів свого інтересу в Одесі, належить Маркову.

Друга причина можливого успіху політпроекту на основі «Родини» — агресивність і радикальність ідеологічних постулатів та гасел партії. Марков і його прибічники активно висловлюються на тему федералізації України, вимагають державного статусу російської мови, педалюють ідею про єдиний слов’янський народ, постійно декларують непереборну відмінність менталітетів «двох Україн», заявляють про даремність і ворожість західних цінностей для російсько-слов’янсько-радянського світу й так далі. По суті, вони говорять те саме, що й Тягнибок з товаришами, лише з іншим знаком. У риториці обох політиків спостерігається майже повна тотожність — обидва сходяться на ідеях про кардинальні відмінності українського Заходу й Сходу, про ключову роль центральноукраїнського електорату в подальшій долі України, про необхідність максимально радикальними акціями відстоювати свої ідеї й правоту. При цьому і Тягнибок, і Марков мають істотну вождистську харизму. Мало того, Ігор Марков в очах його прибічників має істотну перевагу — за Ющенка його переслідували з боку СБУ, його партію знімали з реєстрації, а сам він деякий час перебував у вимушеній еміграції на території Росії. Імідж «страждальника за ідею» — саме те, що треба такому політику й чого так бракує тому ж таки Тягнибоку, якого всюди вже звинувачують у співпраці з владою, що «ліпить» з нього «спаринг-партнера» Януковича на виборах 2015 року.

Третя причина ймовірної майбутньої популярності нового політпроекту — фактична відсутність вагомих конкурентів. На Донбасі інших політ­сил русофільського спрямування, альтернативних ПР, ніколи особливо й не було (рух за Донецько-Криво­різьку республіку серйозно розглядати не можна). У Криму, навпаки, спостерігалося «затоварювання» на ринку «російських партій», проте перед останніми місцевими виборами всіх їх «зачистили під одну гребінку», й нині ці партії перебувають у «напівкоматозному» стані, чекаючи милостей від влади: чи то їм прихильно дадуть якось «ожити» під вибори 2012 року, чи то остаточно маргіналізують. Ліві політсили також практично дискредитовані або виведені на уз­біччя політикуму: комуністи остаточно втратили обличчя, ПСПУ перебуває в маргінальному стані й повсюдно витиснена з органів влади Партією регіонів, інші «червоні» й «рожеві» взагалі не мають на південному сході якоїсь відчутної підтримки. Тобто створюється нібито спеціальна ситуація для того, щоб на світ Божий з’явився якийсь крайній «слов’яно-федералістський» проект. І «Родина» як готова структура з відповідними іміджем, що довела свою агресивність, може бути цілком реальною основою такого проекту.

Нарешті, Марков, на відміну від Тягнибока, Вітренко або якого-небудь іще «чистого политика» (у яких якщо і є бізнес-доходи, то вони ніяк не афішуються), насамперед, все ж таки — бізнесмен. Він власник будівельного бізнесу, віднедавна — практично монополіст на ринку вивезення та утилізації сміття в мільйонній Одесі. Тому близькість до влади лише додає йому можливостей, як і його політичній структурі. Звичайно, бізнес-складова в діяльності Маркова може бути інтерпретована і на шкоду йому. Коріння бізнесу лідера «Родини» — у сумно­звісних 1990-х. Певна річ, зараз він має (і в силі) право оспорювати всіма можливими способами неприємні твердження про своє минуле. Але й без цих чуток для опонентів Марков і його бізнесове минуле та сьогодення — однозначний негатив, тоді як для прибічників — доказ класичної історії про бідного хлопця з околиці, що пробився «нагору».

У передчутті великого вибуху Чи свідомо влада розчищає електоральне поле південного сходу для виведення на нього нового радикального політпроекту? Можливо, наразі конкретних планів у Банкової з цього приводу нема. Але вибори до парламенту на осінь 2012 року вже призначені, а рейтинг Партії регіонів у «синьо-білому поясі» неухильно падає. Для величезної частини жителів сходу й півдня України Партія регіонів вже перестала бути виразником їхніх інтересів. Але в який бік вони підуть? Уже зрозуміло, що в базових для влади регіонах електорат або проголосує «ногами», або спробує знайти альтернативи ПР у традиційному сегменті лівих чи «російських патріо­тів» (дехто, як Вітренко, намагаються обидва ці тренди об’єд­нати). Податковий кодекс, безперервне підвищення тарифів, повернення дефіциту продуктів, пенсійна реформа, закриття шкіл, відверта хамська поведінка нового начальства, що прикривається партквитком ПР, — усе це вже не врівноважується показовими гуманітарними акціями на кшталт «двічі по­збавлення» Степана Бандери звання Героя України, факту харківських угод, регулярних поцілунків з патріархом Кирилом і навіть діяльності Табачника.

