«Дзвін пам’яті» © Богдан Шипілов

Тремтять гармати, б'є на сполох дзвін,
залізні круки вилітають з неба.
Горить земля аж з чотирьох сторін
і на чужинців просить кари з неба.

І піднімається з глибин століть
непоборима, нездоланна сила…

У заметілі і в гарячім літі
клекоче битва, грізна і трудна.
І хоч багато є доріг на світі –
до перемоги ж є лише одна.

Лише одна веде туди дорога –
в задимлену сувору далину,
хоча вона важка і довга –
через бої, через усю війну…

Ох, скільки битв гриміло вже довкола
у навіжений, божевільний час!
Та чорна кривда Правди не зборола,
і Світ усе ж у цій пітьмі не згас…

Давно я чув, що з просторів небесних
нам світять зорями в нічній імлі
безсмертні душі праведників чесних, –
отих людей, що вмерли на Землі.

А зараз я звертаюсь до живих, –
Ви чуєте? Прошу вас, добрі люди,
хто в Бога вірує, хто духом ще не згас, –
за тих, що впали на жарких дорогах,
будь ласка, помоліться у церквах…

Страшний погром усіх нас перетряс.
І горе знаємо – і не своє, і власне…
Отож, в душі у кожного із нас
хай свічка пам'яті завжди горить й не згасне.

Ми пам'ятаємо, хто у лиху добу
в борні важкій віддав останні сили…
Ми зараз квіти і терпку журбу
приносимо засмученим могилам!

2010 рік