До того ж, теми російської мови та федералізації країни, як головних невиконаних обіцянок Партії регіонів, продовжують активно експлуатуватися її конкурентами на кшталт ПСПУ і «Родини». Вони звинувачують «ре­гіоналів» у пристосуванстві, лавіруванні, роботі «на дві України», відході від відстоювання інтересів винятково російськомовного та «російськоцентричного» електорату. І для приведення цих протестних настроїв у контрольоване русло, для обслуговування електоральних запитів цих розчарованих у ПР «совкових» виборців створення або розкручування партії в стилі «русского мира» бачиться найлогічнішим кроком. З погляду влади, а також політичної сегментації українського суспільства, така партія урівноважить «Свободу» Олега Тягнибока.

Найімовірніше, влада вважає, що таким чином протестні настрої в своїй електоральній вотчині можна кана­лізувати й стримати. Але чи не почне в такому разі сама партія «крайніх» вимагати для себе реальних преференцій, особливо в разі проходження до парламенту? Чим узагалі може завершитися подібний проект, особливо зважаючи на те, що до Верховної Ради фактично зі стовідсотковою ймовірністю потрапить і «Свобода»? Чи не настане момент розколу України тоді, коли дві ідеологічно ворожі сили раптом досягнуть зворушливої єдності в поглядах на ліквідацію уні­тарного устрою України, зважаючи на «непримиренні протиріччя» між «українським проектом» і «радянською спадщиною», між європейським вектором і «русским миром», між двома менталітетами, що існують в одній державі?

«Крайні» вже наступають на уявну стабільність. Ситуація лише загострюється, й влада сама — через дурість чи в захопленні від своєї всемогутності — сприяє цьому своєю жорсткою й цинічною політикою, своїм настроєм на те, що вона правитиме вічно. Епоха маніпуляції електоральними настроями українців триває, але тепер уже в максимально небезпечній формі: до влади рухаються сили, що можуть кумулятивно розвалити країну. Звісно, є люди, які бачать саме в такому закінченні новітньої історії України єдиний вихід із українського цивілізаційного розколу. Але цей шлях веде до дуже великих загроз, аж до громадянської війни. Мирне розділення навряд чи вийде. Адже країну тоді «різатимуть по живому». І в подібному фатальному катаклізмі будуть винні винятково політики, котрі працювали на загострення ситуації замість її згладжування та підвищення рівня життя населення.

Більше ніж неприємно, що саме Одесу, яка традиційно вважається «вільним містом», можуть зробити колискою одного з найнебезпечніших політпроектів сьогоднішнього дня. Хоча, можливо, для цих цілей оберуть іншу структуру або створять подібну партію з нуля. У будь-якому разі, процес детонації запущено. «Вибух» може статися вже дуже скоро — 2012-го, але, швидше за все, це буде серія громадсько-політичних вибухів, які стрясатимуть Україну аж до 2020 року. Ми дуже близько підходимо до межі, за якою знаходиться точка неповернення.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України: — Я зустрічаюся зі своїми колегами, молодими людьми, які працюють, навчаються в Одесі. Справді, їм стало важко працювати, навчатися, тому що в місті — кампанія українофобії. Я не думаю, що саме Одеса вибрана центром антиукраїнських настроїв (задіяно весь Південь і Схід), просто вона виділяється в цьому плані. Одеса завжди була центром так званої Новоросії, тобто краю, який освоювався з кінця XVII — початку XVIII століть і росіянами, й українцями, багато було арнаутів (албанців), євреїв, болгар, греків... В Одесі російська культура розвивалася набагато серйозніше, ніж українська, тому що цьому сприяли з центру. Навіть сьогодні там є осередки, які створюються в Москві. Крім того, всім відомо, що зараз в Одесу прийшов мер, який хоче вислужитися перед своїми київськими начальниками. Незважаючи на те, що в Одесі є багато проблем — хоча б комунальних, які треба вирішувати, він надто ревно взявся саме за цю справу. На жаль, міським головою розпалюється протистояння між українцями і росіянами, між українцями і російськомовними українцями. Тобто підігрівається розкол по національній лінії. І це робиться навмисно. Замість вирішення соціальних, економічних проблем створюється штучне протистояння за національною ознакою. Я не думаю, що це матиме тривалий ефект, але поки що ситуація саме така.

Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»: — Одеса завжди була самодостатньою. Вона дуже дорожить своїми традиціями, культурою, історією, суто одеським шармом. На відміну від того ж Донбасу, який достатньо аморфний. Якраз з цієї точки зору політиканська публіка й хоче використати Одесу. На її майданчику, де люди почувають себе самодостатньо, вони хочуть вибудувати якийсь свій проект, що зрештою може призвести до федералізації або чогось іншого. У мене таке відчуття, що є сили в Україні та за її межами, які дотримуються політичного плану розсипання України на фрагменти. Якраз Одеса й може бути своєрідним полігоном з урахуванням тієї традиції, про яку я вже казав. Тим більше, там до влади прийшов товариш Костусєв, якого я запам’ятав не тільки як голову Антимонопольного комітету, а й одного з тих, хто висував свою політичну рекламу з формулою «С нами Россия и Бог». Зараз, наскільки мені відомо, він відмінив українську мову в офіційному діловодстві. Таким чином, ми бачимо, що знову працює ідея «русского мира». Я боюсь, що Одеса обрана для якогось політичного експерименту. Щоправда, Одеса мені завжди подобалася своєю толерантністю. Внаслідок своєї історії вона ніколи не була схильна до радикалізму. Можливо, саме тому цей експеримент не буде успішним. Інша річ, що в місті існують певні організації, які спрямовуються, «підгодовуються» ззовні для того, щоб радикалізувати суспільство. Всі ми пам’ятаємо, коли кілька років тому один із емісарів дипломатичного корпусу покінчив із собою, тому що там були замішані великі гроші, які він привозив для фінансування неурядових орга­нізацій політичного спрямування.

Михайло ГОЛУБЄВ, шаховий гросмейстер, журналіст, Одеса: — Захоплення влади в Одесі Партією регіонів відбулося, в тому числі, завдяки політичній силі «Родина». Її голова, вже відомий Ігор Марков, який володіє місцевим каналом АТВ, під час виборів підтримав кандидатуру Костусєва. Саме цей телеканал, на якому працює, за їхнім власним визнанням, 150 осіб, щодня поливав брудом мера Гурвіца. Партію «Родина» і канал АТВ було використано і поки що використовують як союзників Партії регіонів. Тому що навіть з урахуванням потужного адмінресурсу, пропагандистського по суті приїзду прем’єр-міністра Азарова, контролю над виборчими комісіями усунути від влади доволі популярного в місті мера було вкрай складно. Напевно, в такій ситуації в ПР вирішили, що всі методи хороші. З іншого боку, Одеса — не те місто, де легко й просто наводити власні порядки. Тут своя специфіка. Тому, незважаючи на те, що Партія регіонів контролює міськраду, проблеми між ПР і «Родиною» поступово оголюються. Річ у тім, що в самій ПР помітні різні групи впливу. Скажімо, не секрет, що існує протистояння між губернатором Матвійчуком та мером Костусєвим. Останній близький до партії «Родина». Є й інші сильні групи. Проте союзники ПР не в тому становищі, щоб висувати умови. До того ж ПР і «Родина» — це аж ніяк не однакові політичні сили. Все-таки ПР — українська партія. Вони «безкоштовно» Україну не віддадуть. А от «Родина» — може віддати Росії з великою радістю. У цьому й полягає різниця. Звісно ж, Одеса є полігоном для українофобів. Чому? Це велике, важливе й здебільшого російськомовне місто. Недаремно путінський політолог Михайло Леонтьєв постійно приїздить до Одеси — в гості до партії «Родина», виступає на каналі АТВ. Очевидним є бажання пропутінських сил Росії провадити політику «русского мира». Взагалі ще 2004 року при вході в головний православний храм міста на Соборній площі, безпосередньо на вхідних дверях було прикріплено портрет Януковича. Ну, зауважимо, звичайно, що Росія — це не лише «путіни», там є й «нємцови», які, на жаль, перебувають нині в глибокій опозиції. Настрої Костусєва, який на певному етапі своєї кар’єри йшов на вибори з гаслом «З нами Бог і Росія», — відомі. Тому діяльність «Родини» не викликає у Костусєва відторгнення або неприйняття. Цілком зрозуміла її ідейна основа. За великим рахунком, між силами, які тепер при владі у Придністров’ї, й одеською «Родиною» немає ідеологічної різниці. Просто у партії «Родина», на щастя, немає поки що своїх збройних сил. Але в цілому я не став би драматизувати ситуацію. Так, «Родині» в Одесі надали багато волі, але командувати їй у місті не дадуть. Це екстремістська сила, українофобська в усіх сенсах. Звісно, хотілося б, щоб вона не відігравала взагалі ніякої ролі, але поки що реальність така.